ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ відносин

Суб'єктів світового господарства об'єднує в єдину цілісність система міжнародних економічних відносин (МЕВ). Розрізняють такі форми МЕВ:

- міжнародна торгівля товарами та послугами;

- міжнародний рух капіталу;

- міжнародна міграція трудових ресурсів;

- міжнародний науково-технічний обмін;

- міжнародні валютні відносини.

Найдавнішою формою МЕВ є міжнародна торгівля товара­ми та послугами - система міжнародних товарних відносин, суку­пність зовнішньої торгівлі всіх країн світу.

Об'єктивна необхідність зовнішньоторговельних відносин обу­мовлюється обмеженістю природних ресурсів будь-якої економіки, обмеженою місткістю внутрішнього ринку та наявністю особливих умов виробництва тих чи інших товарів, які дають країні порівня­льні переваги й дозволяють отримувати вигоди від міжнародної спеціалізації.

Зовнішня торгівля складається з двох потоків - експорту (виве­зення) та імпорту (ввезення) товарів і послуг.

Для регулювання зовнішньої торгівлі національні держави використовують два види політики:

1) фритредерство (вільна торгівля) - політика, спрямована на зниження зовнішньоторговельних бар'єрів;

2) протекціонізм - політика, спрямована на захист націона­льних виробників від іноземної конкуренції.

Інструментами протекціонізму є такі:

а) імпортні мита;

б) нетарифні бар'єри:

- квоти - кількісні обмеження експорту або імпорту;

- ліцензування - отримання дозволу на експорт або імпорт;

- технічні бар'єри - стандарти якості, технічні норми, вимоги до безпеки, маркування, упаковки тощо;

- вимоги до вмісту місцевих компонентів та ін.

Важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі, усуненні перешкод для її розвитку та лібералізації відіграють міжнародні економічні організації. Найвпливовішою з них є Світова організа­ція торгівлі (СОТ), функціями якої є встановлення правил міжна­родної системи торгівлі й вирішення спірних питань між країна- ми-членами.

Наявність митних кордонів, а також намагання держави конт­ролювати транскордонний рух товарів і захищати свій внутрішній ринок за допомогою різноманітних зовнішньоторговельних бар'єрів

Основи економічної теорії та судової бухгалтерії породжують нелегальне переміщення товарів, тобто контрабанду. За оцінками Всесвітнього економічного форуму, обсяги нелегаль­ної торгівлі у 2009 р. сягали близько 1,3 трлн дол., що становить від 7 % до 10 % світових торговельних потоків.

Згідно зі статтею 201 Кримінального кодексу України конт­рабанда - це переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих вибухових речо­вин, радіоактивних матеріалів, зброї або боєприпасів (крім гладко- ствольної мисливської зброї або бойових припасів до неї), а також спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації. А за Кодексом України про адміністративні порушення та Мит­ним кодексом України правопорушенням вважається також пере­міщення через митний кордон України (поза митним контролем) або з приховуванням від митного контролю будь-яких товарів (включно з тими, які не обмежено в обігу).

Найчастішими передумовами для порушення митних правил є різниця (іноді дуже значна) цін на окремі товари всередині дер­жави та поза її межами. Так, через єдину тарифну та цінову полі­тику у країнах ЄС ціни на більшість товарів споживання в Україні порівняно з цінами у сусідніх державах-членах ЄС (Польща, Сло­ваччина, Угорщина тощо) є набагато вищими, що породжує значні передумови для контрабанди.

Порушення митних правил завдає значної матеріальної шко­ди державному бюджету країни, оскільки супроводжується ухи­ленням від сплати митних зборів. Крім того, якщо йдеться про незаконний вивіз історичних і культурних цінностей, країна за­знає непоправної втрати. Переміщення деяких предметів призво­дить не лише до економічної шкоди, а й нерідко становить загрозу життю та здоров'ю громадян - це стосується контрабанди зброї, наркотичних речовин, вибухівки тощо.

