1.3. Наукові підходи до фінансової стійкості та безпеки місцевих бюджетів в умовах підвищення самостійності регіонів

В діючій практиці фінансового аналізу поняття „фінансова стійкість” використовується в якості характеристики стабільності фінансового стану підприємства, яка забезпечується високою часткою власного капіталу в загальній сумі використовуваних фінансових засобів.

Умови підвищення самостійності регіонів та реалізації принципів самофінансування, самоуправління та самозабезпечення ставлять питання про фінансову стійкість місцевих бюджетів, що пов’язане з їх фінансовою самостійністю, залежністю від фінансових ресурсів вищестоящого рівня влади. Ця проблема пов’язана з оцінкою структури дохідних джерел місцевих бюджетів з метою формування дієвого механізму фінансової допомоги.

У даний час стандартні фінансові показники, що характеризують стан місцевих бюджетів відсутні. Фінансисти і аналітики фінансових управлінь місцевих органів влади використовують показники, наведені в Законі України „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України ” від 23 березня 2000 р. № 1602 – ІІІ [151]; у Наказі Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України „Про затвердження Положення про критерії визначення пріоритетних видів економічної діяльності у спеціальних (вільних) економічних зонах і на територіях із спеціальним режимом інвестиційної діяльності та порядок їх застосування” від 14 березня 2000 р. № 28/51 [156]; у Наказі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України і Міністерства фінансів України „Про внесення змін до Наказу Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України від 14 березня 2000 р.

Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Типового договору (контракту) на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку, в спеціальній (вільній) економічній зоні” від 5 липня 1999 р. № 1199 [158] встановлюються такі бюджетні індикатори: сума отриманих пільг з оподаткування; загальна сума сплачених до бюджету податків і обов’язкових платежів; сальдо податкових пільг і платежів до бюджету; заборгованість із сплати податків і обов’язкових платежів до місцевого бюджету; заборгованість із сплати податків і обов’язкових платежів до державного бюджету.

У Законі України „Про стимулювання розвитку регіонів” № 2850 – ІV від 8 вересня 2005 року [168] встановлені критерії депресивності регіонів, якими визнаються:

- регіони, у яких протягом останніх п’яти років найнижчі середні показники валової доданої вартості на одну особу;

- промислові райони, у яких протягом останніх трьох років є найвищими середні показники рівня безробіття, зайнятості у промисловості, найнижчий обсяг промислового виробництва на одну особу та найнижчий рівень середньої заробітної плати;

- сільські райони, у яких протягом останніх трьох років є найнижчими щільність сільського населення, природний приріст населення, найвищою – частка зайнятих у сільському господарстві, найнижчий обсяг виробництва сільськогосподарської продукції на одну особу та найнижчий рівень середньої заробітної плати;

- міста обласного значення, у яких протягом останніх трьох років є найвищими середні показники рівня безробіття, зокрема довготривалого безробіття та найнижчим рівень середньої заробітної плати.

Однак, це показники соціального розвитку, що не включають показників фіскальної політики. Разом з тим надання коштів з державного бюджету з метою подолання депресивності регіону вимагає детального аналізу динаміки бюджетних показників і виділення факторів, які впливають на їх зміни, не приділяється увага виявленню бюджетних проблем з метою формування довгострокової бюджетної стратегії [199, с. 39].

У Постанові Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 №316 „Про схвалення Декларації цілей та завдань бюджету на 2008 рік (Бюджетної декларації)” [170] метою бюджетної політики на 2008 рік визначено забезпечення макроекономічної стабільності, збалансованості та стійкості бюджетної системи.

Поняття фінансової стійкості місцевих бюджетів для оцінки їх стану було вперше запропоноване російським академіком Г. Б. Поляком [147]. На думку вченого, рівень стійкості територіального бюджету визначається обсягом засобів, необхідних для забезпечення мінімальних бюджетних витрат. При цьому під мінімальними бюджетними витратами розуміються засоби, передбачені в бюджеті для фінансування конституційно гарантованих заходів щодо життєзабезпечення населення. Г.Б. Поляком були запропоновані кількісні критерії оцінки стійкості бюджету чотирьох ступенів через наступні показники [147, с. 50–57]:

1) розмір власних доходів (Дв) – включають закріплені на постійній основі податкові і неподаткові доходи;

2) розмір регулюючих доходів (Др) – відносяться податкові доходи, що розподіляються на тимчасовій основі і по диференційованих нормативах;

3) додаткові джерела, що послаблюють бюджетну напруженість (Дд) – засоби позабюджетних фондів, позикові засоби;

4) загальний розмір доходів (Д) – включає власні, регулюючі та додаткові джерела;

5) сума заборгованості бюджету (З) – величина дефіциту бюджету.

