3.1. Нормативно-правове регулювання міжбюджетних відносин і надання міжбюджетних трансфертів бюджетам України

Бюджетний кодекс України встановив, що доходами бюджету є, зокрема, трансферти (п. 4 ч. 1 ст. 9). Ними визнаються кошти, одержані від інших органів влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безплатній та безповоротній основі.

В юриспруденції термін трансферт (франц. transfert, лат. transfero – переношу, переміщую) означає: 1) перевід іноземної валюти чи золота з однієї країни до іншої; 2) передача права володіння іменними цінними паперами від однієї особи іншій за допомогою передавального напису (індосаменту) [358, с. 372]; 3) перенесення банківських операцій з одного рахунку на інший; 4) кошти, що передаються з державного бюджету до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій та в інших формах [346, с. 1262].

У зв'язку з наведеним не зовсім зрозумілою видається закріплена в Кодексі різниця між трансфертами та міжбюджетними трансфертами. Останні визначаються як кошти, що безоплатно та безповоротно передаються з одного бюджету до іншого (п. 25 ст. 2 БК України). Проте суть і призначення як міжбюджетних трансфертів, так і просто трансфертів одна й та сама. Ми можемо вживати скорочено слово „трансферт”, розуміючи під ним „міжбюджетний трансферт”. І це буде правильно. Різниця між цими термінами (у контексті Кодексу) полягає в тому, що трансферти можна одержати від органів влади (причому невідомо, хто їх отримує), а міжбюджетні трансферти надходять від інших бюджетів.

В. Косаняк до видів міжбюджетних трансфертів відносить міжбюджетні розрахунки [443, с. 298], а далі наводить таке визначення міжбюджетних трансфертів – „це кошти, які передаються з бюджету одного адміністративного рівня до бюджету іншого рівня у формі дотацій, субсидій, субвенцій, внесків до державного бюджету та (виділено нами – О.М., в оригіналі цього прийменника нема) шляхом здійснення міжбюджетиних взаєморозрахунків для вирівнювання бюджетів з метою збалансування їхніх доходів та видатків”. Наведене визначення потребує деякого уточнення. Так, видається не зовсім зрозумілим той факт, як міжбюджетині взаєморозрахунки спочатку виділяються в окремий вид міжбюджетних трансфертів і одночасно використовуються для розкриття процесуальної природи останніх. Якщо ж у запропонованому визначенні сполучник та замінити на або, визначення можна тлумачити і в іншому (правильному) ракурсі.

У спеціальній фінансово-правовій літературі можна зустріти таке визначення міжбюджетних (бюджетних) трансфертів – це: 1) кошти, які передаються з державного бюджету до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня у формі дотацій, субсидій, субвенцій тощо [202, с.

На нашу думку, міжбюджетні трансферти можна визначити таким чином: це кошти, що передаються з одного бюджету до іншого у формі дотацій, субвенцій, субсидій тощо на підставі бюджетно-правового акта з метою збалансування доходів і видатків бюджетів-отримувачів.

Без сумніву, БК України був розроблений з урахуванням положень вже чинного БК Російської Федерації 1998 р. Останній, після його прийняття, був підданний критиці за численні прогалини, суперечність окремих норм іншим законам РФ тощо. Український законодавець мав би врахувати цю критику при розробці свого проекту Кодексу, чого, на жаль, не сталося. Водночас, необхідно зазначити, що БК України розроблений на більш високому технічному та структурному рівні, проте і він не позбавлений недоліків.

У російському бюджетному законодавстві фінансова допомога від бюджету іншого рівня бюджетної системи держави у формі дотацій, субвенцій і субсидій або інша безповоротна та безвідплатна передача коштів підлягає врахуванню в доходах того бюджету, який отримує ці кошти (ст. 44 БК Російської Федерації). Така допомога застосовується, як правило, для регулювання доходів і видатків бюджетів нижчих рівнів, для яких ця допомога становить ще одне доходне джерело і визнається методом бюджетного регулювання. БК України вживає термін трансферти замість фінансової допомоги, що видається правильнішим, адже дотації, субвенції та субсидії не завжди виступають у вигляді фінансової допомоги. На нашу думку, міжбюджетні трансферти – це вид неподаткових регулюючих бюджетних доходів.

