Безмежні потреби і обмеженість ресурсів

Кожному суспільству необхідно ретельно визначити і глибоко осмислити такі чинники: матеріальні потреби народу, які завжди без­межні або непогамовні, і економічні ресурси, тобто засоби виробниц­тва товарів та послуг, що обмежені, або рідкісні.

Перелік суспільних потреб включає широкий спектр продуктів і послуг: харчі, одяг, взуття, будинки, автомобілі, зубна паста, телевізори, ремонт автомобіля або пилососа, стрижка волосся, консультація юрис­та тощо. Матеріальні потреби включають також потреби приватних підприємств та урядових відомств.

Матеріальні потреби суспільства завжди непогамовні або без­межні. Щомиті індивіди і інститути, що утворюють суспільство, відчу­вають безліч незадоволених матеріальних потреб.

З часом потреби змінюються і примножуються внаслідок появи нових виробів і під впливом широкої реклами та енергійного стиму­лювання збуту. Кінцева ж мета всієї економічної діяльності полягає у намаганні задовольнити ці різноманітні матеріальні потреби.

На кожному етапі історичного розвитку суспільні потреби об­межуються певними рамками через брак економічних ресурсів. В еко­номічній літературі подаються різні класифікації цих ресурсів, зокре­ма є й така: матеріальні ресурси - земля або сировина і капітал; людські ресурси - праця і здатність до підприємництва (підприємницький та­лант).

У поняття “земля” входять усі природні ресурси, що застосову­ються у виробничому процесі, як-от: орні землі, ліси, родовища міне­ралів і нафти, водні ресурси

Поняття “капітал” або “інвестиційні ресурси”, охоплює всі ви­готовлені засоби виробництва, тобто всі види інструментів, машин, устаткування, фабрично-заводські, складські, транспортні засоби і збу­тову мережу, що використовуються у виробництві товарів та послуг і доставлянні їх до споживача. Процес виробництва і нагромадження цих засобів виробництва називають інвестуванням.

Тут важливо відзначити, що інвестиційні товари (засоби вироб­ництва) відрізняються від споживчих товарів тим, що останні задо­вольняють потреби безпосередньо, тоді як перші роблять це опосеред­ковано, забезпечуючи виробництво споживчих товарів.

В економічній літературі наводиться й інша класифікація мате­ріальних ресурсів. Згідно з цією класифікацією до них належать пред­мети праці і засоби праці. Предмети праці - це те, на що спрямована праця людини, що складає матеріальну основу майбутнього продукту. Предмети праці в сучасних умовах здебільшого є продуктом поперед­ньої праці: цемент у будівництві, метал на машинобудівному заводі, бавовна на прядильній фабриці тощо. Природа, земля - загальні пред­мети людської праці. Ті з них, які людина знаходить в самій природі (незайманий ліс, кам’яне вугілля в надрах землі, риба у воді тощо), називаються первинними. Піддягаючи переробці, з часом усе глибшій, вони перетворюються на сировинні матеріали, або напівфабрикати.

Засобами праці називається річ або комплекс речей, що їх лю­дина ставить між собою і предметом праці і за допомогою яких вона впливає на цей предмет. Засоби праці виступають своєрідним продов­женням її природних органів, які використовуються у процесі праці. До засобів праці передусім належать знаряддя праці (різного роду ме­ханізми і машини, пристосування та інструменти, двигуни, переда­вальні апарати тощо). В умовах машинного виробництва засоби праці розвинулися в систему машин із трьома компонентами: робочі маши­ни, двигуни і передавальне обладнання. Науково-технічна революція додала до них новий компонент - управлінське обладнання.

Засоби праці, в яких розміщуються самі предмети праці, склада­ють “судинну систему виробництва” (труби, різноманітні ємності тощо).

“Праця” - це загальний термін, що вживається економістами для позначення всіх фізичних та розумових здібностей людей, які зас­тосовуються у виробництві товарів і послуг (за винятком особливого виду людських талантів, а саме здатності до підприємництва, яку, врахо­вуючи її специфічну роль у ринковій економіці, вирішили розглядати окремо). Таким чином, роботи, що виконуються лісорубом, продав­цем, машиністом, учителем, професійним футболістом, фізиком-ядерни­ком, - усі вони охоплюються поняттям “праця”.

