3.2. Класифікація комунікативних стратегій в місцевому самоврядуванні

Проаналізуємо можливості класифікації комунікативних стратегій, що застосовуються або можуть бути використані у місцевому самоврядуванні під час вирішення актуальних завдань життєдіяльності територіальної громади.

З особливою актуальністю питання стратегічного осмислення майбутніх комунікативних дій постає в складних соціо-культурних середовищах, пов’язаних із взаємодією людей, громадських і державних інституцій, політичних і соціальних інтенцій громадян. Місцеве самоврядування як феномен суспільного управління є одним із таких складних середовищ, в яких комунікативні кампанії, за визначенням польської дослідниці Б.Добек-Островської, мають ознаки кампаній всеохоплюючих (kampanij totalnyh), «оскільки їх реалізація пов’язана з аналізом усіх можливих комунікаційних каналів - масових, мережевих, міжособистісних» [199, s.237]. Таким чином, відсутність чітко визначеної мети, стратегії у даному випадку не тільки не зможе досягти вирішення певних комунікативних завдань, але й унеможливить ефективну взаємодію та вибір каналів комунікації, адресатів комунікації та й самого змістовного наповнення комунікації. Як система, що містить в собі різноспрямованість векторів розвитку і діє в умовах обмеженості різного роду ресурсів, місцеве самоврядування володіє ще й достатньо високим конфліктним потенціалом.

Взагалі, «будь-який комунікативний акт потенційно конфліктний, будь-яке висловлювання зберігає в собі потенціал нерозуміння, непорозуміння, «не так порозуміння», двозначного розуміння» [169, с.48]. Тим більше конфліктності у цілій системі соціальної і політичної комунікації, яка передбачає послідовну зміну численних одиничних комунікативних актів. Варто додати, що американський вчений Дж.Д.Пітерс навіть виводить проблему «нерозуміння» у ряд основоположних конфліктів сучасності, вважаючи, що «у понятті «комунікація» сплелися безліч культурних та інтелектуальних рис, якими позначений внутрішній конфлікт нашої епохи» [101, с.11].

Відповідно, завданням даного підрозділу роботи є аналіз і класифікація комунікативних стратегій, що застосовуються (можуть бути використані) у місцевому самоврядуванні під час вирішення актуальних завдань життєдіяльності територіальної громади.

Принагідно зауважимо, що комунікація «стратегічна» по своїй суті, оскільки спілкування не відбувається без мети. А ця бажана мета, в свою чергу, мотивується бажанням комунікатора досягти за допомогою своїх комунікативних дій певних результатів. Відповідно до цілей відбувається відбір і структурування мовних виразів, комунікативних технологій, каналів і практик. Комунікація стратегічна ще й в силу того, що здійснюється вона під тиском постійно присутнього чинника – ефективності комунікативного процесу, який, до речі, відбувається в умовах динамічних змін комунікативного простору.

Інформаційна революція створила умови для появи нових професій, пов'язаних з переформатуванням комунікативного простору, «комунікатор – це професія майбутнього, статус якої буде постійно зростати при просуванні до інформаційної цивілізації» [74, с.10]. З цього приводу Д.В.Яковлев зауважує також, що «розвиток інформаційної сфери призводить до медіатизації політичної взаємодії, що, на наш погляд, є одним із не багатьох процесів, спільних, та однаково небезпечних, для України та країн консолідованої демократії» [146, с.104]. Щоправда, поряд із цілком реальними загрозами для демократії з боку «медіатизації» політики, вчені відзначають і переваги, яку несе в собі цей феномен, породжений, насамперед, новітніми комунікативними практиками. Чи не основною такою перевагою вважається відсутність монополії на інформацію – як з боку державних установ, так і з боку окремих учасників комунікативного процесу.

Таким чином, в аспекті соціальної дії, можна розглядати комунікативну стратегію як основу для проведення відповідного форматування комунікативних ситуацій у місцевому самоврядуванні – місцевих виборчих (інформаційно-просвітницьких) кампаній; локальних завдань залучення інвестицій, розвитку бізнесу; активізації громадян до участі в прийнятті рішень на місцевому рівні.