Дотації вирівнювання та субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам перераховуються органами Державного казначейства України бюджету АРК, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, міст республіканського АРК та міст обласного значення і районним бюджетам (ст. 108 БК України).

В Україні досить часто доходів, закріплених за місцевими бюджетами, не вистачає, і якщо не допомагає безпосереднє регулювання доходів, то за наявності профіциту з держбюджету до місцевих бюджетів можуть передаватися інші додаткові кошти. Для цього Кабінет Міністрів України приймає відповідне рішення, як це було зроблено в 2000 р., коли постановою від 23 жовтня 2000 р. № 1582 був затвердженний Порядок перерахування додаткових коштів місцевим бюджетам з Державного бюджету України у 2000 р. Відповідно до Порядку додаткові надходження коштів відображалися у звітності як додатково отримана дотація, що за рішенням відповідних місцевих рад спрямовується на погашення заборгованості із соціальних виплат. Під час визначення обсягів додаткових коштів місцевим бюджетам не враховуються надходження доходів загального фонду державного бюджету, які обліковуються за окремим порядком, та надходження податків у будь-яких негрошових формах^*. Перерахування сум додаткових коштів відповідним бюджетам, як написано в зазначеній постанові, здійснюється щодекадно управліннями Державного казначейства України в областях та м. Севастополі на окремі рахунки обласних, Севастопольської міської держадміністрацій, що відкриті в органах Державного казначейства України, для їх подальшого розподілу. Результати остаточних розрахунків додаткових коштів Державне казначейство до 30 січня 2001 р. відносить на взаємні розрахунки між державними та відповідними місцевими бюджетами.

Важливе значення при розподілі міжбюджетних трансфертів має Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами”, затверджена постанова Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2001 р. № 1195 зі змінами [80]. Ця Формула розроблена відповідно до ст. 97 і 98 БК України для розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом, бюджетом АРК, обласними бюджетами, бюджетами міст Києва та Севастополя, міст республіканського АРК та обласного значення, бюджетами районів. Обсяг дотації вирівнювання з державного бюджету, що надається бюджету АРК, обласному, бюджетам міст Києва і Севастополя, міста республіканського АРК та обласного значення, бюджету району, або коштів, що передаються з цих бюджетів до держбюджету, визначається за загальним фондом місцевого бюджету як різниця між розрахунковим показником обсягу видатків і прогнозним показником обсягу доходів (кошика доходів), що акумулюються на її території, із застосуванням коефіцієнта вирівнювання.

Прогнозний показник обсягу доходів (кошика доходів) зазначених бюджетів формується з надходжень загальнодержавних податків і зборів, закріплених за місцевими бюджетами згідно зі статтями 64 і 66 БК України. Розрахунок прогнозного показника обсягу доходів, передбачених ст. 66 БК України, здійснюється шляхом застосування індексу відносної податкоспроможності відповідної адміністративно-територіальної одиниці, що визначається на основі звітних даних про фактичні надходження відповідних податків, зборів до цих бюджетів за три останні бюджетні періоди (базовий період), що передують рокові, у якому формуються показники бюджету на планований бюджетний період. При цьому враховуються втрати закріплених доходів у базовому періоді відповідних місцевих бюджетів унаслідок надання пільг платникам податків згідно з рішеннями Верховної Ради АРК і відповідних місцевих рад.

Міжбюджетні відносини реалізуються за допомогою механізму бюджетного регулювання. Бюджетне регулювання являє собою перерозподіл (у доповнення до постійно закріплених доходів) частини загальнодержавних доходів між різними бюджетами з метою збалансування кожного з них. Саме за допомогою бюджетного регулювання вирішуються такі завдання: 1) бездефіцитне збалансування кожного бюджету; 2) виділення регулюючих доходів із джерел, забезпечуючих надходження коштів протягом року в розмірах, що відповідають видаткам, які передбачені планами; 3) створення матеріальної зацікавленості місцевих органів влади у виконанні бюджетів по загальнообов’язкових податках і доходах [307, с. 99].