Методика віднесення бюджету до певного типу стійкості наведена на рис 1.5.

Рис.1.5.

Дещо інший підхід проведення аналізу фінансової стійкості бюджетів у В. В. Іванова та А. Н. Коробової [56, с. 24–26], які вважають за доцільне проводити його в розрізі показників, що характеризують доходи і витрати бюджетів. При цьому, для аналізу доходів бюджету ними запропоновані коефіцієнти співвідношення відновлюваних доходів і сукупних доходів, власних і сукупних доходів, регулюючих податків і відновлюваних доходів, надходжень від продажу активів і всіх доходів, грошових надходжень і всіх доходів. Для характеристики видатків бюджету використовуються наступні критерії: співвідношення поточних, капітальних видатків і сукупних видатків, видатків на бюджетні організації і сукупних видатків, суми наданих кредитів підприємствам і всіх видатків, грошових видатків і всіх витрат. Бюджетний аналіз пропонується проводити за наслідками як складання, так і виконання бюджету.

У аналізі фінансової стійкості муніципальних утворень як показники пропонується використовувати коефіцієнти, що характеризують бюджетний потенціал. Під бюджетним потенціалом пропонується розуміти потенційну можливість акумуляції фінансових ресурсів в бюджетній системі. Методологія визначення бюджетного потенціалу формується з урахуванням максимальної інформативності показників. Причому, високий рівень фінансової стійкості бюджетного потенціалу забезпечується при достатньо високому розмірі його власних доходів і ефективному їх використанні. Показники бюджетної оцінки представлені в табл. 1.6.

Н. В. Старостенко [199, с. 39–40] пропонує розглядати фінансову стійкість як здатність органів місцевого самоврядування акумулювати обсяг доходів, достатній для покриття їх видатків і забезпечення збалансованості бюджету протягом бюджетного року. Також пропонує розглядати фінансову стійкіть місцевого бюджету як здатність органів місцевого самоврядування надавати достатній обсяг якісних суспільних послуг для задоволення потреб населення.

Таблиця 1.6

Показники оцінки бюджетного потенціалу за методикою В. В. Іванова та А. Н. Коробової [56, с. 34–35]

На думку Н. В. Старостенко [199, c. 38–46], у вітчизняній практиці формування бюджетів може бути використана методика фінансового аналізу підприємства, скоригована на специфіку формування бюджетного кошторису, яка полягає в тому, що, на відміну від доходів фірм, види доходів органів місцевого самоврядування встановлюються законодавчо (табл. 1.7). При цьому обсяг доходів, в основному, не визначається рішеннями місцевих органів влади. Тому показники, що оцінюють структуру доходів, доповнено спеціальною групою показників, які б оцінювали також державні програми стимулювання розвитку регіонів.

Таблиця 1.7

Показники оцінки фінансової стійкості місцевого бюджету

Джерело: [199]; * доповнено авторами

У зв’язку з наведеною методикою визначення фінансової стійкості, особливо розрахунку коефіцієнта самостійності науковий та практичний інтерес викликають, по-перше, сам зміст поняття „власні доходи”; по-друге, співвідношення між власними і закріпленими доходами, що відображає рівень самостійності бюджету.

Детальний перелік власних доходів місцевих бюджетів не відображений в законодавстві України. Відсутні також норми щодо порядку формування та використання власних доходних джерел. Лише в Законі України „Про місцеве самоврядування” [160, ст. 13 ] встановлювалось, що місцеві Ради утворюють резервні фонди за рахунок власних доходів і частини перевищення доходів над видатками нижчестоячих бюджетів, які можуть передаватися на договірних і комплексних засадах вищестоящій Раді для фінансового збалансування нижчестощих бюджетів шляхом дотацій і субвенцій. Але, як засвідчила практика, на протязі 1991-2001 років дане положення фактично не застосовувалось. Суттєво не змінилась ситуація і з прийняттям Бюджетного Кодексу України. Єдиною позитивною зміною було нововведення розпису доходів кожного рівня бюджетної системи на довготривалій основі, але самого визначення переліку власних доходів, як основного джерела фінансування власних та делегованих повноважень місцевих органів самоврядування, дано не було.