Саме поняття комунікативної стратегії увійшло у науковий обіг ще у 80-их роках минулого століття. Достатньо пригадати висновки Т.А. ван Дейка , який, аналізуючи проблему расизму у праці «Когнітивні і мовні стратегії висловлення етнічних упереджень» (1983), зазначив: «упередження визначається не тільки своїм змістом, але також способом або стилем мислення чи оцінки, тобто стратегіями обробки соціальної інформації про етнічні групи» [170, с.294]. У тій же роботі дослідник визначає 11 мовних (комунікативних – у ширшому значенні) стратегій, які застосовуються для досягнення певної мети – «оптимальної самопрезентації» чи «оптимального самовираження» [170, с.300]. Подальша логіка суспільного розвитку призвела до виділення комунікативістики в окрему науку і розробки практичних аспектів застосування комунікативних стратегій – в обороні, бізнесі, виборчому процесі, державному управлінні, місцевому самоврядуванні тощо.

Так, американський дослідник А.Гордон описав 372 варіанти стратегій у 10 різних галузях застосування [200]. Наприклад, аналізуючи текст «Правителя» Н. Маккіавелі, А.Гордон знаходить у нього опис 60 політичних стратегій, «які використовуються політиком-правителем для отримання і збереження влади» [201, p.292]. Не всі ці стратегії, звісно, можна віднести до суто комунікативних, але майже всі вони потребують для свого впровадження засобів комунікації. Одна із описаних стратегій Маккіавелі, яку наводить Гордон, стосується дій правителя у випадку, якщо він отримує владу завдяки знаті і всупереч народу – «у такому випадку «перший його (Правителя - С.Ш.) обов’язок – заручитися дружбою народу, що неважко зробити, якщо його взяти під захист» [171, с.86]. Безперечно, при вирішенні такого завдання не обійтися без комунікативної стратегії, без ретельного вивчення ситуації, планування своїх дій і оцінки впливів.

Сучасний науковий дискурс пропонує кілька різних підходів до визначення поняття комунікативних стратегій і тактик, які базуються на теоретичній основі різних дисциплін, що вивчають спілкування: психології, логіки, етики, теорії інформації, лінгвістичної прагматики.

Наведемо для ілюстрації цієї тези декілька визначень комунікативної стратегії. За версією дослідників теорії комунікації О.Я. Гойхмана і Т.М. Надєїної під мовною стратегією розуміють «усвідомлення ситуації в цілому, визначення напрямку розвитку та організацію впливу в інтересах досягнення мети спілкування» [172, с.208]. Є.В. Клюєв визначає комунікативну стратегію як «сукупність запланованих заздалегідь і реалізованих у процесі комунікативного акту практичних ходів, спрямованих на досягнення комунікативної мети» [173, с.18]. За В.Б. Кашкіним, «стратегія - загальна рамка, канва комунікативної поведінки» [174, с.7]. Як відзначає О.С. Іссерс, «поняття стратегії, запозичене прагматикою з військового мистецтва, на перше місце ставить не кооперацію, а перемогу (яка розуміється як результативне вплив на слухача, як трансформація його моделі світу в бажаному для мовця напрямку). Тому можна говорити про принцип Некоопераціі, що базується на пріоритеті інтересів комунікатора над інтересами адресата (хоча стратегічно важливо «вирахувати» інтереси останнього і враховувати в мовних тактиках). Це змушує вважати вихідною точкою в аналізі мовних стратегій комунікативні цілі мовця» [100, с.15]. Як бачимо, О.С.Іссерс продовжує дослідницьку традицію ван Дейка, який також розглядав мету як основу комунікативних стратегій. Поділяючи такий підхід, услід за А.Є. Ярославцевою, і ми в основу класифікації комунікативних стратегій пропонуємо покласти кінцеву мету, яка розуміється як прогнозоване бажане, уявлення про результат, який повинен бути досягнутий [175, с.76-80]. Створення і впровадження комунікативної стратегії неможливе без стратегічного задуму, який визначає застосування набору комунікативних тактик і необхідних комунікативних засобів та технологій. Для різних комунікативних ситуацій у місцевому самоврядуванні актуальними будуть різні стратегічні задуми (див. Табл.3.2) – для виборчої (інформаційної) кампанії в такій якості може бути використана політична ідентифікація кандидата, соціальної групи, суспільної ідеї; для залучення інвестицій і розвитку туризму найкраще описувати стратегічний задум з позицій бізнес-середовища, відтак задум знайде своє відображення в іміджі території, проекту; для активізації громадян і залучення їх до демократичних процедур у місцевому самоврядуванні стратегічний задум найкраще описується місією – конкретної громади, конкретного проекту тощо.