Проблеми міжбюджетних відносин (фінансового (бюджетного) вирівнювання) в більшості зарубіжних країн викликають гострі політичні дискусії, адже „території-донори” повинні надавати певну фінансову допомогу з власних бюджетів іншим. Проте як бути з принципом самостійності місцевих бюджетів, з правом вирішувати долю тимчасово вільних коштів, чи коли наявним є профіцит бюджету? Для вирішення подібних проблем необхідно встановлювати чіткі законодавчі норми бюджетного регулювання, розмір мінімального бюджету для “бідних” територій тощо.

Фінансове вирівнювання – це процес перерозподілу фінансових ресурсів на користь адміністративно-територіальних одиниць, які не мають достатньої власної доходної бази. Відповідний процес забезпечується центральними органами державної влади. Це синонім поняття „бюджетне регулювання”. Фінансове вирівнювання є не абсолютним вирівнюванням доходів територіальних одиниць, а лише в цілому забезпечує цей процес (розділ VII Указу Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98 з подальшими змінами та доповненнями „Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні”).

Виходячи з умов сьогодення, некоректно стверджувати, що бюджетне регулювання сприяє створенню матеріальної зацікавленості місцевих органів усіх рівнів щодо виконання планів по загальнодержавних податках і зборах. Вважаємо, що про таку зацікавленість неправильно говорити по відношенню до місцевих органів влади, які формують бюджети базового рівня. Зазначені бюджети завжди розраховують на отримання бюджетних дотацій, субвенцій і субсидій зверху, заздалегідь очікують на них і знають, що їм повинні надати кошти із цих джерел.

Основні питання регулювання бюджету АРК, обласних і міських (міст Києва та Севастополя) належать до компетенції Верховної Ради України, районних і міських (міст обласного значення) бюджетів – до компетенції обласних рад, сільських і селищних бюджетів – до компетенції районних рад. У загальному вигляді рівні регулювання бюджетів можна відобразити такою схемою (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Рівні регулювання бюджетів

Перш ніж перейти до аналізу регулюючих неподаткових доходів місцевих бюджетів, спробуємо дещо охарактеризувати сферу їх існування, умови отримання та перерахування, тобто детальніше розглянемо міжбюджетні відносини.

Законодавче визначення міжбюджетних відносин міститься в ст. 81 БК України – це відносини між державою, АРК і місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Отже, за законом міжбюджетні відносини – це відносини... Маємо тавтологію, яка, звісно, не прикрашає будь-який закон і не розкриває повною мірою змісту аналізованого поняття. Наступним недоліком є визначення міжбюджетних відносин крізь призму відносин між державою, АРК і місцевим самоврядуванням. Тут варто звернутися до ст. 2 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні”, де написано, що місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Конституція України також визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади. Виходячи з наведеного формулювання, міжбюджетні відносини – це відносини між державою, АРК та правом і реальною здатністю територіальної громади. Таке визначення, без сумніву, не можна вважати коректним.

На думку В.І. Кравченка, міжбюджетні відносини являють собою форму взаємозв’язків і взаємозалежностей між окремими ланками системи місцевих бюджетів, а також між місцевими бюджетами та Державним бюджетом України [202, с. 257].

Бежаєв О.Г. наводить таке визначення міжбюджетних відносин – це економічно-правові відносини, що виникають між органами державної та муніципальної влади в ході бюджетного процесу з приводу розмежування на постійній чи довгостроковій основі видаткових повноважень, доходів, що надходять у бюджетну систему країни, визначення нормативів закріплення на постійній чи довгостроковій основі федеральних і регіональних податків, розподілу коштів із бюджетів вищих рівнів у бюджети нижчих рівнів у порядку бюджетного регулювання, відшкодування видатків, пов’язаних із передачею видаткових повноважень чи прийняттям рішень, які викликали додаткові видатки чи втрати доходів інших бюджетів, передачі коштів у формі дотацій, субвенцій, субсидій, тимчасової фінансової допомоги на поворотній платній та безоплатній основі, а також об’єднання коштів для фінансування видатків в інтересах різних рівнів влади і різних територій одного рівня влади [110, с. 17 - 18]. Очевидно, що таке трактування занадто громіздке і включає окрім розкриття самого поняття „міжбюджетні відносини” ще й ознаки, види і форми міжбюджетних відносин.