О. Д. Лук’яненко, [97, с. 33], О. Д. Василик, П. М. Леоненко, П. І Юхименко та інші [207, с. 194] вважають, що саме визначені Бюджетним кодексом доходи, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів є власними доходами місцевих бюджетів. У джерелі [118, с. 151] також зазначається, що власними є доходи, які закріплені на довготривалій основі та передаються до місцевих бюджетів у повному розмірі або за визначеною для всіх бюджетною часткою. Однак, уточнюється, що до власних належать доходи місцевих бюджетів, які формуються внаслідок рішень, що приймають органи місцевого самоврядування [118, с. 151]. Але цій характеристиці відповідають не всі доходи, що зазначені у ст. 69 Бюджетного кодексу України [18].

Дослідження, проведене К. В. Павлюк [137, с. 29–31], пов’язане з вивченням змісту понять „власні доходи” та „закріплені доходи”, в контексті російського досвіду, засвідчує, що єдиною різницею між системою власних податків суб’єктів РФ і муніципальних утворень та системою відрахувань від федеральних податків є лише психологічний аспект, який полягає в упевненості регіонів і муніципальних утворень в тому, що їх власна податкова система повністю їм підконтрольна, а система відрахувань від федеральних податків навіть з гарантованими постійними нормативами не знаходиться під їх повною юрисдикцією. Однак ця різниця не має під собою реальної основи, оскільки як система постійних відрахувань, так і система власних податків може бути змінена з однаковою можливістю федеральним законом.

Тому, на думку К. В. Павлюк [137, с. 31], „власними доходами місцевих бюджетів є доходи, що встановлюються податковим законодавством України, обсяги яких залежать від рішень, які приймаються органами місцевого самоврядування. Згідно з цим підходом до власних доходів місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу 2001 року можна віднести: місцеві податки та збори; кошти від відчуження майна, яке знаходиться в комунальній власності; плату за оренду майнових комплексів, що знаходяться в комунальній власності; надходження від місцевих грошово-речових лотерей. Закріплені доходи місцевих бюджетів - це доходи, що передаються повністю чи частково на інші рівні бюджетної системи відповідно до Бюджетного кодексу України, крім доходів, одержаних у вигляді безповоротних і безоплатних перерахувань”.

Ми також погоджуємось з висновком К.В. Павлюк [137, с. 31], що трактування вітчизняними вченими і практиками тих доходів, які Бюджетним кодексом 2001 року віднесено до категорії доходів, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів як закріплених, а тих доходів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів як власних, було необґрунтованим та вимагало розширення переліку власних доходів, додавши до зазначеного вище: надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами, надходження дивідендів, нарахованих на акції господарських товариств, що є у комунальній власності відповідної територіальної громади; власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету; податок на прибуток підприємств комунальної форми власності; гранти та дарунки у вартісному обрахунку (рис. 1.6).

Рис. 1.6. Власні надходження місцевих бюджетів

Джерело: Складено авторами на основі аналізу Бюджетного кодексу України 2001 року [18]

Відповідно до нової редакції Бюджетного кодексу 2010 року змінено склад доходів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (рис. 1.7) та доходів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (рис. 1.8; 1.9).

Ст. 69 Бюджетного кодексу на постійній основі визначає перелік доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів та перелік доходів спеціального фонду, який щорічно визначався Законом про Державний бюджет, що дає змогу виявляти зацікавленість місцевих органів влади у збільшенні їхньої доходної бази.

Особливості справляння (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до відповідного місцевого бюджету визначені в ч. 2 ст. 64 Кодексу. Ці особливості полягають у тому, що податок на доходи фізичних осіб, який справляється (перераховується) податковим агентом – юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента – юридичної особи, зараховується до відповідного місцевого бюджету за їх місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах податку, нарахованого їх працівникам. Податок на доходи фізичних осіб, який справляється (перераховується) податковим агентом – фізичною особою, зараховується до відповідного місцевого бюджету за місцем реєстрації такої фізичної особи у податкових органах. [124]