Міжнародний рух капіталу - це переміщення капіталів з од­нієї країни в іншу з метою найбільш прибуткового їх вкладення (одержання додаткових прибутків, поліпшення економічних і по­літичних позицій на зовнішньому ринку).

Об'єктивна основа міграції капіталу - зростаючі інтернаціо­налізація та глобалізація економіки. Найважливішими причинами вивозу капіталу є такі:

1) розбіжність попиту на капітал і його пропозиції у різних ланках світового господарства;

2) освоєння нових закордонних товарних ринків, при ньому капітал експортується для того, щоб проторувати шлях експорту товарів, стимулювати попит на власну продукцію;

3) наявність у країнах, куди експортується капітал, більш де­шевих сировини та робочої сили;

4) стабільна політична обстановка й у цілому сприятливий інвестиційний клімат у приймаючій країні, пільговий інвестицій­ний режим у спеціальних (вільних) економічних зонах.

Окрім названих причин, пов'язаних із захистом комерційних інтересів, нерідко метою вивозу капіталу за кордон є прагнення втекти від закону:

1) накопичення коштів на «чорний день» на випадок перес­лідувань за порушення закону;

2) ухилення від сплати податків;

3) «відмивання» грошей.

Міжнародний рух капіталу здійснюється у двох напрямках - як експорт капіталу й імпорт капіталу.

Основними формами міжнародного руху капіталу є такі:

1) підприємницька форма - інвестування капіталу в підприємс­тва різноманітних галузей:

- прямі інвестиції - вкладення капіталу, які дають право пря­мого контролю об'єкта інвестування (наприклад, придбання конт­рольного пакету акцій);

- портфельні інвестиції - вкладення капіталу, які не дають права прямого контролю об'єкта інвестування (замалі за обсягом або пов'язані з придбанням непайових цінних паперів);

- іноземні інвестиції - інвестиції, що імпортуються;

2) позичкова форма - рух капіталу у вигляді міжнародних кре­дитів, міжнародних депозитів та економічної допомоги (безоплат­ної або у вигляді пільгових кредитів).

Відіграючи в цілому стимулюючу роль у розвитку світової економіки, міжнародний рух капіталу викликає різні наслідки для країн-експортерів та імпортерів капіталу (табл.

Таблиця 12.1 - Наслідки міжнародного руху капіталу для країн-експортерів та країн-імпортерів

Наслідки міжнародного руху капіталу відбиваються на реалі­зації соціально-економічних і політичних лілей конкретної країни. Природно, що вони є різними для розвинених і слаборозвинених країн, а також для країн із перехідною економікою. Крім того, важ­ливе значення має і канал, яким відбувається рух капіталу:

1) легальні канали вивозу капіталу - вивіз відбувається в межах і на основі закону (вивіз за дозволом центрального банку на капіта­льні операції з валютними коштами, використання кредитних карток тощо);

2) кримінальні канали вивозу капіталу - вивіз, що відбувається з прямим порушенням закону - контрабандним шляхом; він харак­теризується як фізичне переміщення майна й готівки, бо безготів­кові платежі тут використані бути не можуть, адже, навіть потра­пивши за кордон, капітал, вивезений кримінальними каналами, не може використовуватись у звичайній економічній діяльності без легалізації, тому продовжує обслуговувати кримінальну економіку;

3) нелегальні канали вивозу капіталу - вивіз відбувається не на основі закону, але і без його грубого порушення; учасниками тако­го вивозу часто є фіктивні або офшорні фірми.

Основними нелегальними каналами вивозу капіталу є такі:

- імпорт товару на умовах попередньої оплати, коли поста­чання товару не здійснюється;

- експорт товару на умовах попереднього постачання, коли оплата не відбувається;

- маніпуляції цінами контракту: експортні ціни занижують­ся, а імпортні - завищуються за допомогою механізму трансферно­го ціноутворення або послуг торгових офшорних компаній (ре- інвойсингових станцій);

- під виглядом одного товару через кордон вивозиться ін­ший, більш якісний і дорогий;

- у контракт включаються завищені штрафні санкції за по­рушення термінів або інших умов постачань;

- використовуються контракти на надання послуг, напри­клад маркетингових чи консалтингових;

- неповернення валютної виручки під приводом форсмажор- них обставин;

- неповернення кредитів кредиторам-резидентам або випла­та завищених відсотків за кредитами кредиторам-нерезидентам;

- неповернення товарно-матеріальних цінностей, переданих на зберігання (консигнацію) тощо.