З-поміж інших нам найбільше імпонує визначення міжбюджетних відносин, наведене О.Б. Заверухою: це сукупність відносин, що виникають між органами державної влади та органами місцевого самоврядування з приводу розмежування і закріплення матеріальних і процесуальних бюджетних повноважень, розмежування відповідальності органів державної влади та місцевого самоврядування в процесі реалізації цих повноважень [370, с. 6].

Міжбюджетні відносини всередині країни повинні ґрунтуватися на певних принципах, до яких відносять, зокрема, такі [371, с. 60; 446]: 1) збалансованість інтересів усіх учасників міжбюджетних відносин; 2) законодавче розмежування видаткових повноважень, відповідальності та доходних джерел між різними рівнями бюджетів; 3) самостійність бюджетів різних рівнів; 4) обґрунтованість надання фінансової допомоги та вирівнювання доходів місцевих бюджетів; 5) ефективність контрою за повнотою та цільовим характером використання фінансової допомоги.

На відміну від БК України, БК РФ містить перелік принципів, на яких засновуються міжбюджетні відносини. Так, до цих принципів належать: 1) розподіл і закріплення видатків за певними рівнями бюджетної системи держави; 2) розмежування (закріплення) на постійній основі та розподіл за тимчасовими нормативами регулюючих доходів за рівнями бюджетної системи держави; 3) рівність бюджетних прав суб’єктів РФ, рівність бюджетних прав муніципальних утворень; 4) вирівнювання рівнів мінімальної бюджетної забезпеченості суб’єктів РФ, муніципальних утворень; 5) рівність усіх бюджетів держави у взаємовідносинах із федеральним бюджетом, рівність місцевих бюджетів у взаємовідносинах із суб’єктами РФ (ст. 129 БК РФ).

Підсумовуючи викладене та спираючись на дослідження С.С. Алєксєєва в питанні правовідносин [104, с. 66], пропонуємо таке визначення міжбюджетних відносин: це врегульовані правом зв’язки між державою, АРК та органами місцевого самоврядування (правовідносини), що існують у процесі реалізації бюджетних повноважень стосовно забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, які необхідні для виконання функцій, передбачених Конституцією України, законами та іншими нормативно-правовими актами.

В основу політики держави в сфері міжбюджетних відносин закладений принцип формування доходної та видаткової частини кожного бюджету. Відповідно до цього принципу будь-який бюджет має бути забезпечений фінансовими ресурсами, достатніми для покриття першочергових завдань. Проте слід погодитися із твердженням вчених про те що, оскільки на практиці поки що цього нема, метою вказаної політики є перерозподіл ресурсів між бюджетами для вирівнювання доходної частини бюджетів нижчих рівнів до мінімально необхідного рівня мінімальної бюджетної забезпеченності.

Отже, міжбюджетні відносини не обмежуються лише розподілом і перерозподілом надходжень від загальнодержавних податків і зборів. Міжбюджетні відносини є взаємними фінансовими відносинами між органами влади всіх рівнів, які мають бюджет; звідси і назва відносин – міжбюджетні. Відповідно, означені відносини можуть виникати по вертикалі (державний бюджет – місцевий бюджет) та по горизонталі (сільський бюджет – сільський бюджет, бюджет міста – бюджет міста тощо).

Засади міжбюджетних відносин між районними бюджетами та іншими місцевими бюджетами, трансферти до яких визначаються законом про Державний бюджет України на наступний рік, регулюються БК України, а також спеціальним Законом „Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань” [6]. Відповідно до ст. 3 Закону у районному бюджеті можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти: 1) дотація вирівнювання бюджетам місцевого самоврядування; 2) кошти, що передаються до районного бюджету з бюджетів місцевого самоврядування; 3) додаткова дотація на вирівнювання диспропорцій, пов'язаних із нерівномірністю мережі бюджетних установ; 4) інші дотації; 5) субвенції на виконання інвестиційних проектів; 6) інші субвенції.

