ВЛАСНІСТЬ У СИСТЕМІ ЕКОНОМІКИ РФ

Співвідношення різних елементів саморегуляції економіки не може бути однаковим, виходячи зі специфіки країни, властивих їй природно-кліматичних, географічних, історичних, геополітич- них, соціокультурних та інших чинників.

Характер соціально-економічного привласнення в сучасній Росії за останніх 10—15 років змінився. Безумовно, панівним став капіталістичний тип привласнення: сталася помітна концен­трація засобів виробництва, природних і фінансових ресурсів у руках порівняно вузької соціальної групи, так званої «олігархії». Слід наголосити на існуванні різкої соціальної диференціації су­спільства, високого рівня бідності, глибоких соціальних контрас­тів. Даний спосіб привласнення більшою мірою відповідає харак­теристикам «первинного накопичення капіталу» і «чистого капі­талізму», ніж властивостям сучасної змішаної економіки.

Соціально орієнтований спосіб привласнення не набув у Росії об’ємного, стійкого і системного характеру, про що свідчать такі ознаки, як низький рівень добробуту більшості населення, слаб­кість інститутів соціального партнерства, відчуженість працівни­ків від реального прийняття рішень й управління, низька соці­альна відповідальність бізнесу, слабкість і неавторитетність ін­ститутів соціальної політики

За роки російських реформ відбулось посилення приватного, ринково-конкурентного привласнення. Проте в 1990-ті рр. вказа­на форма набула характеристики «дикого ринку» з його грабіж­ницьким, загарбницьким привласненням і «квазіринку»: барте­ром, неплатежами, грошовими сурогатами, пріоритетом спеку­лятивних операцій.

Форсоване роздержавлення власності супроводилося певними труднощами. Ці труднощі багато в чому обумовлені протилеж­ними моментами: традиції приватної власності були практично повністю втрачені; основна маса населення не мала значних за­собів; величезні масштаби державної власності. Таким чином, як за своїм способом, так і за своєю формою тип привласнення, що склався в сучасній російській економіці, можна кваліфікувати, по-перше, як диспропорційний (з боку структури привласнення) і, по-друге, як деформований (з боку реалізації змісту основних елементів привласнення).

Розподіл прав власності в сучасній російській економіці харак­теризується високим ступенем їх розмитості. Багатосуб’єктність і різноплановість власності багато в чому є помилковими, спотво­реними. Або власність справді розпорошена між масою різнорід­них акціонерів, де економічний інтерес невловимий, або за фор­мальним різноманіттям суб’єктів ховається певний приватний «господар», навіть не завжди адекватно поданий у структурі ак­ціонерного капіталу. У результаті утворюється своєрідна суміш хаосу, тіньового розподілу і водночас жорстокої боротьби за еко­номічну владу. Про кількісні параметри структури прав власності в Росії можна судити за фактичними даними, наведеними в табл. 10.2.

До основних суб’єктів російської приватної власності можна віднести:

— малі підприємства та індивідуальних підприємців. І ті, й інші можуть або використовувати найману працю, або не вико­ристовувати її;

— приватні підприємства (в основному середні), що викорис­товують найману працю, контрольовані власником або кількома власниками;

— акціонерні товариства (AT), що функціонують на основі акціонерної власності, у тому числі й великої (корпоративної).

Таблиця і 0.2

РОЗПОДІЛ HUliPIK^aMCTB І ОРГ АНІЗАЦ1Й ЗА ФОРМАМИ R.IACIiOCTI

У більшості російських AT переважає приватний капітал. Ге­незис російської акціонерної власності пов’язаний із приватиза­цією державної власності, а точніше, з одним із основних її на­прямів — акціонуванням державних підприємств. Недосконала нормативна база акціонування й ігнорування в процесі привати­зації необхідності створення інституційних умов для нормально­го функціонування акціонерних товариств зумовили специфіку акціонерної власності в Росії.