Схеми нелегального вивозу капіталу є різноманітними й не підлягають повній класифікації, більшість із них лежить в галузі торгових угод. У разі вдосконалення законодавства розробляються нові канали вивозу, що не підпадають під межі закону. Існує цілий ринок каналів вивозу капіталу, ще не виявлених органами, які регулюють транскордонний рух капіталу.

Відтік тіньового капіталу з України за період 2004-2013 рр. становив 116,762 млрд дол. За цим показником наша держава посі­дає 14 місце у світі.

Міжнародна міграція робочої сили являє собою транскор­донний рух працездатного населення у пошуках роботи та кра­щих умов праці.

За своєю соціально-економічною суттю міжнародна міграція робочої сили є специфічною формою переливання робочої сили з одних країн в інші, процес перерозподілу трудових ресурсів між різними ланками світового господарства відповідно до законів світового ринку.

Міжнародний рух робочої сили складається з двох потоків - еміграції (виїзд за кордон) та імміграції (приїзд із-за кордону).

Міжнародна міграція робочої сили по-різному впливає на економіку країн-донорів, які втрачають робочу силу, та країн- реципієнтів, які отримують робочу силу (табл. 12.2).

За різними оцінками за кордоном працюють від 2,5 до 5 млн громадян України. За даними НБУ, у 2016 р. обсяги приватних грошових переказів становили 5,5 млрд дол., або 5,8 % ВВП, з яких 20 % надійшли неформальними каналами, а за три квартали 2017 р. - 5,2 млрд дол., що значно більше, ніж обсяги ПІІ. У розви­ток бізнесу в Україні вкладається лише 3 % цих коштів, решта йде на споживання.

Світова спільнота, яка ще недавно не відчувала безпосередніх розмірів, особливостей і наслідків міграційних процесів на міжна­родному рівні, сьогодні впритул зіткнулася з необхідністю коор­динації зусиль багатьох країн у вирішенні гострих ситуацій і коле­ктивного регулювання міграційних потоків.

Таблиця 12.2 - Наслідки міжнародної міграції робочої сили для країн-донорів та країн-реципієнтів

Провідною міжурядовою організацією у галузі міграції є Міжнародна організація з міграції (МОМ). Сьогодні до її складу входить 151 країна (в тому числі й Україна), а 12 країн мають статус спостерігачів. Діяльність МОМ спрямовано на забезпечення між­народного партнерства у вирішенні міграційних питань, допомогу у пошуку практичних рішень міграційних проблем, протидію торгівлі людьми, а також на надання гуманітарної підтримки міг­рантам, які її потребують.

Однією з найболючіших проблем трансграничного руху ро­бочої сили є проблема нелегальної міграції.

Нелегальною міграція стає в разі незаконного перетинання державного кордону поза пропускними пунктами чи з викорис­танням фальшивих документів або візи (самостійно чи за допомо­гою третіх осіб), а також проживання на території країни без нале­жного дозволу державних органів.

Нелегальна міграція має такі негативні соціально-економічні на­слідки:

- створення гранично низького стандарту трудових відносин роботодавцями, що наймають нелегальних іммігрантів;

- погіршення криміногенної ситуації, оскільки нелегальні мігранти частіше стають жертвами злочинів і частіше потрапляють до лав кримінальних угруповань;

- зростання витрат бюджетних коштів на утримання центрів тимчасового перебування нелегалів, обслуговування, ідентифіка­цію та депортацію нелегальних мігрантів, а також споживання нелегалами суспільних благ (медичні послуги, освіта тощо);

- руйнування сімей, оскільки нелегальні мігранти змушені дуже довго перебувати далеко від своїх родин;

- поширення нетипових інфекційних захворювань.

