ВИСНОВКИ

У дисертації шляхом розгляду еволюційного становлення і розвитку інституту територіальних громад як соціальної спільноти, а також її соціального розвитку розв’язане актуальне наукове завдання науки державного управління, що полягає в розробці організаційних засад реалізації корпоративного підходу до управління соціальним розвитком територіальних громад на корпоративних засадах.

1. Проблеми соціального розвитку тісно пов’язані з розвитком людей, їх здатності до творчості, самореалізації і саморозвитку, поєднання спільних інтересів людей у напрямі забезпечення задоволення соціальних потреб, що постійно зростають, і систематичних інновацій та вдосконалення середовища існування і життєдіяльності людей. Визначено еволюційний шлях територіальної громади від простої соціальної спільноти до системи, здатної до самоорганізації та саморозвитку. У складі основних чинників підвищення темпів соціального розвитку територіальних громад визначено необхідність визнання їх соціальних спільнот як суб’єкто-об’єктів цього процесу, поглиблення соціальної співпраці і партнерства громади з владою і бізнесом, застосування інноваційних моделей організації діяльності, способів організації та управління, інноваційних форм і методів здійснення соціальних процесів, їх науково-методичного та інституційного забезпечення.

2. За результатами дослідження науково-практичної сутності та змісту понять «соціальний розвиток» і «соціальна спільнота» виявлено необхідність їх уточнення. Соціальну спільноту як суб’єкто-об’єкт соціального розвитку пропонується розглядати як складне й динамічне поняття, змістом якого є відображення результатів об’єднання людей, які проживають на одній території, мають спільні соціальні потреби й інтереси, здатні свідомо і активно виражати спільну волю і об’єднувати зусилля у вирішенні місцевих справ шляхом виконання самоврядних функцій у різних сферах власної життєдіяльності через реалізацію економічної і соціальної правосуб’єктності.

3. Усі соціально значущі суспільні явища і соціальні процеси беруть свій початок, формуються і розвиваються в соціальних сферах. Соціальну сферу територіальних громад як середовище формування умов їх соціального розвитку визначено як систематизований за певними характеристиками перелік (сукупність) установ, організацій та підприємств, між якими існує множина прямих і зворотних зв’язків, що формуються під впливом спорідненості характеру умов здійснення соціальних процесів. У цій сфері здійснюються спеціальні види діяльності щодо створення і надання соціальних послуг жителям територіальної громади, забезпечується їх якісний рівень і створюються умови для подальшого соціального розвитку з метою продукування людського капіталу.

Обґрунтовано, що використання ідеології корпоратизму як конструктивного способу організації та управління процесом соціального розвитку повинно здійснюватися шляхом запровадження концепції корпоративного управління. Вона ґрунтується на використанні засад корпоративної стратегії та корпоративної політики, широкого спектру і змісту корпоративних відносин і проектно-цільового підходу. Управління суспільною працею потребує виявлення, врахування і проведення організаційних змін і заходів організаційного реформування. Встановлено, що корпоративне управління територіальних громад у соціальних сферах не повинно здійснюватись на теренах існуючих організаційних структур. Акцентовано, що сьогодні вони не можуть забезпечувати ефективну реалізацію інноваційних заходів та організаційних новацій. Найгнучкішими та інноваційно-спроможними для реалізації корпоративного управління будуть муніципальні функціональні й міжсекторні кластери, округи, асоціації, неприбуткові корпорації та корпоративні партнерства.

З’ясовано, що адаптація соціальної сфери до управління її розвитком не може бути ефективною без системної всебічної багатокомпонентної кількісної оцінки стану і рівня розвитку на момент здійснення реформаторських заходів соціальної диверсифікації суспільства. Для вирішення цих завдань удосконалено методичні засади системного аналізу змін стану соціального розвитку територіальних громад, що дозволяє створити інформаційно-аналітичне підґрунтя для розробки стратегій і планів соціального розвитку. Складовими етапами системного аналізу визначено змістовно-функціональний, системно-структурний, об’єктно-суб’єктний та організаційно-управлінський, здійснення яких у певній послідовності дозволяє дати оцінку резервам, визначити можливості й умови їх реалізації та пріоритети розвитку.

Інструментами сприяння розбудові і реалізації організаційних засад корпоративного управління соціальним розвитком територіальних громад визначено договори про соціальне корпоративне партнерство між місцевою владою, жителями і бізнесовими структурами в усіх секторах місцевого співтовариства. У договорах передбачається фіксувати узгоджені спільні цілі соціального розвитку, визначені функції і завдання їх досягнення, зміст і розподіл спільних повноважень та відповідальності, джерела забезпечення, перелік очікуваних результатів, розподіл очікуваних благ.

4. Доведено, що для забезпечення гармонійного розвитку територіальної громади темпи зростання економічних показників повинні бути збалансованими. Вони мають віддзеркалювати рівномірність, поступовість і зваженість здійснюваних заходів щодо економічного забезпечення соціального розвитку.

5. З’ясовано, що зв’язки між елементами соціальної сфери мають характерні ознаки корпоративних і являють собою зв’язки соціального, правового, економічного, організаційного та інформаційного характеру, які розвиваються заради досягнення спільних цілей функціонування територіальних громад і здійснюються з метою якісного і своєчасного задоволення спільних потреб і інтересів. Встановлено, що, незважаючи на можливості самоорганізованої появи і певну самостійність у формуванні й плину корпоративних соціальних зв’язків у соціальних сферах територіальних громад, існує об’єктивна необхідність в управлінні консолідацією зусиль громади. Доведено, що соціальна сфера потребує особливого типу управління цим процесом – соціального корпоратизму. Соціальний корпоратизм запропоновано розглядати як тип соціальних корпоративних відносин, що виникають на основі спільності соціальних суспільних інтересів, формують соціальну мотивацію розвитку соціально-економічних систем і об’єднують для досягнення спільних цілей індивідуальні, колективні й громадські зусилля та ресурси, які реалізуються на договірних засадах, спільній відповідальності і повноваженнях. Корпоративне соціальне управління спрямовується на узгодження спільних цілей соціального розвитку територіальних громад, обґрунтовує необхідність та доцільність об’єднання спільних інтересів у процесах самоорганізованої діяльності, використовуючи індивідуальні та колективні громадські зусилля, муніципальні ресурси на договірних засадах, спільній відповідальності та повноваженнях

6. Основними складовими концепції корпоративного управління соціальним розвитком визначено: місію корпоративного управління, його стратегічні й поточні цілі, принципи корпоративного управління, політику, функції, завдання і механізм. Запропоновані етапи запровадження цієї концепції: конкретизація проблеми соціального розвитку територіальної громади; оцінка структурно-галузевої побудови соціальної сфери муніципального утворення і її організаційної культури; оцінювання організаційно-функціональних технологій системи управління соціальною сферою муніципального утворення; визначення стратегічних пріоритетів розвитку соціальної сфери; концептуалізація та інституціалізація системних функцій і завдань корпоративного управління розвитком соціальної сфери; розробка механізмів трансформації системи місцевого самоврядування в соціальній сфері муніципальних утворень на корпоративних засадах; визначення критеріїв і показників ефективності запровадження інноваційного підходу трансформації системи управління соціальним розвитком територіальних громад.

Перехід на корпоративне управління потребує ліквідації інституційного розриву між чинним законодавством і повноцінним інституційним забезпеченням. Розроблена в дисертації система інституційного забезпечення імплементації соціального корпоратизму в управління розвитком соціальної сфери ілюструє зміст і послідовність необхідних інституційних перетворень.