5. Ефективність суспільного виробництва та її визначення

Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність. Ефект — це результат виробництва. Ефектив­ність — це різниця між результатами і витратами.

У масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва вимірюється відношенням розмірів створеного за пев­ний період часу національного доходу до витрат суспільної праці; у масштабі галузі, об’єднання, підприємства — відношення величини чистої продукції до витрат суспільної праці в кожній з цих ланок народного господарства.

Ефективність суспільного виробництва у динаміці означає ефективність суспільного відтворення. Ефективність виробниц­тва — відносний показник, що характеризує результативність виробництва у співставленні з використаними виробничими ресу­рсами, їх витратами. Загальний вираз цього співвідношення має такий вигляд:

Американські економісти Макконелл і Брю так визначають ефективність виробництва: «Економічна ефективність характеризує зв’язок між кількістю одиниць рідкісних ресурсів, які застосову­ються у процесі виробництва, і отриманою в результаті кількістю якогось потрібного продукту»^[24].

Більша кількість продукту, отримана від даного обсягу витрат, означає зростання ефективності. Менший обсяг продукту за тих же витрат вказує на зниження ефективності.

Ф — основні виробничі фонди;

M — предмети праці.

Отже, показник трудомісткості продукту протилежний показни­ку продуктивності праці, показник фондомісткості — показнику фондовіддачі, показник матеріаломісткості — показнику матеріа- ловіддачі. Основними показниками є продуктивність праці, фондо­віддача і матеріаловіддача.

Економічну ефективність необхідно розглядати як раціональне і продуктивне використання усіх виробничих ресурсів (матеріаль­но-речового і особистого факторів), а не лише якогось одного з них.

— підвищення технічного рівня виробництва, впровадження у нього досягнень науково-технічного прогресу;

— зростання рівня організації виробництва шляхом поглиблен­ня його спеціалізації, кооперації і концентрації;

— удосконалення рівня управління виробництвом, організації та оплати праці;

— поліпшення використання основних фондів і виробничих по­тужностей (економічного потенціалу суспільства);

— скорочення строків введення в дію нових виробництв, будів­ництва виробничих об’єктів;

— зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва; зростання продуктивності праці, фондо- і матеріаловіддачі;

— структурна перебудова економіки;

— раціональне використання і відтворення природних ресурсів;

— застосування більш ефективних економічних механізмів (зо­крема перехід до ринкових форм господарювання) тощо.

Оскільки кінцевою метою суспільного виробництва є задово­лення потреб окремого індивіда, трудових колективів, соціальних верств тощо і сукупних потреб суспільства, то ефективність суспі­льного виробництва слід розглядати як соціально-економічну ефе­ктивність.

При визначенні соціально-економічної ефективності врахову­ються додаткові показники: виробництво суспільного продукту (ВВП, ВНП чи національного доходу) на душу населення, відповід­ність реального споживання науково обґрунтованим нормам, рівень задоволення платоспроможного попиту населення тощо, а також такі соціальні характеристики як середня тривалість життя, рівень освіченості, кількість вільного часу тощо. Усі вони характеризують добробут населення країни, що є вищим критерієм (критерій — ознака, на підставі якої здійснюється оцінка якогось явища) макро- економічної ефективності.

Мікроекономічна ефективність (на рівні підприємства) своїм показником має рентабельність виробництва (співвідношення прибутку і витрат, тобто норма прибутку), яка розглядалася у главі «Виробництво і фірма. Підприємницька діяльність».