При цьому під комунікативною ситуацією в місцевому самоврядуванні розуміємо такий збіг умов і обставин під час життєдіяльності територіальної громади, коли виникає потреба розв'язати за допомогою комунікативних технологій певну проблему, провести певну демократичну процедуру (набір процедур), ухвалити потрібне рішення, досягти бажаного результату.

Таблиця 3.2

Форми стратегічного задуму у самоврядуванні

Розглядаючи комунікативну стратегію як ієрархічну систему, визначимо і таке поняття як «підстратегія», або комунікативна тактика. Якщо стратегія розглядається як загальна канва комунікативної поведінки, то тактика постає як «більш дрібний масштаб розгляду комунікативного процесу» [174, с.8], «сукупність практичних ходів у реальному процесі мовної взаємодії» [173, с.18] і спосіб реалізації стратегії. Отже, «стратегія – це серія тактик, які можуть навіть суперечити одна одній, якщо об’єднані єдиною стратегією» [36, с.93]. Відзначимо динамічний характер комунікативних тактик, які забезпечують гнучкість стратегії при досягненні основного результату, забезпечують оперативну реакцію на зміну ситуації.

У свою чергу, кожна комунікативна тактика може бути реалізована через послідовне впровадження кількох комунікативних ходів. «Комунікативний тактичний хід - це конкретний спосіб досягнення комунікативного ефекту, заданого в тактичній установці» [175, с.80]. Ван Дейк визначає комунікативний хід як функціональну одиницю послідовності дій, яка сприяє вирішенню локального або глобального завдання під контролем стратегії [170, с.274]. Відтак оптимальна стратегія вимагає, щоб кожен хід робив максимальний внесок у реалізацію стратегічної мети. Крім того, вибір комунікативного ходу може відбуватися тільки з урахуванням наслідків попередніх ходів.

Тепер на основі вищевказаного проведемо типологію комунікативних стратегій за їх метою і їх складовими на прикладі поширеної в місцевому самоврядуванні комунікативної ситуації»місцеві вибори». Загальною метою, над завданням даної ситуації є перемога кандидата на виборах, або, принаймні, якщо кандидат ще не достатньо відомий, – введення його в комунікативний простір, формування і закріплення його позитивного образу. У такій же мірі, метою кампанії може бути і не-обрання якогось кандидата, або закріплення за ним негативного образу. Отже, на даному етапі аналізу виділяються дві стратегії: «створення позитивного образу» та «дискредитація». Оскільки впровадження дискредитаційних стратегій вимагає застосування маніпуляцій них технологій, опис яких виходить за межі нашого дослідження, зосередимося на побіжному огляді типової «позитивної» кампанії.

Визначаємо стратегічний задум кампанії у формі політичної ідентифікації кандидата. Політична ідентифікація в даному випадку, - це набір комунікативних, іміджевих, смислоутворюючих та чуттєвих складових, за яким реципієнт інформаційно-комунікативного впливу впізнає «свій», привабливий для нього об’єкт, звіряє з ним свої інтенції, може оцінити його розвиток у минулому, місце у сучасному і спрогнозувати вплив об’єкта в майбутньому на суспільно-політичні процеси загалом та на себе особисто зокрема [176, с.103].

Далі – справа за вибором комунікативних тактик. Це може бути тактика презентації (комунікативні ходи – самопрезентація, непряма презентація, акцент на деталях, сімейний статус), тактика позиціонування (комунікативні ходи – метафоричний образ, алюзія, рольовий міф, возвеличення, заява, розкриття власної мотивації, обіцянка, використання лідерів думок, звернення, заклик, демонстрація доступності, презентація команди). У дещо складніших умовах (невідомість кандидата, комунікативні атаки конкурентів) доводиться застосовувати тактику розширення позитивного образу (комунікативні ходи – інтерактивність, розвага читача, динамізм викладу) чи тактику реабілітації (комунікативні ходи – спростування, виправдання, переакцентування, «солодкий сандвіч»).

Таким методом та із наперед заданою деталізацією (ієрархічною глибиною) можна описувати моделі комунікативних стратегій для різних комунікативних ситуацій, які, звісно, зустрічаються не тільки у місцевому самоврядуванні.