13.4. ВПЛИВ ЗОВНІШНІХ ЧИННИКІВ Hfl ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ КРАЇН, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ

Відтоді, як регіони Азії, Африки й Латинської Америки стали об’єктом колоніального панування, у них перервався процес іс­торичного розвитку, заснований на використанні тільки внут­рішніх джерел.

Усвідомлюючи значущість зовнішніх економічних зв’язків, більшість країн, що розвиваються, виступають не тільки за їх розширення, а й за розмаїтість форм. Основними зовнішніми чинниками, що здійснюють вплив на економічне зростання країн, що розвиваються, є зовнішня торгівля, іноземний капітал, іно­земна допомога, передання технологій, допомога в підготовці на­ціональних кадрів. Зовнішня торгівля з моменту приходу колоні­заторів і донині була й залишається найважливішою формою економічних відносин з іншим світом. Вона є каналом, через який іде значна частина виробленої в країнах продукції. Поставка цієї продукції на зовнішній ринок розширює виробничі можливо­сті країн, сприяє вирішенню проблеми зайнятості. Завдяки ім­порту країни дістають можливість використовувати техніку, яку не в змозі виготовити самі. Особливо важливу роль відіграв ім­порт машин і устаткування в тих країнах, які проводили імпорто- заміщувальну індустріалізацію.

Іноземний капітал починаючи з останньої чверті минулого століття відіграє важливу роль в економічному розвитку країн Азії, Африки й Латинської Америки. Перші залізниці, гірничодо­бувна промисловість, а пізніше й обробна — усе це створювалося за участі іноземного капіталу.

Іноземна допомога також має велике значення для економіч­ного розвитку країн Третього свізу. Найчастіше вона надається у вигляді державних грантів і позик на пільгових умовах. В окре­мих країнах іноземна допомога становить більше третини їх ВНП. По каналах іноземної допомоги надходять як фінансові, так і матеріальні ресурси.

Передання технологій країнам, що розвиваються, має ключове значення для зміни їхньої виробничої структури. Імпорт товарів, приплив іноземного капіталу, надходження іноземної допомоги, залишаючись важливими самі по собі, виконують також функцію основних каналів надходження нових технологій. Це не означає, що в країни, що розвиваються, завжди експортуються найсучас­ніші машини й устаткування. Найчастіше вони там взагалі не можуть бути застосовані. Основні технології, незалежно від сту­пеня їх морального зношування, для більшості країн, що розви­ваються, є новими в тому розумінні, що раніше вони в країні не використовувалися.

Підготовка фахівців для країн, що розвиваються, за участі за­кордонних держав відіграє важливу роль у вирішенні не тільки поточних проблем економічного зростання, а й створює основу для майбутнього. Така підготовка здійснюється двома шляхами: направленням молоді з країн, що розвиваються, на навчання в розвинені й навчання місцевого населення на місці фахівцями з розвинених країн. В умовах, коли в низці держав, що розвива­ються, більше половини дорослого населення залишається не­письменним, зовнішня підтримка у становленні системи утво­рення є найважливішим чинником їх розвитку. Розглянуті п’ять зовнішніх чинників економічного зростання країн, що розвива­ються, не можна ідеалізувати. Ніхто не надає допомогу через альтруїстські міркування. Кожний чинник містить негативні мо­менти й зазнає критики.

Відзначаючи значущість зовнішньої торгівлі для країн, що розвиваються, необхідно відмітити, що умови торгівлі, тобто співвідношення цін на експортовані й імпортовані ними товари, постійно погіршуються. Так, для країн з низьким рівнем доходу це співвідношення в 1995 р. становило 91 % від рівня 1987 р.

Прямі іноземні інвестиції спрямовуються туди, де забезпечу­ється найбільший прибуток. У зв’язку з цим між донорами й одер­жувачами інвестицій виникають суперечності з приводу їх галу­зевого розміщення, умов прийому й т. ін. Це повного мірою сто­сується іноземної допомоги й передання технологій. Навіть у разі надання допомоги щодо підготовки кадрів країни, що розвива­ються, можуть зазнавати втрату вигляді так званого відтоку мізків.

Суперечливий вплив зовнішніх чинників на економіку й соці­альне життя країн, що розвиваються, поряд зі специфікою внут­рішніх чинників їх розвитку визначає особливе місце цієї ірупи країн у світовій економіці. На частку країн, що розвиваються, у яких проживає 80 % світового населення, нині припадає лише 16% світового доходу. При цьому’ за оцінками Світового банку, на дев’ять найбільших країн Третього світу (Аргентину, Брази­лію, Китай, Індію, Індонезію, Мексику, Таїланд, Туреччину, Па­кистан), де проживає 51 % населення планети, в 1995 р. припада­ло 10 % світового ВНП, або 53 % ВНП країн, шо розвиваються, 8 % світового експорту й 15 % міжнародних золотовалютних ре­зервів.

Частка країн, що розвиваються, у світовій торгівлі в середині 1990-х рр. становила близько ЗО %, однак при цьому відзначалося зниження частки найменш розвинених країн: якщо в середині 1970-х рр. вона становила 0,6 %, те тепер на них припадає лише 0,3 % світової торгівлі. Частка країн, що розвиваються, у світо­вому експорті за останнє десятиріччя скоротилася з 1,5 до 0,5 %, що не дивно, якшо врахувати, що порівняно з початком 70-х рр. умови торгівлі цілого ряду країн цієї групи погіршилися прак­тично на 50 %. Подібна ситуація значною мірою була обумовлена характером експортної спеціалізації у сфері сировинних товарів, недиверсифікованою структурою експорту, що робить економіку країн, що розвиваються, украй уразливою від коливань цін на си­ровинні товари.

