ЗАКОН ГРОШОВОГО ОБІГУ

Закон грошового обігу — економічний закон, що регулює кіль­кість грошей в обігу. На перший погляд складається враження, що гроші приводять товари в рух. Насправді ж навпаки — саме обіг товарів є основою грошового обігу, адже зміни в обігу това­рів, пов’язані, головним чином, з умовами і масштабами вироб­ництва та обміну, зумовлюють і відповідні зміни в характері та масштабах грошового обігу.

Отже, суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу на певний відрізок часу має перебувати грошей не більше, ніж це потрібно для оплати товарів і послуг за поточними ринко­вими цінами.

Цей закон, виходячи з відомого “рівняння обміну” І. Фішера, може бути виражений формулою:

де M — кількість грошей, необхідних для обігу;

POQ - сума цін товарів, що реалізуються за певний період;

V ~ швидкість обігу грошей у цьому періоді.

Отже, кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється пря­мо пропорційно сумі цін товарів та послуг, що реалізуються, й обернено пропорційна швидкості обігу грошей.

Кількість грошей, необхідних для обігу (M) може бути обчис­лена за розгорнутою формулою:

де K ~ сума продажів товарів і послуг в кредит;

JJ — сума платежів, строк оплати яких настав (платежі за зобов'язаннями);

BU ~ сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

Таким чином, на кількість грошей, необхідних для обігу, впли­вають різноманітні чинники, які безпосередньо витікають з умов розвитку виробництва та обміну. Зокрема, додаткова потреба еко­номіки в грошах визначається сумою цін товарів, які реалізовано за певний період. Зворотній вплив на кількість грошей, необхід­них для обігу мають: розвиток кредитних відносин, безготівкових розрахунків, особливо запровадження в обіг електронних грошей, а також швидкість обігу грошей.

За умов, коли товарне виробництво та обіг обслуговуються пов­ноцінними металевими грішми, діє закон обігу металевих грошей, стихійним регулятором кількості яких в обігу виступають скарби або їх нагромадження. Так, коли потреби обігу в грошах скорочу­ються, то частина їх осідає в скарбах, і навпаки, при зростанні у них потреб гроші зі скарбів надходять в обіг. Таким чином, за інших сталих умов грошовий обіг не повинен відчувати потреби ні в надлишку, ні в нестачі металевих грошей завдяки існуванню скарбів — як відвідних, так і привідних каналів грошового обігу.

В ослові паперово-грошового обігу лежить специфічний закон обігу паперових грошей, за яким вартість усіх випущених в обіг паперових грошей визначається вартістю тієї кількості товарів і послуг, яка необхідна в певний час обігу. І хоч під час випуску паперових грошей виникає зовнішня видимість начебто держава сама створює таким чином грошове багатство і має безмежну вла­ду над ним, фактично ця влада ілюзорна, адже гроші, з моменту випуску їх державою в обіг, підпадають під владу об’єктивних законів грошового обігу.

Специфічність закону обігу паперових грошей зводиться до того, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, яка об’єктивно необхідна для забезпечення потреб економіки. Цю залежність можна виразити рівнянням:

де Мф " фактична маса грошей в обігу;

Мн ~ об'єктивно необхідна маса грошей для обігу.

Якщо в обігу більше грошей, ніж це вимагає економіка, то це призводить до обезцінення грошей “ зниження купівельної спро­можності грошової одиниці, і навпаки.

Слід зауважити, що товарний обіг при золотому стандарті міг поглинути лише чітко визначену кількість золотих грошей, у пов­ній відповідності до вже розглянутого закону. Паперових же гро­шей ринок може поглинути будь-яку кількість. Проте, недоцільно випускані паперові гроші, коли вони не мають купівельної сили і не покривають навіть затрат на їх випуск.

Забезпечення стійкості грошового обігу, його впорядкування та стабілізації мають найважливіше значення для нормалізації товарно-ринкових відносин у будь-якій країні. Адже грошам, що перебувають в обігу, належить особлива роль: саме через їх посе­редництво здійснюється суспільне оцінювання затрат і результатів праці різних товаровиробників, відбувається розподіл національ­ного продукту між споживачами, опосередковується обмін товарів та здійснюються зв’язки між виробниками і споживачами. За від-

сутності стійкості валюти, збалансованості між кількістю грошей і товарною масою, що перебувають в обігу, ринок лихоманить, рух товарів, матеріальних та трудових ресурсів набуває непередба­ченого, а часом і небезпечного характеру. Історії відомі випадки, коли подібні явища інфляції досягали справді катастрофічних масштабів.

Ось чому визначення такого складного і суперечливого явища, як інфляція, не може обмежуватися лише характеристикою пере­повнення каналів грошового обігу знеціненими паперовими гро­шима внаслідок їх випуску в розмірах, що перевищують потреби економіки. Адже відразу виникають питання: по-перше, які при­чини зумовлюють надмірний випуск паперових грошей в обіг, і, по-друге, як визначити той рівень, до якого грошова емісія (ви­пуск) цілком безпечна й не викликає тривоги, і після якого роз­починається вже не наповнення, а переповнення сфери товарно- грошового обігу та настає інфляція?

У такому визначені поза увагою залишаються глибинні при­чини цього складного явища, на перший плай висуваються лише видимі форми інфляції, через що її наслідки приймаються за при­чини. Очевидно, в основі явища інфляції лежить порушення більш фундаментальних економічних пропорцій і зон закону.

Першопричину інфляції слід шукати в народногосподарських явищах і, передусім, у специфіці самого процесу розширеного від­творення. Це дисбаланс динаміки розширеного відтворення, спри­чинений перевищенням загальної суми грошових доходів, які одержало населення за результатами виробничої, суспільно корис­ної діяльності, різних видів соціальних виплат, над створеною у виробництві загальною сумою вартості товарної маси споживчого призначення та послуг населенню за цей же період. Таке пере­вищення може бути більшим або меншим у різні періоди вироб­ничої діяльності, і відповідно більшим чи меншим виявиться й інфляційний тиск на економіку.