Ще одним небезпечним явищем, пов'язаним із транскордон­ним рухом робочої сили, є торгівля людьми.

Торгівля людьми - це вербування, перевезення, передання, приховування або одержання людей шляхом загрози, застосування сили або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або за рахунок надання чи отримання платежів або прибутку для одержання зго­ди особи, яка має контроль над іншою особою, з метою експлуата­ції. Така експлуатація передбачає, як мінімум, експлуатацію інших осіб шляхом проституції або інших форм сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або дії, подібні до рабства, підневільний стан або вилучення органів.

За оцінками ООН, близько 2,5 млн осіб з 127 різних країн є об'єктом торгівлі людьми в усьому світі. Загальний річний доход від цієї торгівлі становить від 5 до 9 млрд дол., тому цей вид зло­чинної діяльності є третім за прибутковістю після торгівлі нарко­тиками та незаконної торгівлі зброєю.

Міжнародний науково-технічний обмін передбачає обмін науково-технічними знаннями, виробничим досвідом і технологі­ями між країнами. Розвиток міжнародного технологічного обміну обумовлюється істотними відмінностями у технічному рівні окре­мих держав.

Міжнародний науково-технічний обмін може здійснюватися в такі способи:

1) комерційне передання технологій:

- патентна угода - міжнародна торгова операція, у резуль­таті якої власник патенту продає права на використання винаходу;

- продаж «ноу-хау» - надання технічного досвіду, секретів виробництва та інших незапатентованих винаходів, що мають комерційну цінність і містять відомості технологічного, економіч­ного, адміністративного та фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги у конкурентній боротьбі; на відмі­ну від патенту, «ноу-хау» не користується правовою охороною;

- ліцензійні угоди - продаж дозволів використовувати на пе­вних умовах об'єкти ліцензії, якими є запатентовані винаходи, промислові зразки, товарні знаки та «ноу-хау»;

- інжиніринг - надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу й використання куплених або орендованих машин та обладнання, що охоплює широкий комплекс заходів щодо підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, здійснення консультацій, нагляду, проектування, випробувань, гарантійного й післягарантійного обслуговування;

- франчайзинг - угода про передання торгового знаку або торгової марки, у результаті якої франшизер (продавець) не лише передає франшизі (покупцю) право на використання згаданих марки чи знаку, а й надає йому за певну плату постійну технічну допомогу з підготовки кадрів та управління підприємством;

- контракти «під ключ» - угоди на будівництво об'єкту, який після його повної готовності до експлуатації передається за­мовнику;

- контракти на управління - угоди, відповідно до яких фір­ма однієї країни відряджає своїх менеджерів у зарубіжну фірму для виконання управлінських функцій на певний термін (зазвичай від 3 до 5 років) і за певну плату, що може бути викликано необхід­ністю підвищення ефективності функціонування діючого підпри­ємства або умовами здійснення прямих іноземних інвестицій;

- науковий аутсорсинг - виконання наукових розробок на замовлення;

- спільне проведення наукових досліджень трапляється у ви- соковитратних сферах наукових розробок, де необхідно об'єдну­вати кошти декількох країн;

2) некомерційне передання технологій:

- наукові конференції;

- науково-технічні виставки;

- стажування спеціалістів;

- поширення науково-технічної інформації через ЗМІ;

3) нелегальне передання технологій:

- промисловий шпіонаж - це нелегальний спосіб отримання інформації, яка стосується діяльності певного підприємства, стано­вить її комерційну таємницю й не може бути отримана з доступ­них джерел;

- інтелектуальне піратство - дії, спрямовані на протиправ­не використання об'єктів права інтелектуальної власності, що нале­жать іншим особам, умисно вчинені з метою отримання матеріаль­ної вигоди особою, яка розуміє протизаконний характер цих дій.

На основі розглянутих вище форм МЕВ складаються міжна­родні валютні відносини - відносини між суб'єктами світового господарства щодо здійснення міжнародних розрахунків, кредит­них і валютних операцій.