У порядку конкретизації можна відзначити такі риси, властиві російській акціонерній власності:

1. Відсутність протягом багатьох років після початку привати­зації умов її економічної реалізації в результаті істотного відста­вання в часі інституційних перетворень. Акціонерні товариства створювалися за відсутності ринку цінних паперів і правового оформлення їх функціонування. Масове акціонування розпочало­ся з 1992 р., а Закон «Про акціонерні товариства» був прийнятий лише в 1995 р., Закон «Про ринок цінних паперів» — лише в 1996 р. У цій ситуації переваги акціонерної власності не могли бути реалізовані. Але й ухвалення названих законів не вирішува­ло проблеми її реалізації, оскільки з початком випуску в обіг Державних короткострокових зобов’язань (ДКЗ) усі відтворюва- льні функції фондового ринку були пригнічені. Ринок цінних па­перів перетворився на потужний механізм відпливу капіталу з реального сектору економіки.

2. Неефективна структура власності в акціонерних товарист­вах, створених у процесі приватизації. В акціонерних товарист­вах, сформованих у процесі приватизації, переважали підприємс­тва з високою часткою власності трудового колективу в акціо­нерному капіталі. У 1993—1994 рр.

Невирішеність донині проблеми ефективного власника для більшості російських акціонерних товариств підтверджується та­кож їх неринковою поведінкою, що виявляється, зокрема, в тому, що основна маса AT не використовує фондового ринку для мобі­лізації капіталу, оскільки уникає залучення зовнішніх інвесто­рів, уникає публічності, віддає перевагу непрозорим відносинам власності.

3. Низький рівень корпоративного управління, що ускладнює залучення інвестицій і через шо перетворюється на стримуваль­ний чинник економічного зростання Ключові невирішені проб­леми корпоративного управління, що істотно знижують його ефективність та інвестиційну привабливість компаній, пов’язані з різними аспектами відносин корпоративної власності. Це непро­зорість коїмпаній, у більшості випадків, що не розкривають своїх реальних власників, незахищеність прав власності міноритарних акціонерів, стандарти фінансової звітності, що не дозволяють ін­весторам отримувати достовірну інформацію про фінансове по­ложення компаній, і так далі.

4 Високий рівень концентрації власності у процесі інтеграції корпоративних структур і формування на цій основі невеликої кількості великих олігархічних багатогалузевих бізнес-груп, які об’єднують корпорації найрізніших галузей.

Нині процес концентрації власності в Росії триває, про що свід­чить тенденція, що посилюється останніми роками, до збільшен­ня кількості злиття і поглинань. Специфіка російського процесу концентрації виробництва і власності полягає в тому, що значну частку в загальній масі поглинань займають так звані недружні поглинання і відверті корпоративні поглинання, у тому числі й силові, такі, шо стали своєрідним самостійним бізнесом зі своїми розцінками.

Одним із результатів концентрації власності стала трансфор­мація великого російського бізнесу в бізнес олігархічний, який використовує державний апарат для реалізації своїх групових ін­тересів. Використовуючи корупцію як чинник впливу на бюро­кратичний апарат, великий бізнес стримує процес прийняття пра­вових норм, що унеможливлюють напівлегальні форми переділу власності, максимізашю прибутку за рахунок неконкурентних переваг.

5. Низький рівень соціальної відповідальності російських кор­порацій. Західні компанії давно усвідомили вигідність соціальної орієнтації бізнесу, оскільки соціально відповідальні компанії отримують переваги в конкуренції. Соціальна відповідальність не ототожнюється ними з добродійністю і розглядається не як ви­грати, а як інвестиції у свою власну репутацію. Досі на Заході вироблені єдині для всіх компаній соціальні стандарти і форми COmajibHOi звітності. їх звіти починаються з інформації про захо­ди у сфері екології та соціальної політики. У Росії ж взаємодія суспільства і бізнесу в соціальній сфері мас випадковий, безсис­темний характер, що свідчить про певну деградацію соціальних норм корпоративної поведінки.

10.3.