Офшорні зони та офшорний бізнес

Універсальним інструментом для планування та мінімізації оподатковування є офшорна компанія. Податкове законодавство України не має чіткого поняття «офшорної зони», і найчастіше термін «офшор» використовується стосовно компаній і їх підрозділів.

Офшорними зонами (юрисдикціями) називають країни чи відокремлені території єдиних держав, де на державному рівні для певного типу компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги в оподатковуванні, знижені чи скасовані вимоги до бухгалтерського обліку та аудиту, частково або цілком зняті митні і торгові обмеження.

Контроль за діяльністю офшорної компанії здійснюється тією юрисдикцією, у якій вона зареєстрована. При цьому офшорні компанії повинні здійснювати діяльність за межами офшорної зони і, таким чином, не обтяжувати територію додатковими витратами, а навпаки — забезпечувати приплив фінансових коштів в економіку за рахунок внесення реєстраційних зборів, оплати послуг секретарських компаній, офісних службовців, придбання майна і нерухомості.

Конфіденційність дійсних власників компаній обумовлена особливостями реєстрації. При реєстрації офшорної компанії її акціонерами записуються не дійсні власники, а юристи, які реєструють, або трастові компанії.

Офшорні компанії класифікуються:

за принципом оподатковування:

— з фіксованою платою за звільнення від оподатковування у вигляді збору чи мита[8] ^{[9] [10];}

— з фіксованою платою і відсотковими відрахуваннями з прибутку чи обороту ;

— з пропорційними відрахуваннями від розміру прибутку ;

за політико-економічним критерієм:

— стабільність політичного режиму;

— послідовність економічної політики;

— юридична самостійність;

— взаємини країни офшорної юрисдикції з країною, у якій офшорна компанія одержує доходи;

за територіальними групами:

— країни Карибського басейну;

— острови Північної Європи;

— країни Середземномор’я;

— престижні європейські офшорні зони;

— країни Південно-Східної Азії.

За допомогою офшорних компаній звичайно досягаються дві взаємозалежні мети: по-перше, захист від надмірного оподатковування; по-друге, одержання статусу найбільшого сприяння для інвестування.

Наприклад, відповідно до кіпрських законів власником компанії може виступати тільки нерезидент, який не веде на території острова комерційної діяльності. При цьому подібні компанії одержують ряд пільг, серед яких і символічний податок на прибуток 4,25 %.

Таким чином, однією з головних причин появи офшорних компаній є різниця в рівні оподатковування. Для фізичних осіб з високим рівнем доходів одним зі шляхів зниження оподатковування є зміна статусу і законне зменшення податку. Для юридичних осіб — зниження податкового тиску за межами території власної держави. В даний час найбільш розповсюдженою формою організації офшорного бізнесу є корпоративна, основними видами якої виступають товариства з обмеженою відповідальність та акціонерні товариства. Сьогодні таку форму власності має переважна більшість компаній у світі.

Поряд з так званими чистими офшорами у світі існують території, на яких з тих чи інших причин протягом певного часу не сплачуються податки. Наприклад, новостворені підприємства в Естонії — 1,5 року, компанії з обмеженим партнерством у США до моменту розподілу активів між партнерами (звичайно 30 років).