Бюджет розвитку (рис. 1.10) є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів. Основними джерелами доходів бюджету розвитку у 2009 р. були кошти, передані із загального фонду бюджету, надходження від продажу землі та надходження від відчуження майна, що перебуває в комунальній власності. Крім зазначених джерел надходжень, до бюджету розвитку включаються й інші види доходів: дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств; відсотки за користування позиками, що надавалися з місцевих бюджетів; субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів. [124]

Відповідно до положень нової редакції Бюджетного кодексу перелік надходжень бюджету розвитку розширено, а обсяги надходжень збільшено за рахунок перш за все єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування. [124]

Важливою для органів місцевого самоврядування є норма щодо витрачання коштів бюджету розвитку на капітальні видатки (замість капітальних вкладень) та на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає продажу відповідно до ст. 128 Земельного кодексу України, за рахунок авансу, внесеного покупцем земельної ділянки, оскільки на цей час кошти на зазначені цілі в місцевих бюджетах практично відсутні. Реалізація цієї норми дасть змогу здійснити заходи, пов’язані з підвищенням ефективності використання земельних ділянок, та суттєво збільшити надходження до місцевих бюджетів земельного податку. [124]

Рис.1.7. Склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (кошик 1) (ст. 64 Бюджетного кодексу 2010 року)

Рис. 1.8. Склад доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (кошик 2) (ст.. 69 Бюджетного кодексу)

Рис. 1.9. Надходження до спеціального фонду місцевих бюджетів (ст. 69 Бюджетного кодексу у редакції 2010 року)

Рис. 1.10. Надходження та витрати бюджету розвитку місцевих бюджетів (Бюджетний кодекс України 2010 року)

Беручи до уваги, що встановлення розміру ставок плати за торговий патент (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), фіксованого податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності та єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва і фізичних осіб покладено на органи місцевого самоврядування, і останні мають реальні можливості впливати на обсяг надходження зазначених податків до бюджету, ці податки та платежі віднесені до доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні трансфертів. [124]

Розширення фінансової бази місцевих бюджетів стало можливим за рахунок віднесення у повному обсязі до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних відносин, плати за землю (яка зараховується до бюджетів місцевого самоврядування), адміністративних штрафів, надходжень від продажу безхазяйного майна. [124]

Однак, для досягнення стійкого стану бюджету регіону необхідно проводити моніторинг та контролінг бюджетних потоків, які в свою чергу, є елементами фінансової стратегії та фінансової тактики регіону. За допомогою аналізу бюджету на основі цієї методики досягається об’єктивізація в оцінці складання та виконання територіальних бюджетів, виявляються фактори впливу на стан бюджету.

Отже, фінансова стійкість місцевого бюджету – це комплексне поняття, що відображає такий стан грошових фондів, при якому території здатні стабільно розвиватися, зберігаючи свою фінансову безпеку. У найзагальнішому значенні фінансова стійкість місцевого бюджету виражається у стабільності всієї сукупності грошових фондів і кожного фонду окремо під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Фінансова стійкість місцевого бюджету досягається при дотриманні декількох умов.

Основна умова фінансової стійкості місцевого бюджету – це збалансованість обсягів грошових фондів і витрат, що фінансуються за їх рахунок для розвитку регіонів. Однак, досягається вона шляхом взаємодії багатьох чинників, які зображені на рис. 1.11.

Як видно з рис. 1.11, досягнення фінансової стійкості місцевого бюджету тісно взаємопов’язане з фінансовою безпекою. Фінансова безпека – порівняно нова і надзвичайно широка за своїм змістом категорія, яка протягом останніх років активно досліджується у вітчизняній економічній літературі [2]. За визначенням, яке надається у Методиці розрахунку рівня економічної безпеки України, затвердженої наказом Міністерства економіки України від 02.03.2007 № 60 [113], фінансова безпека – це такий стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної системи та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних загроз, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання. Фінансова безпека, у свою чергу, має певні складові, зокрема виділяється бюджетна безпека, яка характеризується як стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів.

Рис. 1.11. Концепція стійкості бюджету регіону

Джерело: Складено на основі аналізу наукової літератури

Цією ж Методикою визначені індикатори та порогові значення індикаторів стану фінансової безпеки України, які запровадженні з метою моніторингу та контролю фінансового розвитку держави, що наведені в табл. 1.8.

