Види вартості та ціна капіталу

Вартість капіталу - одне з найважливіших понять фінансової діяльності, яке дає можливість дати оцінку суб'єкта підприємни­цтва, регулювання та прогнозування його фінансової стійкості, ві­дображає умови, на яких залучається капітал для фінансування під­приємницької діяльності.

Необхідно розрізняти середньозважену, поточну, граничну та ці­льову вартість капіталу.

Середньозважена вартість капіталу (СЗВК), (WACC - Weigh­ted Average Cost of Capital) визначає середньозважену ціну кожної грошової одиниці капіталу, а також середньозважену ціну кожної нової грошової одиниці приросту капіталу в разі, коли капітал під­приємства збільшується.

Поточна вартість капіталу характеризує існуючу структуру капі­талу та може бути виражена як в балансовій оцінці, так і в ринковій.

Гранична вартість капіталу - це мінімальна вартість, за якою підприємство може залучити нову грошову одиницю.

Лінію, що відображає зміну ціни кожної наступної грошової оди­ниці залучених коштів, називають лінією граничної вартості капіта­лу. При зростанні підприємства, реалізації великих інвестиційних проектів можливості фінансування за рахунок власного капіталу досить обмежені порівняно з борговим. Зростання частки боргово­го капіталу пов'язане зі зростанням фінансових ризиків, що при­зводить до зростання вартості нових запозичень, що, у свою чергу, збільшує загальну вартість капіталу підприємства. Стабільне зна­чення СЗВК спостерігається при стабільному співвідношенні влас­них та залучених ресурсів. Точки розриву мають місце, коли суттєве зростання за рахунок нерозподіленого прибутку неможливе і необ­

хідно здійснювати фінансування за рахунок боргового капіталу. В цілому ціна акціонерного і боргового капіталу зростає при значному збільшенні обсягу ресурсів підприємства.

Отже, вартість капіталу виступає як критерій прийняття управ­лінських рішень при виборі джерела фінансування, тому до уваги слід приймати майбутню структуру капіталу та витрати, пов'язані з залученням додаткових коштів.

Цільова вартість капіталу характеризує співвідношення влас­них та запозичених фінансових коштів підприємства, яке дозволяє в повній мірі забезпечити досягнення вибраного критерію її опти- мізації.

Середньозважену вартість капіталу можна розраховувати як на основі балансової, так і на основі ринкової оцінок складових ка­піталу. У першому випадку обсяг акціонерного капіталу буде ви­значатись сумарною номінальною вартістю акцій, а обсяг позико­вого - загальною сумою отриманих позик. При розрахунку СЗВК на основі ринкових оцінок акціонерний капітал визначатиметься сумарною ринковою вартістю акцій, а позиковий — сумарною рин­ковою вартістю облігацій (якщо позиковий капітал сформовано за рахунок емісії облігацій).

У результаті використання різних оцінок капіталу отримують, як правило, різні величини середньозваженої вартості капіталу і різне співвідношення власних та позикових коштів. У багатьох випадках для аналізу вартості та структури капіталу доцільно використову­вати саме ринкові оцінки, оскільки вони дають більш об'єктивну інформацію про реальний обсяг фінансових ресурсів підприємства та їх реальну вартість.

При визначенні СЗВК можуть бути враховані різні складові капі­талу. При плануванні капітальних вкладень, як правило, СЗВК ви­значають на основі складових власного капіталу та довгострокових позик, оскільки капіталовкладення підприємства має здійснюватись за рахунок довгострокових джерел фінансування. Безпроцентна

кредиторська заборгованість (за товари, роботи, послуги, заборго­ваність по заробітній платі, по сплаті податків тощо) у процесі фор­мування й аналізу інвестиційного бюджету не враховується і не включається до складу ресурсів при обчисленні середньозваженої вартості капіталу.

За незмінної структури капіталу протягом певного часу підпри­ємство може залучати кошти за середньою ціною, що визначається наявною середньозваженою вартістю капіталу. При цьому кожна нова грошова одиниця залучених коштів матиме таку саму струк­туру, як і весь капітал підприємства. Однак залучення нових дже­рел фінансування у великих обсягах може призвести до зростання фінансового ризику підприємства, а отже, і до збільшення СЗВК. Середня вартість капіталу також збільшується в результаті зростан­ня ринкових процентних ставок і відповідного зростання вартості акціонерного та позикового капіталу.

