Класифікація та структура витрат домогосподарств.

Моделі фінансової поведінки

Доходи, отримані членами домашнього господарства в проце­сі їхньої діяльності, спрямовуються на задоволення різноманітних потреб. Саме задоволення особистих потреб є основним завдан­ням господарської діяльності людини.

Наявні в домогосподарств ресурси можуть використовуватися двома способами:

• по-перше, шляхом використання наявних грошових доходів, по-друге, через натуральне самозабезпечення за рахунок власної трудової діяльності. Відтак, витрати домашнього господарства мож-

на охарактеризувати як фактичні затрати грошових і матеріальних ресурсів, які спрямовуються на задоволення поточних потреб до- могосподарств та є необхідними для забезпечення його життєдіяль­ності та розвитку.

На загальну величину витрат домашніх господарств впливає низ­ка факторів, які можна поділити на внутрішні та зовнішні. До внут­рішніх факторів належать:

• величина сукупних грошових доходів домогосподарства;

• ступінь забезпечення його потреб за рахунок ведення нату­рального господарства;

• рівень організації та ведення бюджету домашнього господар­ства;

• рівень матеріальних і духовних потреб членів домогосподар- ства тощо.

До зовнішніх факторів відносяться:

• рівень роздрібних цін на товари та послуги, які споживають члени домашнього господарства;

• обсяги державних дотацій, що спрямовуються на фінансуван­ня охорони здоров'я, освіти, житлово-комунального господарства, транспорту та зв' язку;

• суми сплачених домогосподарством податків та інших обо­в'язкових платежів;

• рівень розвитку споживчого кредитування в національній еко­номіці.

Крім того, у різних країнах світу на величину, структуру і дина­міку витрат домашніх господарств суттєвий вплив справляють іс­торичні, кліматичні умови, а також умови проживання і стереотипи поведінки населення.

З позицій окремого домогосподарства напрями використання його доходів узагальнено можна звести до таких:

• задоволення поточних споживчих потреб;

• задоволення потреб неспоживчого характеру;

• формування заощаджень.

Важливо пам' ятати, що: по-перше, частину доходів населення витрачає не на задоволення своїх особистих потреб, а на задоволен­ня потреб держави у формуванні необхідного обсягу фінансових ре­сурсів; по-друге, певна частина доходів населення взагалі не витра-

чається, а відкладається з метою здійснення майбутніх витрат або підвищення ліквідності домашнього господарства. Таким чином, і податковий, і ощадний грошові потоки зменшують обсяги задово­лення поточних потреб домогосподарства.

Можлива наступна класифікація витрат домогосподарства.

За цільовим призначенням:

• обов'язкові платежі: сплата податків, внесків на загально­обов'язкове державне соціальне страхування, страхових платежів за добровільним страхуванням; відсотків за користування кредитом тощо;

• споживчі витрати: витрати на харчування, придбання непродо­вольчих товарів, оплату житлово-комунальних послуг, послуг осві­ти, охорони здоров'я, транспорту та зв'язку, на відпочинок тощо;

• неспоживчі витрати: інвестиційні (купівля цінних паперів, ва­люти, вклади до банківських установ тощо) та інші (допомога роди­ча, капітальний ремонт і будівництво житла, придбання худоби та реманенту для ведення особистого підсобного господарства тощо).

За ступенем необхідності:

• першочергові, або необхідні: харчування, придбання одягу, взуття, лікування тощо;

• другорядні, або бажані: товари, не першої необхідності, до­бровільні види страхування, освіта, відпочинок і туризм тощо.

За періодичністю:

• короткострокові: продовольчі та деякі непродовольчі товари, більша частина послуг;

• середньострокові: товари, які купують періодично (сезонно);

• довгострокові: витрати, які здійснюються раз на декілька років.

За ступенем регулярності:

• постійні: харчування, комунальні послуги тощо;

• регулярні: одяг, транспортні витрати тощо;

• разові: лікування, товари довготривалого користування.

