7. Регульована монополія

Більшість чисто монополістичних галузей є природними і підлягають регулюванню. Ціни або тарифи, які призначають підприємства комунальних послуг, регулюють державні органи влади.

На графіку 5-3 показано умови попиту та довгострокових витрат природної монополії.

Внаслідок переваг, які забезпечує великий розмір фірми, крива попиту перетинає криву довгострокових середніх загальних витрат у точці, де середні витрати все ще знижуються. У такій галузі наявність багатьох фірм була б недоцільною, бо, поділивши ринок, кожна фірма переміщувалася б вліво по своїй кривій середніх загальних витрат, тому витрати виробництва на одиницю продукції були б значно вищими. Залежність між ринковим попитом і витратами є такою, що досягнення низьких витрат на одиницю продукції передбачає тільки одного виробника (графік 5-1) .

Із правила MR=MC відомо, що P3 і Об.1 є ціною та обсягом продукції, які максимізують прибутки монополіста (графік 5-3) . Саме це вибрав би нерегульований монополіст. Ця ціна перевищує як середні загальні витрати (що дає великий прибуток монополії), так і граничні витрати, що вказує на недостатнє надання ресурсів для виробництва цього товару чи послуги.

Це дуже невигідно для суспільства. Тому держава встановлює свої ціни, які більш вигідні для споживачів. Найбільш доцільними є дві ціни. Вибір тієї чи іншої ціни залежить від тих цілей, які переслідує держава.

Якщо держава має на меті встановити ціну, яка б забезпечувала досягнення розподільної ефективності ресурсів, то встановлюється ціна, що дорівнює граничним витратам. На графіку 5-3 це P1, P1=MC. Ціну, за якої досягається розподільна ефективність, називають суспільно-оптимальною. Але, ймовірно, ця ціна зумовлюватиме збитки на величину (P1-PЗ)хОб.З і потребуватиме постійних державних субсидій на цю ж величину та додаткових коштів на модернізацію і розвиток фірми. Але ця ціна найнижча для споживача і вироблятися буде найбільше продукту (Об.З порівняйте з 0б.2 та Об.1).

Якщо держава має мету встановити ціну, яка б відшкодовувала витрати, то такою ціною є ціна, що дорівнює середнім загальним витратам фірми (P2) . Цю ціну називають ціною, що забезпечує справедливий прибуток. При такій ціні держава буде витрачатися тільки на розвиток фірми. Для споживачів така ціна менш прийнятна, чим попередня. Але краща від монопольної, яку встановлює сам монополіст.