Як уже зазначалось, актуалізація проблем корпоратизації в контексті інституціональних перетворень обумовлена низкою об­ставин.

Сучасні економічні відносини варто визначати, скоріше, як кор­поративні, а орієнтирами трансформаційної економіки повинна виступати, на нашу думку, не ринкова, а корпоративна модель економічної системи.

Як і державна, корпоративна власність припускає відрив «го­лої власності» від її фактичного володіння і розпоряджання, прав на об’єкт власності від самого об’єкта, економічної влади від менеджменту. Специфіка 4 рівнів організаційної структури корпоративного управління: акціонерні збори → спостережна рада → правління → трудовий колектив — характеризує й осо­бливості організаційно-правового статусу корпорації. Значи­мість її серед інших базисних типів організації підприємств по­лягає не тільки в тім, що корпорація для розвинутих країн є «годувальницею» нації, забезпечуючи до 80 % ВНП (a THK — до 40—50 % світового промислового виробництва). Незаперечні переваги мають і корпоративні джерела економічного розвитку, що забезпечують інвестування на досить низькому, порівнян­ному з позичковим відсотком, рівні дивіденду. Якщо додати до зазначених переваг сформовану ними корпоративну культуру, що підноситься у своїй ідеології і ціннісних орієнтирах над ко­роткостроковими цілями максимізації прибутку, стає зрозумі­лою потреба висування процесу корпоратизації в центр еконо­мічних трансформацій.

Рух до корпоративної економіки — досить тривалий, еволю­ційний процес інституціональних перетворень. Для постсоціаліс- тичних економік наразі можна говорити лише про початковий етап руху до цієї моделі, хоч державна економіка в багатьох відно­синах виявляється значно ближчою до корпоративного типу, ніж приватне підприємництво, а у формах одноосібної власності — до більшості типів партнерств.

Тому подання проблем перехідного періоду як проблем трансформації державної економіки в ринкову, з висуванням при цьому на чільне місце завдання формування підприємницького сектору і малого бізнесу, вільної конкуренції і роздержавлення «усього і вся» є і романтичним, і стратегічно помилковим. Роман­тичним — тому що улюблені неокласичні місця: рівновага, віль­на гра конкурентних сил, непорушність інституціональних засад економічної системи — втілюються на практиці лише зі значною часткою умовності. Стратегічно помилковим — тому що висуван­ня на перший план програм лібералізації і малої приватизації без попередньої і більш гуманної процедури трансформації великих державних підприємств у корпорації (з наступною їх реструктури­зацією) не може не означати суперечне економічній логіці змі­щення пріоритетів зі сфери виробництва у сферу обігу. З огляду на сказане і структуровано розділ 4.

4.1.