Посилюється інтеграція країн, шо розвиваються, у світову фі­нансову систему. Якщо середньорічний обсяг приватного закор­донного фінансування в 1970 р. становив лише 5 млрд дол., то на початку 1990-х рр. він досяг уже 150 млрд, а в 1996 р. перейшов за оцінку 200 млрд дол. Частка країн, що розвиваються, у світо­вих прямих закордонних інвестиціях у період з 1987 по 1995 р подвоїлася. Однак не всі групи країн і регіони перебувають у рів­ному становищі. За зовнішнім благополуччям криється той факт, що 3/4 загального обсягу фінансових потоків осіло в десяти най­більших країнах-одержувачах Східної Азії й Латинської Америки.

Незважаючи на зростаючий вплив країн, що розвиваються, у світовій економші за останні два десятиріччя необхідно конста­тувати їх залежне й підлегле становище у світовому господарстві, про що свідчить така оцінка Програми розвитку ООН (ПРООН): «... втрати країн, шо розвиваються, внаслідок відсутності рівно­правного доступу до торговельних і фінансових ринків і ринку пращ оцінювалися в 500 млрд дол. CUIA на рік, що в 10 разів пе­ревищує обсяг коштів, одержуваних цими країнами щорічно у вигляді іноземної допомоги». Унаслідок такого становища нерів­ність між Півднем і Північчю не тільки зберігається, а й продов­жує збільшуватися, кидаючи виклик світовому співтовариству на майбутнє.

Контрольні запитання

І Які спільні риси мають країни, що розвиваються?

2. У чому полягає особливість соціально-економічної струк­тури країн, що розвиваються?

3. Схарактеризуйте динаміку економічного зростання країн, що розвиваються.

4. Яку роль відіграє сільське господарство в економіці країн, що розвиваються?

5. У чому Ви бачите значення зовнішньоекономічних зв’язків для економічного зростання країн Азії, Африки, Латинської Аме­рики?

6. Що таке слаборозвиненість? Наведіть її характеристики й умови подолання в країнах Третього світу.

7. Яке місце займають країни, що розвиваються, у світовому економічному співтоваристві?

8. За яким критерієм і на які групи поділяються країни, що розвиваються, відповідно до методики Світового банку?

9. Наведіть основні характеристики «найменш розвинених країн».

10 Чому в сучасних умовах економічний розвиток неможливий без співробітництва між країнами?

11. Які основні напрями й динаміка співробітництва країн, що розвиваються, з розвиненими?

12. Яких заходів уживали країни, шо розвиваються, для зміц­нення суверенітету після здобуття політичної незалежності?

13 Розкрийте основні напрями економічної політики країн, що розвиваються

14. Як змінювалась роль держави в економічному розвитку країн, що розвиваються?

15. Які характерні ознаки стабілізаційної політики і структур­ної перебудови в країнах, що розвиваються?

Література

1. Висковская В, П.. Гречихин A. A., KocoeaB. А., Куцобина H. К.. Ма­нукян А. А., Манукян А. А. Капиталистические и развивающиеся страны: Социально-экономический справочник / А. А. Манукян (ред.). — М. : Политиздат, 1973. — 350 с.

2. Долматова С. А. Развивающиеся страны: образование и заня­тость/ Рос. АН; Ин-т мир. экономики п между нар. отношений. — М. : Наука, 1993, —192 с.

3. Дрейер О. К., Лось В. А. Глобальные проблемы современности и развивающиеся страны. — М. : Знание, 1986. — 62 с.

4. КистерскийЛ. JL, Волошин В. В., Полюк С. П„ Быков Г. H.. Вер­гун В. А. Научно-техническая политика зарубежных стран: В 3 т. / АН УССР; Ин-т социал, и экон, проблем зарубеж. стран / А. Н. Шлепаков (ред. кол.) — К. ; Наук, думка, 1987. — (Т. 3 : Развивающиеся стра­ны. —199 с.).

5. Ковалевский А. А. Транснациональный бизнес и развивающиеся страны: Механизм экон, взаимодействия / АН CCC¹P; Ин-т востокове­дения. — М. : Наука, 1990. — 167 с.

6. Haccap Зейнаб Али. Развивающиеся страны в системе междуна­родного разделения труда: проблема адаптации: Дис.... канд. экон, на­ук: 08.01.01 / Харьковский гос. ун-т. — X., 1998. — 181 с

7. Рогач О. L, Шнирков 0.1. Країни, що розвиваються, і транснаціо- налізація світової економіки: Навч. посіб. — К. : РВЦ «Київ. ун-т». 1998, — 140 с.

8. Фридман Л., Кузнецова С. Глобализация: развитые и развиваю­щиеся страны // Мировая экономика и международные отношения. — 2000.—№ 10.— С. 3—13.

9. Фридман Л., Кузнецова С. Глобализация: развитые и развиваю­щиеся страны // Мировая экономика и между народные отношения. — 2000, —№ 11. — С. 9—20.

10. Элъянов А. Развивающиеся страны в международном разделении труда // Мировая экономика и международные отношения. — 1995. — №9, —С. 5—19.

1 ]. Элъянов А. Развивающиеся страны на пороге третьего тысячеле­тия: тенденции и проблемы // Мировая экономика и международные отношения. — 2000. — №8.—C 9—16.