Аналіз неринкової поведінки у статті Гері Беккера «Злочин і покарання: економічний підхід».

Статтю Гері Беккера «Злочин і покарання: економічний підхід» (1968) [1] вважають такою, що відродила економічний підхід до аналізу неринкової поведінки [2].

У 1960-х роках у суспільстві переважала думка, що злочинна поведінка ірраціональна й принципово відрізняється від поведінки законослухняних громадян.

Г. Беккер показав, що злочинці раціональні, а ухвалення рішення про порушення законів за своєю логікою є аналогічним ухваленню рішення про вибір однієї з декількох альтернатив поведінки. При цьому злочинець виступає як виробник, а жертва як споживач злочину. Таким чином постає можливість застосовувати основні положення економічної теорії явних ринків.

В умовах передумови про раціональну поведінку індивіда рівень злочинної активності можна регулювати, якщо встановити набір цін злочинів, що складаються із двох складових: строгості покарання й імовірності застосування покарання.

За роботу в даному напрямку Г. Беккер був визнаний гідним Нобелівської премії по економіці 1992 р.

Примітки

1. Becker G. Crime and Punishment: The Economic Approach // Journal of Political Economy, 1968, v. 76,-n. 1, p. 169-217.

Беккер Γ.C. Преступление и наказание: экономический поход // Беккер Г. Человеческое поведение: экономический поход. Избранные труды по экономической теории. - M.: ГУ ВШЭ, 2003. - С. 282-330.

Економічний аналіз законів, що регулюють неринкову поведінку, із часу Чедері Беккарія і Ієремії Бентама був фактично забутий. Однак проблема залишалася актуальною, і Eepi Беккер статтею «Злочин і покарання: економічний похід» відродив економічний підхід до аналізу

неринкової поведінки.

2. Г. Беккером запропоновано усвідомлення «економічного підходу» як загальної поведінкової парадигми. Відповідно Беккеру, поведінка людей в цілому підкоряється одним і тим же фундаментальним принципам. Він виділяє три найважливіших: 1) максимізуючої поведінки (люди ведуть себе раціонально, тобто прагнуть досягнути найкращих із можливих результатів); 2) ринкової рівноваги (діяльність людей завжди і у всіх випадках координується ринками - явними чи неявними - ринок ідей, освітній ринок, ринок злочинності тощо); 3) стійкості переваг людей (стабільність переваг стосовно базових споживчих благ, а не до ринкових товарів).

37.