12.2. ФОРМИ 1 ВИДИ ІНФЛЯЦІЇ

Інфляція як складне соціально-економічне явище виявляється у різних формах і видах. За чинниками, що спричиняють інфляційні процеси, розрізняють дві фор­ми інфляції: інфляцію попиту та інфляцію витрат.

напрями інфляції витрат. Так, зв’язок інфляції із заробітною платою виокремився

в теорію інфляційної спіралі зарплати і цін. У відповідності з цією теорією підви­щення рівня заробітної плати призводить до зростання інфляції. Механізм “роз-

кручування” інфляційної спіралі заробітної плати і цін проявляється в тому, що зростання сукупних цін на продукти зумовлює відповідне підвищення номінальної заробітної плати, що збільшує економічні витрати на виготовлення одиниці про­дукції, підвищує рівень сукупних цін. Це, в свою чергу, зумовлює збільшення номі­нальної заробітної плати і продовження спіралі зростання заробітної плати і цін.

Роль прибутку у зростанні цін сприяла розробці цілого напряму економічної теорії, пов'язаного з політикою корпоративних союзів на підвищення маси і нор­ми прибутку шляхом встановлення монопольних цін, недобросовісної конкурен­ції тощо.

Як свідчить сучасний досвід, вагомою є роль такого чинника, як підвищення цін на імпортовані предмети праці на інфляційні процеси. Ця роль особливо поси­лилася через сировинну кризу 1970-х років, коли різко підвищилися ціни на енер­горесурси і сировину в цілому. До того ж, зниження курсу національної валюти призводить до подорожчання цих товарів (як і всього імпорту), що посилює ін­фляційні процеси. І чим більше країна імпортує товарів, особливо енергоресурсів і сировини, тим більші витрати виробництва, тим сильніший вплив цього чинника на розгортання інфляції.

Розкриття і обґрунтування форм інфляції - інфляції попиту та інфляції витрат - це важливий рубіж у розвитку теорії інфляції, який характеризується незмірно більшою глибиною пізнання інфляції як складного процесу. І хоча тео­ретично доведено, що ці два види інфляції мають власний зміст, породжені осо­бливими чинниками, все ж варто зауважити, що на практиці ці процеси, тобто інфляція попиту та інфляція витрат, тісно пов’язані і навіть переплітаються. Це ускладнює не лише процес інфляції, а й боротьбу з нею. Зв’язок цих типів інфля­ції визначається тим, що обидва види інфляції при різному походженні і різному змісті все ж пов’язані з грішми. Але роль грошей теж неоднакова. В інфляції попи­ту гроші є і основою цієї інфляції, і активним фактором її виникнення і перебігу. В інфляції витрат гроші теж є основою цієї інфляції, але якщо в інфляції попиту вони є активним чинником, то в інфляції витрат - пасивним, оскільки обсяг гро­шей змушений підтягуватися до зростаючого рівня цін. Підвищення цін зумовле­не негрошовими чинниками виробництва і ринкової пропозиції, але реалізуються вони у зростанні грошової маси відповідно до нових цін, що зросли.

Усе це підтверджує таку думку: хоча інфляція проявляється у знеціненні гро­шей, тобто на поверхні економічного життя, проте вона має глибоке коріння.

Гроші як суспільна форма функціонування і розвитку виробництва й обміну пов’язані з найглибшими процесами, які відбуваються в економіці. Тому вони відо­бражають усі диспропорції у виробництві, порушення в структурі вироблюваних товарів і послуг, суперечності між виробництвом і споживанням, споживанням і нагромадженням, що знаходить вияв у суперечностях між попитом і пропозицією, у перевищенні попиту над пропозицією і зростанні цін.

Внутрішньовиробничі диспропорції можуть посилюватися недоліками грошово-кредитної політики, що може проявлятися у необгрунтованому зростан­ні видатків державного бюджету, збільшенні його дефіциту. Все це теж спричиняє

додаткову емісію грошей, Недосконала податкова політика держави, завищене по­даткове навантаження на виробника негативно позначаються на умовах нормаль­ного виробництва, посилюють ухиляння від оподаткування і тінізацію економіки, віхп \нв капіталів за кордон. Це теж призводить до збільшення емісії грошей.

До того ж, слід розрізняти за характером і емісію грошей. Це може бути позитив­ний процес. спрямований на підвищення монетизації економіки, на забезпечення відповідності суми грошей сумі товарів і послуг, виробництво яких зросло. І наре­шті, це може бети емісія грошей у відповідності з процесом зростання цін на товари і послуги, зумовлених зміною умов виробництва, сировини і матеріалів, якості про­дукції, що збільшу^ потребу в грошовій масі. В цьому разі додаткова емісія не при­водить до перевищення грошової маси над оборотом товарів і послуг, а, навпаки, приводить її) відповідність із зрослою сумою вартостей (цін) товарів і послуг.

Отже, інфляція - складне явище. її не можна ототожнювати з будь-яким підви­щенням цін і з будь-якою емісією грошей.

Складність проблеми полягає і в тому, щоб з’ясувати механізми взаємозв’язку глибоких причин інфляції з конкретними формами їх вияву, визначити проміжні ланки цих процесів. Крім сутнісних критеріїв визначення форм інфляції, це явище розглядається за характером перебігу. На цій основі виокремлюють:

- иовзучт інфляцію, коли відбувається незначне зростання цін - до 5 % на рік:

- по мірну інфляцію, яка характеризується зростанням цін у межах 5-20 % на рік. Економічні суб'єкти, особливо природні монополісти, починають при­скорено підвищувати ціни на свої товари. Покупці мають додаткові витра­ти, а тому* підвищують ціни на свої товари. Поступово інфляція охоплює всі сектори і галузі економіки, що ставить під питання рівновагу всього р hhk∖*;

- галопуючу інфляцію, за якої зростання цін становить 20-50 %, а інколи і до 100 % на рік. Причому відбувається це зростання стрибкоподібно, нерів­номірно, що справляє руйнівний вплив на економіку;

- гіперінфляцію, коли темпи зростання цін перевищують 100 % на рік. Гроші настільки знецінюються, що купюри низького номіналу та розмінна мо­нета “вимиваються” і зникають з обігу, розгортається платіжна криза, по­ширюється бартер, руйнується кредитний механізм, зростає стихійність в економіці.