Міжнародний рух капіталів: сутність, функції, форми

Міжнародний рух капіталів (міжнародна міграція капіталу) визнача­ється як переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання.

Причини вивозу капіталу: 1) відносний надлишок капіталу у краї- нах-експортерах; 2) неможливість вигідного застосування капіталу в межах власної національної економіки; 3) зростання попиту на вільний капітал з боку країн, що не мають в достатній кількості власних джерел його на­громадження; 4) можливість одержання за допомогою вивезеного капіталу додаткових прибутків за рахунок дешевої сировини, робочої сили, викори­стання готової інфраструктури, проникнення на нові ринки збуту [1, с.413].

Отже, вивіз, або міграція капіталів за межі національної економіки ви­гідна тоді, коли є можливість отримати в інших країнах більший прибуток, ніж у власній.

Функції міжнародного ринку капіталу: забезпечення економіки готів­кою; надання можливостей корпораціям та окремим особам отримувати дохід від розміщення їхніх тимчасово вільних грошових коштів; перероз­поділ ресурсів у глобальному масштабі. Є країни, які зацікавлені в залучен­ні капіталу для вирішення своїх соціально-економічних проблем. З цією метою вони заохочують його надходження в країну шляхом підвищення банківського проценту і дивідендів, забезпечення правової захищеності за­кордонних інвесторів та гарантій одержання прибутку.

Міжнародну міграцію капіталу залежно від ознаки, покладеної в осно­ву класифікації, традиційно поділяють на ряд форм. Основні форми міжна­родного вивозу капіталу наведені в таблиці.

Таблиця

Класифікація форм міжнародного вивозу капіталу

Позичковий капітал — це надання коштів у борг заради отримання прибутку у формі процента; це: 1) банківські депозити і кошти на рахун­ках інших фінансових установ; 2) позики і кредити.

Вивіз підприємницького капіталу здійснюється шляхом зарубіжних інвестицій. Експорт підприємницького капіталу у вигляді цінних папе­рів — акцій — приносить дивіденд, а при вивозі позичкового капіталу у вигляді цінних паперів — облігацій — процент.

За способом застосування іноземні інвестиції здійснюються у двох формах: 1) прямі інвестиції; 2) портфельні інвестиції.

Прямі інвестиції забезпечують реалізацію довгострокових інтересів за рахунок отримання інвестором права бути власником підприємства або мати вирішальний голос в управлінні ним. Як правило, прямі інвестиції є приватним підприємницьким капіталом, вкладаються переважно в акції промислових, торговельних та банківських підприємств, що забезпечує во­лодіння або певний контроль вкладника над діяльністю цих підприємств. Перевагою прямих інвестицій є те, що експортер повністю розпоряджаєть­ся своїм капіталом протягом всього періоду функціонування цих вкладень. Позичковий капітал на весь строк надання позики перебуває у розпоря­дженні імпортера.

Основна частина прямих інвестицій (приблизно 3/4) припадає на розви­нені країни світу, а решта (приблизно 1/4) — на країни, що розвиваються [2].

Портфельні інвестиції здійснюються шляхом придбання акцій іно­земних підприємств у розмірах, які не забезпечують право власності або контроль над ними. Портфельні інвестиції здійснюються також у тому разі, коли прямі інвестиції робити невигідно на умовах чинного законодавства країни-імпортера капіталу.

Примітки

1. Федоренко В. Г., Діденко О. М., Руженський М. М., Іткін О. Ф. Політична економія: Підручник / За науковою ред. доктора економ. наук, проф. В. Г Федорен- ка. — К. : Алерта, 2008. — 487 с.

2. Вивіз позичкового капіталу становить основу сучасної міжнародної кредитної системи. Його функціонування і розвиток дає змогу країнам- імпортерам вирішити цілий ряд складних соціально-економічних проблем. Тра­пляється, що кредити отримують країни, які внаслідок нерозвиненості економіки нездатні повернути борг або хоч сплачувати процент. Це породжує кризи світової заборгованості. Останні проявляються в тому, що окремі країни або їх група оголо­шують про неможливість виплачувати свої зовнішні борги.

7.5.