Підприємницький талант, або просто підприємництво, в умо­вах ринкової економіки виступає як особливий людський ресурс, що виконує такі чотири взаємопов’язані функції:

1. Підприємець бере на себе ініціативу по’єднання ресурсів (землі, капіталу і праці) в єдиний процес виробництва товарів або послуг. Вико­нуючи роль засновника і каталізатора, підприємець одночасно є рушій­ною силою виробництва і посередником, який зводить докупи інші ре­сурси для здійснення процесу, що обіцяє стати прибутковою справою.

2. Підприємець приймає основні рішення у процесі ведення бізнесу, тобто ті нерутинні рішення, які і визначають курс діяльності підприємства.

3. Підприємець - це новатор, особа, яка намагається ввести в ужиток на комерційних засадах нові продукти, нові виробничі техно­логії або навіть нові форми організації бізнесу.

4. Підприємець - це людина, яка йде на ризик, про що свідчить ретельне вивчення трьох інших його функцій. У ринковій системі при­буток підприємцю не гарантований. Винагородою за затрачений ним час, зусилля і здібності можуть виявитися як прибутки, так і збитки і, врешті-решт, - банкрутство. Іншими словами, підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею та діловою репутацією, але й вкладени­ми коштами - своїми власними і своїх акціонерів.

В економічній літературі має місце й інше трактування суб’єктив­ного чинника виробництва. Зокрема, поняття “праця” і “робоча сила” розглядаються як різні економічні категорії. Робоча сила трактується лише як здібність людини до праці, сукупність її фізичних і розумових здібностей, котрі вона використовує щоразу, коли виробляє певні життєві блага. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спря­мована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення її по­треб. Тобто в процесі праці відбувається споживання робочої сили. У процесі праці не тільки змінюється зовнішня природа, але й на­громаджуються знання, досвід, підвищується кваліфікація людей, тобто праця є надзвичайно важливим чинником розвитку і вдосконалення самої людини.

У міру поглиблення суспільного поділу праці, тобто відособлен­ня різних видів діяльності, робоча сила кожної людини, зберігаючи і розвиваючи свої індивідуальні особливості, об’єднується в єдиний ви­робничий процес, у результаті якого виникає сукупна робоча сила.

В економічній літературі і в побуті також поширені такі понят­тя, як: продуктивні сили, виробничі відносини, економічний базис і надбудова. Продуктивні сили розглядаються як сукупність і взаємодія особистих і речових факторів виробництва. Рівень розвитку продуктив­них сил вважається важливим критерієм і одним із найзагальніших по­казників суспільного прогресу. Однак у процесі виробництва люди всту­пають у стосунки не тільки з природою, але й між собою, тобто вступа­ють у виробничі відносини. Сукупність виробничих відносин виступає як економічний базис, над яким піднімається особлива організація полі­тичних, правових, ідеологічних, національних, сімейних та інших суспіль­них відносин та інститутів, що загалом утворює надбудову суспільства.

Далі буде показано, як матеріальні і людські ресурси віддаються приватним підприємствам в обмін на гроші. Дохід, отриманий від на­дання матеріальних ресурсів - сировини і капітального устаткування, називається орендним доходом, або доходом у вигляді відсотка. До­ход, отриманий тими, хто надає свою робочу силу, називається заробіт­ною платою і включає також різні додаткові виплати у формі бонусів, комісійних, гонорарів, платежів за право користування патентом тощо. Підприємницький дохід називається прибутком.

Усі економічні ресурси, або чинники виробництва, мають одну істотну спільну властивість: вони рідкісні або виступають в обмеженій кількості. Земна куля містить лише обмежену кількість ресурсів, які можна використовувати у виробництві товарів і послуг. Орні землі, ко­рисні копалини, капітальне устаткування і робоча сила - усі вони обме­жені певного величиною. У результаті рідкісності виробничих ресурсів і, відповідно, обмеженості виробничої діяльності, сам обсяг виробництва також обмежений. Суспільство не спроможне виробляти і споживати весь обсяг товарів та послуг, який воно хотіло б отримати.