Проаналізуємо деякі витрати детальніше. Група обов'язкових

платежів передбачає витрати домогосподарств на сплату податків та обов'язкових зборів, внесків на соціальне страхування, страхових внесків за умови особистого або майнового страхування, виплати за раніше отриманими кредитами і скорочує реальні доходи домогос- 644

подарств у конкретному часовому періоді, зменшуючи тим самим обсяги їх поточного споживання.

Застосовуючи оподаткування фізичних осіб, держава ставить кілька цілей. По-перше, забезпечує надходження необхідних ресур­сів до бюджетів усіх рівнів; по-друге, перерозподіляє частину до­ходів на користь найменш захищених верств населення. Частину бюджетних ресурсів держава спрямовує на задоволення суспільних потреб (освіту, охорону здоров'я, науку, культуру, оборону, судочин­ство та правопорядок, благоустрій), тобто на забезпечення належ­них умов життєдіяльності домогосподарств, а кошти, які у формі соціальних трансфертів надходять до окремих домашніх госпо­дарств, підвищують рівень їх добробуту.

Оскільки члени домогосподарств отримують різноманітні до­ходи, в тому числі від підприємницької діяльності, то платниками податків у такому випадку є фізичні особи та індивідуальні підпри­ємці без утворення юридичної особи. Відповідно чинну систему оподаткування домашніх господарств в Україні доцільно позиціо- нувати як систему оподаткування фізичних осіб та індивідуальних підприємців.

Різний ступінь вираження тих чи інших потреб та інтересів до- могосподарств формує широкий спектр моделей і стратегій їх фі­нансової поведінки. Фінансова поведінка домогосподарств - це діяльність його членів, пов'язана з розподілом та перерозподілом грошових ресурсів, в результаті чого відбуваються формування від­повідних фондів грошових коштів (індивідуальних чи спільних фон­дів споживання, резервного фонду, фонду заощаджень тощо) та їх використання на певні цілі.

На фінансову поведінку домашніх господарств впливають дві основні групи чинників: економічного характеру (макроекономічна ситуація в державі загалом та рівень реальних доходів членів до-

могосподарства зокрема) і соціального характеру (сформовані у до­машньому господарстві традиції споживання та заощадження, со­ціальний статус членів домогосподарства, рівень довіри до органів державної влади та інституцій фінансового ринку тощо).

Однією з найважливіших характеристик добробуту домашнього господарства є його майновий стан. Тому, домогосподарства зорієн­товані на збільшення майна довготривалого використання дотриму­ються майнової стратегії. Суттєвою характеристикою добробуту до- могосподарств є його орієнтація на збільшення витрат, пов'язаних із формуванням людського капіталу (витрати на якісну освіту, охо­рону здоров'я тощо). Таку стратегію можна назвати стратегією фор­мування людського капіталу. Стратегія, орієнтована лише на просте відтворення домашнього господарства і спрямована на задоволення мінімальних фізіологічних потреб, може іменуватися стратегією ви­живання.

Враховуючи напрацювання науковців, можна систематизувати фінансові стратегії домашніх господарств:

• Активні стратегії: стратегія виживання, майнова стратегія, стра­тегія неорганізованих заощаджень, стратегія організованих заоща­джень, страхова стратегія, стратегія формування людського капіталу;

• Пасивні стратегії: стратегія державних трансфертів, стратегія приватних трансфертів, стратегія запозичень.

Кожна з перерахованих стратегій може ґрунтуватися на різнома­нітних фінансових інструментах. Зокрема, стратегія неорганізова­них заощаджень може орієнтуватися на гривню та іноземну валюту, а стратегія організованих заощаджень - на гривневі або валютні вклади. Майнова стратегія може полягати в наборі неліквідних ак­тивів, а може включати нерухомість, у тому числі розташовану за кордоном.

Беручи до уваги найважливіші мотиви (споживання, заощаджен­ня, інвестування) та емпіричні закономірності фінансової поведінки домашніх господарств, можна назвати три основні моделі фінансо­вої поведінки вітчизняних домогосподарств: споживчу, заощаджу- вальну та інвестиційну. Кожна модель характеризується певним набором застосовуваних стратегій, рівнем їхньої диверсифікації, ступенем концентрації активних і пасивних стратегій, ліквідністю результату, цільовим спрямуванням тощо.

