Питання 85. Зміст, види та інструменти фіскальної політики.

Фіскальна політика полягає у маніпулюванні податками та державними витратами. Це - два основних важеля фіскальної політики. За їхньою допомогою фіскальна політика використовується при регулюванні економічного циклу.

Якщо в країні спостерігається економічний занепад, який супроводжується скороченням сукупного попиту та стрімким зростанням безробіття, варто стимулювати зростання державних витрат і свідомо йти на створення дефіциту держбюджету - це стимулююча фіскальна політика.. Стимулююча роль дефіциту держбюджету в цьому випадку буде полягати у зростанні сукупного попиту за рахунок державних витрат.

В період економічного піднесення, коли існує загроза інфляції та “перегріву” економіки, треба стримувати сукупний попит. Для цього варто обмежити державні витрати, як складову сукупного попиту. В результаті можливе виникнення бюджетного надлишку. Таке ж зрушення лінії сукупного попиту вниз і зменшення обсягів ВВП в умовах економічного піднесення можливе і за рахунок використання іншого важеля фіскальної політики - зростання податків. Зростання податків може викликати зменшення і споживання, і заощаджень. Зменшення заощаджень призведе до зниження інвестицій. Отже, стримуюча фіскальна політика зсуває лінію сукупного попиту праворуч вниз і спричинює зменшення рівноважного обсягу ВВП.

У фіскальній політиці виділяють дві частини - дискреційну політику та політику вбудованих стабілізаторів. Суть дискреційної (тобто одномоментної) політики полягає у встановленні ставки оподаткування, суми відповідних державних витрат та інших параметрів, вплив яких на економіку має постійний характер. Ця робота здійснюється законодавчими органами країни; рішення приймаються раз на рік при затвердженні держбюджету і не підлягають перегляду. Політика вбудованих стабілізаторів включає елементи, що змінюються в залежності від змін економічної ситуації.

І дискреційна політика, і політика вбудованих стабілізаторів - це дві взаємопов’язані сторони фіскальної політики. Наприклад, встановлення ставки оподаткування - це функція дискреційної політики, а конкретні суми податкових надходжень до держбюджету на різних фазах економічного циклу - це вбудований стабілізатор. Адже при постійній ставці оподаткування надходження до бюджету, скажімо, в період економічного занепаду, зменшуються (бо зменшуються доходи), що призводить до дефіциту держбюджету і, відповідно, до призупинення занепаду.

Використання бюджету для нейтралізації циклічних коливань - не єдина функція фіскальної політики. За допомогою фіскальної політики населення країни забезпечується товарами та послугами колективного споживання. Фіскальна політика є також інструментом перерозподілу доходу, щоб пом’якшувати нерівність, яка може продукуватись ринковим механізмом. Але перерозподіл доходів може вести до зниження ефективності, оскільки супроводжується зниженням стимулів: високооплачувані, отже, високопродуктивні працівники можуть зменшити свої трудові зусилля у відповідь на високі податки, тоді як ті, хто отримує велику соціальну допомогу від держави, можуть вважати за безглуздя важку працю за невелику винагороду.