Економічний аналіз попередження правопорушень

На думку багатьох людей, далеких від економічної теорії взагалі й від економічної теорії злочину й покарання зокрема, держава повинна боротися зі злочинністю аж до повного викорінення останньої.

Дійсно, суспільні витрати, пов'язані з протиправною діяльністю індивідів, складаються з двох частин - витрат скоєних злочинів і суспільних витрат на боротьбу зі злочинністю. Відповідно запропонованому Г. Беккером критерію, суспільство має мінімізувати свої сумарні витрати, пов'язані зі злочинною діяльністю свої членів.

Гері Беккер є першим з економістом, хто доліджував проблеми оптимізації суспільних видатків на боротьбу зі злочинністю. Відповідно до його підходу, рівень злочинності сильніше реагує на зміну очікуваної ймовірності покарання, ніж на зміну його тяжкості. Остання пов'язана з тим, що для частини порушників закону, а саме, для схильних до ризику індивідів, у випадку зміни тяжкості покарання ефект доходу й ефект заміщення діють у різних напрямках. Якщо, наприклад, вага покарання збільшується, то збільшується й ризик, а це для схильних до нього осіб уявляється позитивним благом.

Крім висновку про необхідність прагнути до оптимізації суспільних втрат від злочинності, Гері Беккер робить ще два висновки, які є важливими для ефективності державної політики боротьби зі злочинністю.

По-перше, відповідно до досить правдоподібної передумови Беккера, збільшення на 1% тяжкості покарання для тих, хто скоїв злочин, обійдеться суспільству дешевше, ніж таке ж збільшення ймовірності покарання.

В той же час, керуючись критерієм мінімізації суспільних втрат від злочинності, доцільно посилювати тяжкість покарання тільки до того рівня, при якому граничний ефект від посилення тяжкості зрівняється з граничним ефектом від збільшення ймовірності покарання. Існування цієї точки рівноваги обумовлено спадною віддачею, властивою обом цим способам стримування злочинної активності.

По-друге, більш суспільно ефективним засобом покарання злочинців, за Беккером, є штрафи: «Штрафи мають ряд переваг перед іншими формами покарань: вони заощаджують ресурси, одночасно компенсують суспільству нанесений йому збиток і карають злочинців...» [1, с.81].

Однак штрафи не можуть бути універсальним покаранням для злочинців, тому що абстрагуватися від суспільних витрат, пов'язаних із цим видом покарання можна лише в тому випадку, коли розмір штрафу значно менше доходів тих індивідів, хто порушив закон.

У загальному випадку, суспільні видатки по накладенню штрафу пов'язані прямою залежністю з розміром цього штрафу.

Американський економіст-кримінолог Айзек Ерліх звернув увагу на той факт, що в роботі Беккера рівноважний рівень злочинності встановлюється за допомогою взаємодії самих злочинців (які є раціонально діючими індивідами й реагують на позитивні й негативні економічні стимули) з органами державної влади, які й створюють значну частину цих стимулів. Насправді, на ринку злочинів, також як і на будь-якому іншому ринку, крім продавців товарів і послуг і держави обов'язково присутні покупці. Покупцями на ринку злочинів є споживачі нелегальних благ і жертви (у тому числі потенційні) злочинів.

З введенням у модель Eepi Беккера агентів ринку з боку попиту аналіз ринку злочинів стає подібним на аналіз будь-якого іншого ринку.

Підхід до аналізу злочинності з позицій теорії попиту та пропозиції приводить Ерліха до досить цікавих умовиводів, що стосується економічних функцій покарання злочинців, основними серед яких є:

1) помста суспільства за скоєний злочин;

2) ізоляція злочинців, що дає можливість попередити ними

скоєння злочину на час покарання;

3) реабілітація і перевиховання порушників;

^стримування потенційних злочинців.

Слід зазначити, що помста не розглядається як функція покарання злочинців: у ній немає ніякого економічного сенсу.

Примітка

1. Беккер Г.С. Преступление и наказание: экономический поход // Беккер Г. Человеческое поведение: экономический поход. Избранные труды по экономической теории. - M.: ГУ ВШЭ, 2000. - С. 28-90.

75.