2. Ефективність економіки

Економіка вивчає шляхи найкращого використання того, чим ми володіємо. Оскільки наші потреби практично безмежні, а наші ре­сурси рідкісні, ми не в змозі задовольнити всі матеріальні потреби суспільства. Єдине, що залишається суспільству, це домагатися най­повнішого задоволення своїх потреб. Економіка - наука про ефек­тивне використання рідкісних ресурсів.

Ефективність економіки характеризує зв’язок між кількістю оди­ниць рідкісних ресурсів, що застосовуються у процесі виробництва, і отриманою в результаті кількістю необхідного продукту. Більша кількість продукту, отримана від даного обсягу затрат, означає підвищення ефек­тивності. Менший обсяг продукту від даної кількості затрат указує на зниження ефективності.

Суспільство намагається використати свої рідкісні ресурси ефек­тивно, тобто воно бажає отримати максимальну кількість корисних товарів і послуг, виготовлених із його обмежених ресурсів. Щоб цього домогтися, воно має забезпечити і повну зайнятість і повний обсяг виробництва.

Під повного зайнятістю ми розуміємо використання всіх при­датних для цього ресурсів. Робітники не можуть вимушено позбавля­тися роботи; економіка повинна забезпечити роботою всіх, хто хоче і здатний працювати. Не можуть також простоювати орні землі або ка­пітальне устаткування. При цьому слід підкреслити, що викори­стовуватися мають тільки придатні для цього ресурси. Кожному суспіль­ству властиві певні звичаї і усталена практика, що визначають, які саме ресурси придатні для застосування.

Повний обсяг виробництва означає, що ресурси треба розподі­ляти ефективно, тобто ресурси, які застосовуються, треба використо­вувати таким чином, щоб вони вносили найцінніший внесок у загаль­ний обсяг продукції. Повний обсяг виробництва передбачає також за­стосування найкращих, найпередовіших із наявних технологій. Тех­нологія виражає взаємодію між основними чинниками виробництва, науковими відкриттями та способами впливу людини на предмети праці на основі механічних, фізичних і хімічних властивостей засобів вироб­ництва. Суспільство не може допустити, щоб сільські трударі косили пшеницю косою, а кукурудзу - ламали руками.

Оскільки ресурси рідкісні, економіка повної зайнятості, повного обсягу виробництва не може забезпечити необмежений випуск товарів і послуг. Більше того, необхідно вирішувати, які товари і послуги слід примножувати, а від яких відмовлятися. При цьому треба керуватися такими припущеннями:

- економіка функціонує за умови повної зайнятості і досягає повного обсягу виробництва;

- наявні чинники виробництва постійні як кількісно, так і якісно;

- технологія виробництва - постійна величина, тобто в ході ана­лізу вона не змінюється;

- економіка виготовляє не безмежну кількість товарів і послуг, як це є насправді, а лише два продукти - масло і гармати.

Обмеженість сукупних ресурсів, з допомогою яких здійснюєть­ся процес виробництва різних товарів, змушує суспільство вибирати з- поміж порівняно рідкісних товарів. Це положення з кількісного боку можна проілюструвати простими арифметичними прикладами і геомет­ричними графіками, які є важливим наочним посібником, що допо­магає зрозуміти складні економічні процеси. Вище ми спинилися на виробництві лише двох економічних благ - виробництві масла і гар­мат. Ці два товари звичайно використовуються для ілюстрації проблеми вибору між цивільним і воєнним виробництвом. Але логіка міркувань стосується й будь-яких інших товарів. Так, наприклад, чим більше ресурсів уряд направляє на будівництво громадських доріг, тим менше їх залишається для будівництва приватних будинків; чим більше продовольства буде споживати суспільство, тим менше одягу воно зможе отримати; чим більше суспільство споживатиме і сьогодні, тим менше виготовлятиметься машин і товарів виробничого призначення, необх­ідних для виготовлення більшої кількості споживчих товарів наступ­ного року і наступного десятиріччя.

Тепер розглянемо приклад з гарматами і маслом.. Припустимо, що всі ресурси направлені на виробництво цивільних товарів (масла). За цієї умови буде виготовлено максимальну кількість масла, яка тільки може бути зроблена протягом року (ця кількість залежить від кількості і якості ресурсів у господарстві і ефективності наявних технологій). При­пустимо, що 5 тис. тонн - це максимальна кількість масла, яку можна виготовити за існуючого рівня технології. Варіанти вибору між розши­ренням виробництва масла і розширенням виробництва гармат за умо­ви повного використання обмежених ресурсів відображені в табл. 1.