Таблиця 1.8

Індикатори та порогові значення індикаторів стану фінансової безпеки України

Джерело: [113]

Певні досягнення державної політики щодо управління фінансовими ризиками не трансформувалися на регіональну політику. У нормативних документах, що визначають регіональну політику, а це Указ Президента України „Про державну підтримку місцевого самоврядування” [169], Концепція державної регіональної політики [82], Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015р. [155], не містяться положення, що зобов’язують відстежувати і вживати заходи по попередженню і усуненню фінансових ризиків. Але це не провина регіонів. Не дивлячись на те, що вони є головними об’єктами формування фінансових загроз національної безпеки [163; 124], кожний з них навіть не знає своєї вагомості у формуванні цих загроз.

На нашу думку, фінансова безпека місцевих бюджетів - це стан, який характеризується стійкістю та захищеністю від внутрішніх і зовнішніх загроз, при якому забезпечується формування достатніх для виконання функцій органів місцевого самоврядування фінансових ресурсів. Механізм реалізації фінансової безпеки складається з трьох компонентів: забезпечення інтересів суб’єктів бюджетної сфери (держава, місцеві органи влади, суспільство), ідентифікація загроз, що створюють небезпеку для реалізації інтересів, система захисту, направлена на усунення загроз, своєчасне попередження і профілактику (рис. 1.12).

Рис. 1.12. Механізм реалізації фінансової безпеки місцевих бюджетів

Джерело: Складено авторами на основі аналізу наукової літератури

Для ефективного функціонування механізму фінансової безпеки місцевого бюджету необхідне рішення наступних задач:

1. Ідентифікація небезпек і загроз стану місцевого бюджету.

2. Моніторинг фінансової стійкості і безпеки.

3. Розробка заходів, направлених на забезпечення фінансової безпеки місцевого бюджету, як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді.

4. Контроль за виконанням заходів, їх оцінка, корегування.

Рішення першої задачі пов’язане з виявленням факторів, які загрожують безпеці та у разі неприйняття відповідних заходів представляють реальну загрозу, яку можна охарактеризувати як сукупність умов і процесів, що порушують баланс фінансових ресурсів, необхідних для здійснення соціально-економічної політики органів місцевого самоврядування, їх фінансову самостійність та порогові значення індикаторів фінансової безпеки.

Усі загрози фінансовій безпеці місцевих бюджетів можна поділити на загрози зовнішньої та внутрішньої дії. До зовнішніх (екзогенних) загроз, відносять ті, вплив яких пов’язаний із зовнішнім середовищем, вони по відношенню до формування фінансової стійкості місцевих бюджетів є об’єктивними, тобто діють системно, незалежно від діяльності суб’єктів фінансової системи регіону. До (внутрішніх) ендогенних, відносять всі інші фактори. Головні зовнішні та внутрішні загрози, що впливають на втрату фінансової стійкості і безпеки місцевого бюджету на основі аналізу наукової літератури [49, с. 3–12; 57, с. 80 – 84; 52, с. 69–81; 53; 59, с. 59– 62; 63, с. 13– 17; 96; 99; 187, с. 29–31] систематизовані у вигляді рис. 1.13.

Рівень економічного розвитку країни впливає на формування фінансової стійкості місцевих бюджетів настільки, наскільки є значною у ньому частина доходів господарюючих суб’єктів (підприємств, фізичних осіб), які у вигляді обов’язкових відрахувань формують податкові доходи бюджетів усіх рівнів.

Високий рівень економічного розвитку є наслідком наявності різних інструментів державного регулювання, що підтримують стабільність економіки в цілому поза залежністю від впливу дестабілізуючих явищ та процесів (економічні цикли, тощо). Наслідком стабільності доходів господарюючих суб’єктів є відносна передбачуваність обсягів фінансових ресурсів, що надійдуть до бюджетів різних рівнів.

Під галузевою структурою та ступенем розвитку галузей економіки мається на увазі ступінь економічного розвитку регіону, кількість підприємств та їх галузева структура, рівень їх розвитку. Даний фактор, у свою чергу, залежить від ряду інших, наприклад, таких, як загальнодержавний напрямок розвитку економіки країни або регіону. Сильний вплив на розмір доходів того або іншого регіону може зробити також розвиток одних галузей або зниження активності інших. Так, наприклад, у результаті закриття певного підприємства, що формує прибуток та вносить до бюджету платежі, зменшаться доходи бюджету регіону. Одночасно зростуть витрати відповідного бюджету на утримання непрацюючого населення (у тому числі виплату дотацій на оплату комунальних послуг та енергоносіїв) і його медичне обслуговування. Зворотний процес може мати місце у випадку одержання підприємством інвестицій.