У бюджеті місцевого самоврядування можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти: 1) дотація вирівнювання із районного бюджету; 2) кошти, що передаються до районного бюджету; 3) субвенції (на утримання об'єктів спільного користування; на ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування; інвестиційні субвенції на будівництво або реконструкцію об'єктів спільного користування; субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань; інші субвенції).

У нашій державі впродовж останніх років намітилася загрозлива тенденція щодо поширення практики проведення взаємозаліків при фінансуванні видатків місцевих бюджетів та погашенні недоїмки перед ними, незважаючи на прийняття ряду урядових рішень, спрямованих на їх обмеження. У певних урядових колах вважають, що взаємозаліки є доцільними, адже саме за їхньою допомогою в умовах кризи платежів вдалося дещо поліпшити ситуацію в бюджетній сфері. Проте поруч із позитивними проявами бюджетних взаємозаліків є й негативні, пов’язані зі збільшенням цих операцій, а це, відповідно, суперечить основним функціям бюджету і робить непрозорим процес його виконання. Враховуючи все це, у 2003 і 2004 рр. заборонено здійснення розрахунків з бюджетами у негрошовій формі, в тому числі шляхом взаємозаліку. Видається за доцільне в БК України закріпити норму про заборону здійснення розрахунків між бюджетами шляхом взаємозаліку.

Відповідно до Закону від 26 грудня 2002 р. „Про Державний бюджет України на 2003 рік” у 2003 р. визначення обсягу міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом та бюджетами міст районного значення, сіл, селищ (або їх об'єднань) здійснюється у порядку, визначеному Радою міністрів АРК та відповідними обласними державними адміністраціями (ст. 42). Проте це де в чому входить у суперечність з положеннями БК України та його ст. 101, в якій зазначено, що міські (міст Києва і Севастополя, міст республіканського АРК та міст обласного значення) та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів. Верховна Рада АРК та відповідні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів: 1) субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування; 2) субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань; 3) субвенції на виконання інвестиційних проектів; 4) інші субвенції. Яким чином ця колізія повноважень органів виконавчої та представницької влади буде вирішена на практиці можна буде побачити в ході виконання бюджетів.

Вважаємо, що питання застосування міжбюджетних трансфертів в Україні слід вирішувати з урахуванням світового досвіду. Так, в Індії поруч з наданою регіонам допомогою на основі єдиних підходів практикується разова підтримка регіонів. Тим штатам, бюджети яких є дефіцитними, виділяються субсидії та дотації одночасно. Одним з найважливіших джерел доходів міст Канади, які входять до складу провінцій, є трансферти від провінцій. Їх частка щороку збільшується і нині ці трансферти складають майже половину всіх надходжень до міської скарбниці. Окрім цього, міста отримують також трансферти з федерального центра і від федеральних підприємств, хоча їхня частка в місцевих доходах відносно незначна. Трансферти, які влада канадських провінцій надає муніципалітетам, можуть бути цільовими (субсидії) і нецільовими (дотації). У загальній масі (в останні роки близько 2/3 від загальної кількості) цільові трансферти, які домінують над нецільовими, спрямовуються на розвиток початкової та середньої освіти. Приблизно 70% всіх коштів, які муніципальна влада спрямовує на розвиток освіти, складають саме ці трансферти. На потреби охорони здоров’я та соціальних служб відводиться 15% цільових трансфертів. Інші трансферти розподіляються за такими галузями, як транспорт, зв’язок, відпочинок і розваги, культура, охорона довкілля тощо [286, с. 242].

Як бачимо, система трансфертів у міжбюджетних відносинах у Канаді та Індії є досить розвинутою, і Україні є що взяти із зарубіжної практики в питанні міжбюджетного фінансування.

Однією з ключових особливостей багаторівневої бюджетної системи (в унітарних країнах, наприклад, в Італії та Україні існує ієрархія побудови місцевих бюджетів, які складають другий рівень бюджетної системи) є надання фінансової допомоги (грантів). Для побудови адекватної системи грантів слід, по-перше, окреслити цілі, на які вони виділяються, та, по-друге, з'ясувати, який тип гранту найбільше відповідає кожній із цих цілей.