Таблиця \

Альтернативні можливості виробництва масла і гармат

Тепер розглянемо, що буде, коли ресурси суспільства на всі 100% використовуються для виробництва гармат. У такому разі, якщо ми відмовляємося від виробництва масла, може бути випущено макси­мальну кількість гармат, наприклад 15 тис. гармат певного виду. Це крайнє припущення, але між цими крайнощами мають місце й інші варіанти. Якщо суспільство бажає пожертвувати певною кількістю масла, то, крім масла, ми зможемо мати і певну кількість гармат; якщо ж суспільство погодиться відмовитися від більшої кількості масла, воно отримає більшу кількість гармат.

Ще виразніше ці ж варіанти виробництва можна показати з до­помогою графіка виробничих можливостей, або виробничої трансфор­мації, де на горизонтальній осі позначено кількість масла, а на верти­кальній - кількість гармат.

Рис. 2 показує, яким чином суспільство може замінити “гарма­ти” “маслом” за даного рівня розвитку технології і даної загальної кількості ресурсів. Будь-яка точка всередині графіка, як, наприклад, точка V, вказує на те, що ресурси використовуються не повністю і не найкращим чином. Ця крива показує, що економіка повної зайнятості

Рис. 2. Крива виробничих можливостей задля виробництва одного товару неодмінно має поступитися вироб­ництвом іншого товару. Це означає, що деякі ресурси можуть бути переключені з випуску одного товару на випуск іншого; наприклад, сталь використовується як для виробництва гармат, так і для вироб­ництва масла через сільськогосподарські машини. Заміщення - це за­кон життя в економіці за повної зайнятості. Межа виробничих можли­востей віддзеркалює вибір суспільства.

Закон зростання витрат

На рис. 2 видно, що крива виробничих можливостей похилила­ся вправо і вниз. Це підкреслює ту обставину, що в умовах повної зайнятості такий вибір означає відмову від одних товарів і заміну їх іншими. Крім того, ця крива, накреслена у формі “вигнутої”, або опук­лої лінії, коли дивитися на неї згори, відображає такий важливий еко­номічний принцип: якщо суспільство хоче мати більшу кількість будь- якого товару, то, звичайно, необхідно платити за нього і більшу ціну, виражену в інших товарах, якими воно жертвує.

Табл. 1 також ілюструє тенденцію зростаючих затрат. Перша одиниця масла вимагає, щоб суспільство пожертвувало тільки однією одиницею гармат. Але яку кількість гармат воно повинно принести в жертву, щоб отримати додатково іще одну одиницю масла? Аж дві одиниці гармат! Ця таблиця показує, що кожна додаткова одиниця масла стає все дорожчою з точки зору необхідної додаткової відмови від виробництва гармат.

Закон зростаючих додаткових затрат стосується і виробництва масла. Але чи стосується він також і виробництва гармат? Так. На рис. 2 показано, що закон зростаючих затрат стосується і гармат. Його можна застосувати також і до будь-якого іншого товару. Так, перша додатко­ва гармата, коли суспільство перебуває біля точки Е, вимагає, щоб у “жертву” було принесено невелику кількість масла. У міру того як ми

просуваємося до точки Д і до точки Г (“жертвуючи” маслом задля гармат), виробництво кожної додаткової гармати пов’язано з відмо­вою від усе більшої кількості масла порівняно з попередньою гарма­тою. До того часу, як ми досягнемо точок А і Б, виробництво кожної додаткової гармати буде пов’язано з відмовою від усе більшої кількості масла, як це видно із зменшення крутизни кривої.