Валюта - це національна грошова одиниця країни, а також грошові знаки іноземних держав, які використовуються в міжна­родних розрахунках.

Валюти різних країн розрізняються за ступенем їх участі у міжнародних операціях, оскільки мають різний ступінь конверто- ваності - гарантованої державою можливості обміну національної валюти на іноземну. Ця можливість визначається рівнем виробни­чого потенціалу, стабільністю та конкурентоспроможністю певної держави. Розрізняють такі види валюти:

- вільноконвертована валюта, яка виконує функцію світових грошей, а держава не встановлює обмежень щодо її використання у міжнародних розрахунках;

- частково конвертована валюта, щодо якої існують певні обме­ження, хоча вони і не стосуються поточних міжнародних операцій;

- неконвертована валюта - держава повністю забороняє будь- які операції обміну своєї валюти на іноземну або дозволяє це роби­ти за згодою уповноважених органів.

Під час здійснення міжнародних операцій відбувається обмін валют різних країн у певному співвідношенні на основі валютного курсу.

Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, вира­жена у грошових одиницях інших країн. Види валютних курсів:

- плаваючий курс - визначається співвідношенням попиту та пропозиції валют на валютному ринку;

- фіксований курс - офіційне співвідношення між двома валю­тами, встановлене у законодавчому порядку, яке держави зо­бов'язуються підтримувати.

Основою для визначення валютного курсу є паритет купіве­льної спроможності - співвідношення між грошовими одиниця­ми різних країн за їх купівельною спроможністю щодо певного набору товарів і послуг.

На динаміку валютного курсу впливають такі фактори:

- стан платіжного балансу країни;

- рівень інфляції;

- співвідношення попиту та пропозиції на валюту;

- міграція капіталу;

- політична й економічна стабільність.

Регулювання валютного курсу відбувається у двох формах:

1) облікова (дисконтна) політика, яка здійснюється шляхом змі­ни облікової ставки центрального банку; підвищення цієї ставки призводить до подорожчання кредитних ресурсів і притоку інозе­много капіталу в країну, що сприяє підвищенню курсу національ­ної валюти (і навпаки);

2) девізна політика, яка здійснюється шляхом:

- валютних інтервенцій - купівлі-продажу центральним бан­ком іноземної валюти; для підвищення курсу національної валюти іноземна валюта продається на валютному ринку, а для зниження курсу національної валюти - купується на валютному ринку.

- валютних обмежень щодо вивозу валюти та зарубіжних інвес­тицій.

Усі зовнішньоекономічні операції країни знаходять відобра­ження в її платіжному балансі.

Платіжний баланс - це статистичний звіт, в якому в система­тизованому вигляді містяться сумарні дані про зовнішньоекономі­чні операції резидентів цієї країни з резидентами інших країн за певний період. Він відображає не тільки кількісний обсяг, але і якісну структуру та характер зовнішньоекономічних операцій.

Платіжний баланс складається з таких взаємопов'язаних час­тин (на прикладі України див. табл. 12.3):

1) рахунок поточних операцій;

2) рахунок операцій з капіталом;

3) фінансовий рахунок.

Таблиця 12.3 - Платіжний баланс України за 2017 р.

Із бухгалтерської точки зору платіжний баланс завжди перебу­ває в рівновазі, але за його основними розділами можуть траплятись або активне сальдо (профіцит), якщо надходження перевищують виплати, або пасивне (дефіцит), якщо виплати перевищують надхо­дження валюти. У такому випадку платіжний баланс урівноважують за допомогою резервних активів, які витрачаються центральним банком країни у разі дефіциту та збільшуються у разі профіциту.

Аналіз платіжного балансу України за 2017 р. (див. табл. 12.3) показує наявність профіциту зведеного балансу (2566 млн дол.), який утворився за рахунок надходження коштів за фінансовим рахунком (-4658 млн дол.) і дозволив перекрити дефіцити рахунків поточних операцій (-2088 млн дол.) та операцій з капіталом (-4 млн дол.), а також сформувати резервні активи (2566 млн дол.).

12.3.