У багатьох країнах світу вживається термін „грант”, а не „міжбюджетний трансферт”. Існує чимало їх різновидів, серед яких значне місце посідають такі. Цільовий грант – вид фінансової допомоги, мета використання якого чітко визначена його надавачем. Нецільовий грант – використовується на власний розсуд отримувача відповідно до функцій його діяльності; його розмір може бути фіксованим (блоковий нецільовий грант) або залежати від виконання певних умов (умовний нецільовий грант). Блоковий цільовий грант – це фіксована сума коштів, яка має бути витрачена на раніше обумовлені цілі. Частковий цільовий грант відшкодовує лише певну частину видатків бюджетів на певні цілі. Нелімітований частковий цільовий грант – це фінансова допомога, яка не має верхньої межі, тобто відбувається відшкодування певної частини видатків на обумовлені грантом цілі незалежно від розміру суми, використаної його отримувачем. Лімітований частковий цільовий грант обмежений у своєму розмірі (наприклад, в умовах цільової програми може бути обумовлено, що за рахунок бюджету міста відшкодовується 50% видатків на будівництво шляхів, якщо загальна сума видатків не перевищує 50 млн. у.о., а якщо буде витрачено більше 50 млн. у.о., то розмір гранта становитиме 25 млн. у.о.). Лімітований частковий цільовий грант являє собою комбінацію часткового нелімітованого цільового та блокового грантів.

Нецільовий грант у нашому розумінні це бюджетна дотація, блоковий цільовий грант – субсидія, частковий цільовий грант – субвенція.

Структурно загальну систему грантів, що застосовуються в світі, можна проілюструвати таким чином (рис. 3.2):

Рис. 3.2 Схема грантів

Варто зазначити, що переклади українською чи російською мовою англійських назв грантів можуть різнитися. Досліджуючи питання використання міжнародних трансфертів у порівняльно-правовому аналізі вчена А.А. Нечай виділяє такі види трансфертів (грантів): незалежні та цільові доповнювальні трансферти. Перші поділяються на дві форми: незалежні цільові (умовні) трансферти і незалежні загальні (безумовні) трансферти. До цільових доповнювальних трансфертів належать обмежені за обсягом та необмежені доповнювальні цільові трансферти [523]. Зрештою наведені вище системи грантів і трансфертів є тотожними.

Система податково-бюджетних відносин між різними органами влади теоретично може бути заснована на різних поєднаннях рівнів децентралізації за різними напрямами. Наприклад, у випадку з повноваженнями, що пов'язані з прийняттям рішень, децентралізація невелика; можливість децентралізації відповідальності також явно обмежена. В економічно розвинених країнах життєздатність існуючих міжбюджетних відносин підтверджує, що сама по собі централізація та децентралізація повноважень на отримання бюджетних доходів та здійснення видатків не є запорукою процвітання суспільства, що фактично відсутня універсальна модель розподілу доходів і видатків між бюджетами різних рівнів. Ефективність конкретної моделі міжбюджетних відносин визначається дотриманням загальних положень класичної теорії бюджетного федералізму та наявністю в місцевих органів влади інституційних стимулів для проведення відповідної бюджетної політики. Цікавим, на нашу думку, видається практика побудови системи міжбюджетних відносин у деяких зарубіжних країнах [325, с. 33, 45 - 63]. Наприклад, австралійська модель бюджетного федералізму відрізняється високим рівнем централізації. Частка федерального бюджету в доходах суспільного сектора щороку зростає. У кожного рівня бюджетної системи є власна податкова база. Основним інструментом бюджетного вирівнювання в країні є нецільові гранти, при розрахунку величини яких враховуються відновні витрати на надання стандартного набору послуг і відносний податковий потенціал кожного штату (доходно-видаткове вирівнювання). Загальний обсяг грантів, що виділяються з метою вирівнювання, сягає приблизно 40% минулорічних надходжень від прибуткового податку.