Відзначимо, що спочатку невелика кількість гармат може бути виготовлена частково з допомогою таких ресурсів, які ні в якому разі не придатні для виробництва масла. Якщо ж вимагається більша кількість гармат, то суспільство змушене залучити ресурси, повністю придатні для виробництва масла. Якщо суспільству треба мати самі тільки гармати, воно повинно бути готовим до того, щоб використову­вати всіх фермерів і фермерські землі, які досить ефективні у вироб­ництві масла, у виробництві гармат, навіть якщо вони можуть виго­товити їх обмаль. У такому разі стає неминучим зростання затрат на одиницю продукції, що і проявляється в законі зростаючих затрат. Од­нак, коли б трапилось неймовірне, і землі, праця та інші чинники при виготовленні гармат і масла застосовувались в абсолютно однаковому відношенні, то графік мав би вигляд прямої лінії: відмова від кожної одиниці масла в такому випадку щоразу вивільняла б саме стільки ре­сурсів, скільки необхідно для виробництва трьох одиниць гармат.

Таким чином, крива виробничих можливостей характеризує такі положення:

- рідкісність ресурсів означає, що всі комбінації випуску про­дуктів, розміщених ззовні кривої виробничих можливостей, нездійснимі;

- можливість вибору означає для суспільства необхідність виби­рати з-поміж різних досяжних комбінацій продуктів, розміщених на (або всередині) цієї кривої;

- спадна крива характеризує поняття витрат;

- опуклість кривої показує зростання витрат.

Закон спадної віддачі

Те, що ціна одного товару, виражена в іншому товарі, має тен­денцію до зростання, частково пов’язане з так званим законом спадної віддачі. Цей закон встановлює співвідношення між затратами у вироб­ництві (наприклад, праці) і випуском продукції (наприклад, масла).

Закон спадної віддачі полягає у послідовному скороченні додат­кового обсягу продукції, отримуваного при додаванні рівних обсягів змінного фактора до постійної кількості фіксованих факторів.

Проілюструємо дію закону спадної віддачі на такому прикладі. Припустимо, що існує певна ділянка землі, яку ніхто не обробляв. Через відсутність одного із основних факторів виробництва виробничий результат буде нульовим. Далі припустимо, що до цієї ділянки прикла­дено одиницю праці і результат виробництва вимірюється 2000 одини­цями (центнерами або якимось іншими одиницями).

Тепер почнемо змінювати один із факторів виробництва, зали­шаючи незмінними інші. Кількість землі залишається незмінною, а кількість праці, що прикладається до даної ділянки, зростатиме на одиницю. Отже, затрати праці вже становитимуть дві одиниці.

Яким буде результат? Чи збільшиться врожай пропорційно затра­там праці? Чи забезпечить нова додаткова одиниця праці 2000 додат­кових одиниць продукції?

Господарська практика показує, що друга додаткова одиниця праці принесе менше додаткової продукції, ніж перша. А третя ще менше і т. д. (табл. 2).

Закон спадної віддачі називають основним законом економіки і технології.

Закон спадної віддачі не є універсальним. Інколи він починає дія­ти тільки після того, як було додано значну кількість рівних частин фак­тора, що змінюється. Тобто закон спадної віддачі діє лише при певному співвідношенні факторів виробництва. Це відбувається тому, що змінні витрати певного ресурсу з’єднуються з дедалі меншим обсягом фіксова­них витрат інших ресурсів. Тому не дивно, що додаткові змінні витрати певного фактора забезпечують усе менший додатковий продукт.

Дія закону спадної віддачі

Таблиця 2

Таким чином, збільшення витрат певного фактора (праці) від­носно незмінних витрат іншого (землі) сприяє збільшенню загальної кількості продукції, однак через певний період приріст продукції від тих самих додаткових витрат зменшуватиметься.

Що ж трапиться, якщо одночасно і однаково змінюються усі фактори виробництва, тобто змінюється “масштаб виробництва”? Якщо додавати землю, працю і капітал, тобто коли жоден з ресурсів не зали­шається фіксованим, то виробництво пропорційно розширюватиметься, а його приріст не зменшуватиметься.

В аналітичній економії таку ситуацію називають “постійною, або сталою, віддачею ”. У цій ситуації всі фактори збалансовано збільшу­ються в однакових пропорціях, тобто простежується постійна віддача.

Якщо ми нарощуємо всі фактори виробництва одночасно і в однакових пропорціях, то в окремих ситуаціях може спостерігатися і “збільшувана віддача ”.

Це відбувається тоді коли на промисловому підприємстві, на­приклад, запроваджено новий, ефективніший спосіб управління. Таке явище “збільшуваною віддачею ”. Постійна і збільшувана віддача не суперечать закону спадної віддачі.

3.