Для споживчої моделі фінансової поведінки домашніх госпо­дарств характерними є стратегія виживання, державних і приватних трансфертів, запозичень, а також майнова (у невеликих обсягах та неліквідних формах) стратегія. Ця модель фінансової поведінки ха­рактеризується мінімальною диверсифікацією стратегій та інстру­ментів, максимальною концентрацією пасивних стратегій, наявніс­тю неліквідних активів, необхідністю першочергового вирішення нагальних поточних потреб.

Стратегія виживання для багатьох вітчизняних домогосподарств залишається домінуючою. Діапазон можливих варіантів поведінки за стратегії виживання може зводитися до наступних:

• зменшення споживання (мета - відмова від усього, від чого можна відмовитися без серйозної загрози для життя та здоров'я);

• перехід до самозабезпечення (мета - організувати своє життя і побут таким чином, щоб мінімізувати потребу в грошах);

• пошук додаткової роботи (мета - мати кілька незалежних дже­рел доходу, щоб не так гостро відчувати наслідки затримок і неви­плати заробітної плати);

• заснування власного бізнесу (мета - відкрити власне підпри­ємство і розпочати діяльність);

• тіньова діяльність (мета - мати альтернативні джерела дохо­дів, ніде не зареєстровані і не оподатковані);

• використання соціальних зав'язків (мета - знайти можливість жити за рахунок допомоги родичів, знайомих, релігійних фондів, держави).

Для заощаджувальної моделі фінансової поведінки домогос- подарств характерні стратегії неорганізованих та організованих за­ощаджень, надання кредитів, запозичень, а також майнова (у ліквід­них формах) стратегія та стратегія формування людського капіталу. Такій моделі фінансової поведінки властиві максимальна диверси­фікація стратегій та поміркована диверсифікація інструментів, по­мірна концентрація активних і пасивних стратегій, переважання ліквідних активів, а також акцент на захисті заощаджень від знеці­нення. У ставленні людей до заощаджень учені виокремлюють на­ступні типи мотивацій:

• «розпорядники готівки» - люди, що організовують заоща­дження, виходячи із залишків від щоденних витрат;

• «буферні нагромаджувачі» - люди, для яких мотивом для за­ощадження є турбота про непередбачувані витрати у майбутньому (на чорний день);

• «цільові нагромаджувачі» - люди, для яких мотивом є при­дбання конкретних товарів тривалого користування;

• «розпорядники багатства» - люди, що заощаджують з метою подальшого інвестування.

Серед найважливіших факторів, які вливають на заощаджуваль- ну модель фінансової поведінки населення, є соціально-економічні фактори, які передбачають наявність необхідних ресурсів для фор­мування заощаджень.

Для інвестиційної моделі фінансової поведінки домашніх госпо­дарств характерні майнова (у ліквідній формі) стратегія, стратегія формування людського капіталу, а також стратегії організованих і неорганізованих заощаджень, цінних паперів та страхова стратегія. Така модель фінансової поведінки характеризується максимальною диверсифікацією стратегій та інструментів, максимальною концен­трацією активних стратегій, відсутністю неліквідних активів, ак­центом не стільки на збереженні заощаджень, скільки на дохідних вкладеннях, які сприяють їх збільшенню.

На ступінь готовності домашніх господарств до інвестування впливають:

• рівень сукупних грошових доходів членів домогосподарства;

• система соціальних цінностей, що регулюють фінансову по­ведінку людини;

• масштабність і складність інформації, якою оперують учасни­ки ринку і яка потребує значних інтелектуальних зусиль;

• наявність соціально-психологічних регуляторів (звичаї, сте­реотипи, умовності, довіра або недовіра, паніка, ажіотаж, що мобі­лізують або деморалізують учасників фінансового ринку);

• суб'єктивні психологічні особливості сприйняття людиною фінансової реальності.

В Україні з об'єктивних причин набула поширення суспільна психологія бідності, характерними ознаками якої є втрата життєвої перспективи, примітивізація потреб та інтересів, занижена оцінка власної значимості, фетишизація багатства і грошей, що призводить до прагнення ухилитися від фінансових відносин.

4.