7.2. Система оподаткування підприємницької діяльності в Україні

Податкова система - це сукупність урегульованих правовими нормами податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів, що їх стягують з юридичних і фізичних осіб на території певної держави, а та­кож форми та методи побудови такої системи.

В Україні принципи побудови системи оподаткування, види податків, зборів та обов'язкових платежів, напрямки їх зарахування, платників податків і об'єкти оподаткування та відповідальність за порушення законодавства про податки визначає Закон України № 77/97-ВР "Про систему оподаткування" від 8 лютого 1997 р. Право встановлювати нові та замінювати чинні податки має тільки Верховна Рада України.

Усі податки, збори та обов'язкові платежі, які справляють на території України, поділяються на дві групи - загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки відповідно до Закону України "Про систему оподаткування" встановлює Верховна Рада України, їх стягують в обов'язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони надходять. Ні уряд, ні місцеві органи влади не мають права скасовувати ці податки або запроваджувати інші, встановлювати ставки оподаткування чи надавати пільги за винятком тих, що передбачені чинним законодавством України.

Загальнодержавними податками та зборами є:

1. Податок на додану вартість.

2. Податок на прибуток підприємств.

3. Податок з доходів фізичних осіб (прибутковий податок).

4. Податок на промисел.

5. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

6. Фіксований сільськогосподарський податок.

7. Податок на нерухоме майно (нерухомість).

8. Акцизний збір.

9. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету.

10. Збори за спеціальне використання природних ресурсів:

10.1. За спецвикористання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду.

10.2. За спецвикористання водних ресурсів; за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту.

10.3. Плата за користування надрами для видобування корисних копалин.

10.4. Плата за користування надрами з метою, не пов'язаною з видобуванням корисних копалин.

10.5. Плата за спеціальне використання диких тварин.

10.6. Плата за спеціальне використання рибних та інших водних ресурсів.

11. Збір за забруднення навколишнього природного середовища.

12. Збори на обов'язкове соціальне страхування:

12.1. Збір на соцстрахування на випадок безробіття.

12.2. Збір на соцстрахування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням та похованням.

12.3. Збір на соцстрахування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

13. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

14. Збір до Державного інноваційного фонду.

15. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

16. Гербовий збір.

17. Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України.

18. Збір за використання радіочастотного ресурсу України.

19. Збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У структурі податкових надходжень до зведеного бюджету України найбільшу частку займають податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, податок на доходи громадян, акцизний збір та плата за землю - понад 50 % від загальної суми надходжень.

На відміну від загальнодержавних, для місцевих податків і зборів законодавчо визначено: їх перелік; платників податків і зборів; об'єкт оподаткування; граничну (максимальну) ставку податку чи збору. Право встановлювати місцеві податки і збори на своїй території (відповідно до їх переліку), їх ставки (у межах граничних ставок), механізм їх справляння та порядок сплати надано органам місцевого самоврядування - сільським, селищним, міським радам народних депутатів. Це не стосується лише збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюють обласні ради народних депутатів.

Місцевими податками є:

1. Податок з реклами.

2. Комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1. Збір за припар кування автотранспорту.

2. Ринковий збір.

3. Збір за видачу ордера на квартиру.

4. Курортний збір.

5. Збір за участь у бігах на іподромі.

6. Збір за виграш на бігах на іподромі.

7. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.

8. Збір за право використання місцевої символіки.

9. Збір за право проведення кіно- і телезйомок.

10. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей.

11. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

12. Збір з власників собак.

Частка місцевих податків і зборів у зведеному бюджеті незначна - близько 2 % . Проте, для органів місцевого самоврядування ці податки і збори є одним із вагомих джерел фінансування їхньої діяльності. У структурі надходжень місцевих податків і зборів до місцевого бюджету найбільша частка належить комунальному податку, ринковому збору, збору за видавання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, готельному збору, збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, податку з реклами (близько 97 %), причому перші два (комунальний податок і ринковий збір) забезпечують майже 80 % надходжень від місцевих податків і зборів. Решта 10 місцевих зборів у структурі надходжень від усіх місцевих податків і зборів становлять близько 3%.

Поряд із загальнодержавними та місцевими податками і зборами в Україні використовуються спрощені системи оподаткування - для оподаткування малих форм підприєм­ництва (єдиний податок із суб'єктів малого підприємництва) та сільськогосподарських товаровиробників (фіксований сільськогосподарський податок), суть яких полягає у заміні кількох податків єдиним.

Спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва запроваджено з 1 січня 1999 р. відповідно до Указу Президента України (№ 727) від 3 липня 1998 р., зі змінами, передбаченими Указом Президента України № 746/99 від 28 червня 1999 р., — із 19 вересня 1999 р.

— заміну сплати визначених законодавством податків та обов'язкових платежів сплатою єдиного податку;

— сплату фізичними особами - підприємцями замість податків і обов'язкових платежів єдиного податку та отримання свідоцтва на здійснення певного виду діяльності;

— застосування спрощеної форми ведення документів бухгалтерського обліку та звітності.