На відміну від Австралії, канадська модель бюджетного федералізму характеризується значним рівнем децентралізації. Федеральний уряд та уряди провінцій відповідно до Конституції є рівноправними партнерами у федерації, в той час, коли місцеві органи влади не мають незалежного конституційного статусу. Основною метою перерозподільної політики в Канаді є забезпечення мінімальних національних стандартів. Бюджетне вирівнювання здійснюється у вигляді щорічних нецільових грантів провінціям, податковий потенціал яких є нижчим від стандартного рівня, що не дає їм можливості достатньою мірою фінансувати суспільні потреби (доходне вирівнювання).

У Німеччині податкове законодавство повністю централізоване. Розподіл податків між бюджетами всіх рівнів зафіксований Конституцією ФРН. Характерною особливістю міжбюджетних відносин у країні є горизонтальне бюджетне вирівнювання – перерозподіл коштів між землями, що здійснювалося без участі федерального уряду (до об'єднання країни). Горизонтальне податкове вирівнювання у минулому відігравало суттєве значення, тоді як після об'єднання Німеччини зросло значення програм вертикального вирівнювання – федеральних нецільових трансфертів; частину земель було включено до системи горизонтального вирівнювання по сплину п'яти років після об'єднання країни.

Система американського федералізму характеризується високим рівнем фіскальної автономії субнаціональних органів влади у сфері витрачання бюджетних коштів, так і формування доходної частини їх бюджетів. У США відсутня практика прямого розподілу федеральних податкових надходжень між субфедеральними бюджетами. У галузі міжбюджетних відносин характерною особливістю американської моделі бюджетного федералізму є відсутність федеральної програми бюджетного вирівнювання, що включається як один із компонентів у деякі цільові програми.

Досвід Бразилії та Аргентини у реформуванні системи бюджетного федералізму дає можливість по-новому поглянути на проблеми реформування міжбюджетних відносин у податково-бюджетній частині, що належать до сфери перерозподілу, забезпечення макроекономічної стабільності та підтримки жорстких бюджетних обмежень субнаціональних органів влади. Для підтримки жорстких бюджетних обмежень необхідно, аби існувала система, в межах якої неможливою є пролонгація боргових зобов'язань субнаціональних органів влади, залучення з бюджетів вищих рівнів коштів на покриття касових розривів субфедеральних урядів, викуп боргів зазначених органів федеральним урядом. У Бразилії міжбюджетний перерозподіл та регіональне вирівнювання здійснюються переважно у двох формах. По-перше, у Конституції встановлені коефіцієнти розподілу надходжень від податків, що стягуються одночасно штатами та муніципалітетами. Інший механізм перерозподілу пов'язаний із використанням різних ставок міжрегіонального ПДВ при врахуванні різниці на рівні економічного розвитку окремих територій. На рівні штатів система ПДВ була введена в результаті реформи 1934 р. Макроекономічна нестабільність у Бразилії стала похідною від двох взаємопов'язаних проблем у галузі податково-бюджетних і міжбюджетних відносин, а саме: 1) недостатньо обгрунтований офіційний розподіл доходів і видатків, що з часом суттєво знизив ефективність бюджетної політики штатів; 2) протягом тривалого часу штати країни використовували в своїх інтересах майже повну відсутність регулювання ринку субнаціонального боргу на федеральному рівні та фактично не були обмежені у фінансуванні зростаючих видатків за допомогою запозичених коштів. Прийняття нових конституційних законів сприяло збільшенню доходів субнаціональних урядів за рахунок передачі їм збільшених податкових і бюджетних повноважень.

З 1 січня 1996 р. у Швеції запроваджена нова система міжбюджетного вирівнювання, метою якої є забезпечення можливості усім органам місцевого самоврядування гарантувати надання громадянам послуг однакової якості та за однаковою ціною на всій території держави. Вирівнювання доходів означає, що там, де податкоспроможність населення нижча від середнього рівня, у місцеві бюджети перераховується певні субсидії, а там, де вища – з місцевих бюджетів здійснюються відрахування у дотаційний фонд. Таким чином, система вирівнювання є самофінансованою в межах сектора місцевого самоврядування [223, с. 12].

Оглянувши загальні положення про міжбюджетні відносини, бюджетну децентралізацію та федералізм, перейдемо до вітчизняної практики правової регламентації перерахування бюджетам міжбюджетних трансфертів.