Рис. 1.13. Загрози фінансовій безпеці місцевих бюджетів

Досягнення інвестиційної привабливості регіону та розвитку інвестиційно- інноваційної діяльності пов’язане з діяльністю як місцевого, так і державного рівня влади. Відсутність стабільної правової бази здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств, стан конкурентних відносин та рівень монополізації економіки значно впливають на формування інвестиційної привабливості регіонів, як для вітчизняного інвестора, так і для іноземного капіталу, що, у свою чергу, вливає на результативність діяльності підприємств різних галузей економіки, яким потрібен додатковий капітал для модернізації виробництва та розгортання інноваційної діяльності.

Одним із головних чинників підвищення фінансової стійкості місцевих бюджетів є боротьба з тіньовою економікою. На сьогодні статистичні дані про податковий потенціал регіонів не можуть бути достовірними, оскільки база оподаткування не містить у собі величезну частину вітчизняної економіки – її тіньовий сектор, що не підлягає оподаткуванню. В Україні тіньовий сектор слід розглядати тільки як перспективний для здійснення фінансової діяльності із розвитком законодавства і посилення контролю за його дотриманням, розвитком ринку. Неефективні заходи боротьби з тіньовою економікою, в основі яких лежить неефективність системи контролю за формуванням доходів місцевих бюджетів, є однією з найважливіших причин, що гальмують зростання фінансового потенціалу та забезпечення територіальних громад достатніми фінансовими ресурсами, щоб відповідали потрібному рівню послуг, які надаються на місцях.

Виділяючи стан грошово-кредитного обігу як фактор, що впливає на фінансову стійкість місцевих бюджетів, маємо на увазі цілу сукупність взаємопов’язаних чинників, що в кінцевому підсумку характеризують її задовільне чи незадовільне становище. Перший чинник – це інфляційні процеси, що, як правило, негативно впливають на доходну частину місцевих бюджетів, зменшуючи реальну вартість суми податків і зборів, а також перерахувань з державного бюджету. При цьому вплив рівня інфляції на зменшення сум доходів тим сильніше, чим ближче до завершення фінансового року очікуване одержання тих або інших сум. Крім того, оскільки вплив інфляції зменшує вартість доходів стосовно попереднього періоду, то очевидно, що чим більш тривалий період фінансової операції, тим сильніше вплив на неї інфляційної складової. Однак, можливим є і позитивний інфляційний вплив на доходи бюджету, наприклад, коли за рахунок інфляційного зростання цін товарної продукції відбувається збільшення сум податкових надходжень.

Коливання цін на енергоносії на внутрішньому та зовнішньому ринках також варто віднести до факторів що впливають на стан фінансово-кредитної системи та, відповідно, на фінансову стійкість місцевих бюджетів, оскільки вартість енергоносіїв часто є основною складовою собівартості виробленої продукції. При цьому зростання викликає зростання її ціни, що найчастіше супроводжується збільшенням податкових надходжень. Однак, таке збільшення є лише тимчасовим, оскільки відсутність прибутку приводить до зменшення рентабельності певних виробництв, їх закриттю та, відповідно, зменшенню обсягу податкового потенціалу та фінансових ресурсів бюджетів.

Для здійснення моніторингу фінансової стійкості і безпеки місцевих бюджетів необхідно мати певні числові вираження індикаторів фінансової безпеки для того, щоб мати можливість приймати управлінські рішення та здійснювати розробку заходів, направлених на забезпечення фінансової безпеки місцевого бюджету як в короткостроковому, так і в середньостроковому періоді.

Однак, на сьогоднішній день індикатори фінансової безпеки місцевих бюджетів не відпрацьовані і не використовуються в практиці фінансових управлінь. Тому, в якості показників, які характеризують фінансову безпеку місцевих бюджетів, пропонуємо використовувати розглянуті вище коефіцієнти фінансової стійкості, а їх значення в якості індикаторів фінансової безпеки, числові орієнтири яких необхідно визначати шляхом емпіричних досліджень, які будуть проведені в наступному розділі дослідження.