Суб'єктами малого підприємництва, які можуть використовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, визнано:

— юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих становить не більше 50 осіб, а величина виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн грн.;

— фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, в яких кількість осіб, що перебувають у трудових відносинах із такою особою, включно з членами її сім'ї, за рік становить не більше 10 осіб і величина виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис. грн.

Обмеження щодо використання спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності полягають у тому, що на цю систему не можуть бути переведені:

— довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

— суб'єкти підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" у частині придбання спеціального торговельного патенту;

— суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам цих суб'єктів (які не є суб'єктами малого підприємництва), перевищують 25 %;

— фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами.

Суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, звільняються від сплати таких податків і зборів (обов'язкових платежів), як:

— податок на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 %;

— податок на прибуток;

— податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності);

— плата (податок) за землю;

— збір за спеціальне використання природних ресурсів;

— збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

— збір на обов'язкове соціальне страхування;

— комунальний податок;

— податок на промисел;

— збір за видавання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

— внески до Фонду соціального захисту інвалідів;

— внески до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

— плата за патенти згідно із Законом "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

Єдиним податком обкладається виторг від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору, який фактично надійшов на розрахунковий рахунок або в касу за здійснення операцій із продажу товарів, робіт чи послуг (при продажу основних засобів виторгом вважають різницю між отриманою сумою грошових коштів і залишковою вартістю основних фондів на момент продажу).

Таким чином з-під оподаткування виведено весь дохід, не пов'язаний із реалізацією, дохід від володіння корпоративними правами, суми відсотків, що підлягають отриманню за договорами депозиту, а також суми безповоротної фінансової допомоги тощо.

Суб'єктам малого бізнесу (юридичним особам) пропонується самостійний вибір ставки єдиного податку:

— або в розмірі 6 % суми виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору. Але при цьому платник єдиного податку залишається платником ПДВ (тобто має право на податковий кредит і на виписування податкових накладних);

— або в розмірі 10 % суми виторгу від реалізації продукції (робіт, товарів, послуг) без урахування акцизного збору, не будучи при цьому платником ПДВ (тобто підприємство у випадку купівлі товарів (робіт, послуг) не має права на податковий кредит і виписування своїм покупцям податкових накладних).

Суб'єкти підприємницької діяльності (фізичні особи) мають право обирати спосіб оподаткування доходів, одержуючи свідоцтво про сплату єдиного податку.

Фіксований сільськогосподарський податок для оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, котрі використовують землю як засіб виробництва, запроваджено з 1 грудня 1999 р. відповідно до Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" від 17 грудня 1998 р.

Фіксований сільськогосподарський податок справляється з одиниці земельної площі. Його введено замість численних податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджету та державних цільових фондів, зокрема:

— податку на прибуток підприємства;

— плати (податку) за землю;

— податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

— комунального податку;

— збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за кошти з державного бюджету;

— збору на обов'язкове соціальне страхування;

— збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

— плати за придбання торговельного патенту на здійснення торговельної діяльності;

— збору за спеціальне використання природних ресурсів (за користування водою для потреб сільського господарства).

Інші податки та збори, встановлені Законом України "Про систему оподаткування", сільськогосподарські товаровиробники повинні сплачувати в порядку і розмірах, визначених відповідними законодавчими актами.

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм господарювання та власності (колективні й державні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, фермерські господарства), які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а їхній валовий дохід від операцій із продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50 % загальної суми валового доходу підприємства.

Валовий дохід платника фіксованого податку визначається як загальна сума доходів від усіх видів його діяльності, отримана (нарахована) за звітний період у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

До валового доходу включають:

— вартість реалізованої продукції рослинництва і тваринництва власного виробництва;

— вартість реалізованої сільськогосподарської продукції, виробленої із сільськогосподарської сировини власного виробництва на власних переробних підприємствах;

— вартість реалізованої продукції, виробленої з власної сировини на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства;

— вартість наданих послуг (послуги машинно-тракторного парку, будівельних і ремонтних бригад, інші послуги), пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом.

Якщо у звітному періоді валовий дохід підприємства від операцій із реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її перероблення становить менше, ніж 50 % загального обсягу реалізації, підприємство сплачуватиме податки в наступному податковому періоді на загальних підставах.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку мають право на вибір форми сплати вказаного податку - грошима або поставками сільськогосподарської продукції.

Ставки фіксованого сільськогосподарського податку встановлюються з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до грошової їх оцінки у таких розмірах:

— для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,5;

— для багаторічних насаджень — 0,3.

Спрощені системи оподаткування дають змогу не тільки значно зменшити затрати часу на роботу з податковими органами, скоротити витрати, пов'язані зі сплатою податків, обліком і звітністю, зменшити суми штрафних санкцій, а й у багатьох випадках знизити податкове навантаження на підприємство. Проте, рівень цього зниження, як свідчать теоретичні розрахунки та практичні результати діяльності підприємств, які використовують ці системи оподаткування, залежать від багатьох чинників, зокрема від структури витрат виробництва та обігу, частки заробітної платні у витратах, рівня рентабельності тощо.