Концепція корисності і споживацький вибір

В економічній теорії відомі два підходи до оцінки співставлен- ня, порівняння різних товарів чи їх наборів: кількісний чи кардина- лістський і порядковий чи ординалістський.

Кількісний підхід, що є історично висхідним, заснований на уя­вленні про можливості вимірювання корисності різних благ безпо­середньо у якихось гіпотетичних одиницях корисності.

Слід розрізняти загальну корисність блага (TU— total utility- загальна корисність) і його граничну корисність (MU — marginal utility — гранична корисність). Якщо перша є сумою корисностей окремих частин блага, то друга характеризує приріст загальної ко­рисності при збільшенні обсягу споживання даного блага на одну одиницю.

Припустимо, що споживач купує на ринку два блага — хліб і фрукти. Навряд чи можна очікувати, що він отримає однакову гра­ничну корисність і від останньої хлібини, яку він купує, і від остан­нього кілограма фруктів, оскільки останні коштують набагато до­рожче хліба. Мабуть кожному споживачу слід так провести свою купівлю, щоб кожний товар, що купується, приніс йому однакову граничну корисність пропорційно його ціні.

Отже, споживач досягає максимального задоволення чи корис­ності у тому випадку, коли граничні корисності усіх товарів, що купуються ним, пропорційні їх цінам. Тобто споживач досягає ста­ну рівноваги, якщо забезпечено рівність виважених граничних ко­рисностей усіх товарів, що ним купуються з розрахунку на одини­цю грошей. Звідси виходить, що у стані рівноваги для будь-якого споживача остання одиниця грошей забезпечує одну й ту ж вели­чину корисності незалежно від того, на придбання якого блага вона витрачена.

Кожне благо можна використовувати у різних альтернативних цілях і, значить, задовольняти різні потреби. Наприклад, яблука можна просто з’їсти, зварити з них варення чи джем.

Один і той же товар може мати неоднакову корисність для різ­них споживачів. Уявімо собі двох покупців — бідного і багатого, які купують один і той же товар по одній і тій же ринковій ціні. Оскільки ця ціна буде являти для бідного покупця більшу граничну корисність, ніж для багатого, остільки і виважені граничні корис­ності даного товару для них будуть неоднаковими. Тим не менше, співвідношення між граничними корисностями різних товарів бу­дуть однаковими для всіх покупців.

Граничні корисності товарів X, Y, Z знаходяться між собою у тих самих співвідношеннях, у яких знаходяться їх ціни:

Кількісний підхід базується на припущенні, що існують одиниці для об’єктивного вимірювання корисності різних товарів чи послуг (ютіли). Однак, як уже зазначалося, корисність одного і того ж то­вару для різних покупців неоднакова. Тому використання ютілів для вимірювання корисності різних товарів можна порівняти із спробою вимірювати довжину за допомогою гумового метра, що розтягується. До того ж гранична корисність грошей не однакова, вона змінюється із зміною доходу.

У результаті критики кількісного (кардиналістського) методу виник так званий порядковий (ординалістський) підхід до вимірю­вання корисності економічних благ чи їх наборів. Він заснований на менш жорстких посиланнях: від споживача вже не вимагається вміння вимірювати корисність якогось блага у ютілах. Достатньо того, щоби він зміг впорядкувати усі можливі товари чи їх набори за ступенем їх переваг (див. статті: «Поняття корисності», «Крива граничної корисності», «Гранична корисність продукту, коли спо­живач має деяку його кількість», «Еластичність кривої граничної корисності», «Загальна економічна рівновага»).

Поведінку споживача можна визначити за допомогою кривої байдужості. Представники маржиналізму прийшли до висновку, що існує здатність людей ранжувати альтернативні комбінації то­варів та послуг у тому порядку, який характеризує різний рівень задоволеності від їх споживання, тобто, якщо є дві альтернативи, то споживач може або віддати перевагу одній з них, або не розрізняти їх між собою (див. статті: «Криві байдужості», «Бюджетні лінії»,

або що доступне покупцю», «Рівновага споживача на ринку», «За­гальна і гранична корисність»).

Таким чином, визначити поведінку споживача на ринку можна, використовуючи теорію граничної корисності і метод кривих бай­дужості.