Розрахунок вартості всього капіталу підприємства проводять за методом середньозваженої величини:

I

де Чі - частка і-го джерела в загальній сумі фінансування;

Ці - ціна і-го джерела, %.

Ціна власного капіталу розглядається з позиції втраченої вигоди, при цьому необхідно враховувати особливості формування окремих його складових, а саме статутного капіталу - ціну акцій даного під­приємства. Визначення ціни статутного капіталу є досить складною задачею. Методи визначення ціни акцій враховують два напрямки: прогноз майбутньої прибутковості по акціям та оцінку ризику, що пов'язаний з вкладанням коштів у дане підприємство. Існують такі методи визначення ціни акціям:

• метод доходів;

• метод дивідендів;

• оцінка ризику на основі моделі САМР.

Метод доходів будується на розрахунку коефіцієнтів: співвідно-

шення ринкової ціни акції (Рц) і прибутку на одну акцію (Пр), що визначається, в свою чергу, відношенням прибутку, направленого на виплату дивідендів, на кількість акцій. І тому, приблизна оцінка майбутньої прибутковості акцій визначається за формулою:

Да - прогнозний дивіденд на акцію;

Нпра — необхідна норма прибутку на акцію;

Трд — очікуваний темп росту дивідендів.

Більш вдосконаленим і точним є метод оцінки ризику на основі моделі оцінки капітальних активів (САМР). Він включає в себе роз­рахунок таких показників, як:

• безризикова ставка, яка відповідає дохідності державних цін­них паперів (ставці НБУ) (Бс);

• середньоринкова дохідність, тобто середня ставка доходу за усіма акціями, щокотируються на фондовому ринку (Дср). Фондові індекси в Україні в зв'язку з обмеженою кількістю корпоративних цінних паперів та різних методик розрахунку ще не в змозі дати по­вну та об'єктивну картину, яка характеризує середньоринкову дохід­ність;

• коефіцієнт бета, який є показником систематичного ризику (в). Даний показник трактується як коефіцієнт еластичності, який показує на скільки зміна ціни акції підприємства обумовлена ринко­вими тенденціями. Тобто, якщо коефіцієнт в дорівнює 1,3, то це го­ворить про те, що ціна акцій підприємства зростає на 30 % швидше, ніж середньоринковий індекс.

При визначенні ціни запозиченого капіталу в розрахунок вклю­чають тільки ті кошти, залучення яких пов' язане з додатковими витратами. На основі цього не рекомендується включати до скла­ду запозиченого капіталу суму кредиторської заборгованості (крім розрахунків з постачальниками у формі векселя та штрафних санк­цій за прострочені платежі та податки до бюджету та позабюджетні фонди).

58

Ціна запозиченого капіталу (Кз) знаходиться як відносна величи­на, що виражена у відсотках:

де Взал - витрати по залученню запозичених коштів;

Зк - сума запозичених коштів.

До витрат по залученню запозичених коштів відносять в першу чергу відсотки за кредитами, які підприємство у відповідності з до­говором повинно виплачувати .

Рішення про вибір тих чи інших форм залучених коштів прий­мається на основі порівняльного аналізу їх ціни, а також оцінки впливу використання запозиченого капіталу на фінансові показники діяльності підприємства в цілому.

Перед фінансовим менеджером стоять дві задачі — як при за­лученні запозиченого капіталу не допустити критичної втрати фі­нансової незалежності і, разом із тим, збільшити рентабельність власного капіталу.

Механізм оцінки впливу використання запозичених коштів на рентабельність власного капіталу будується на врахуванні дії фі­нансового важеля. Ефект фінансового важеля відображає принцип зростання доходів власників за рахунок залучення запозичених коштів. Рівень ефекту фінансового важеля залежить від умов кре­дитування, наявності пільг при оподаткуванні кредитів та порядку оплати відсотків за кредит і визначається за формулою:

де ЕВФ - ефект фінансового важеля;

СОП - ставка оподаткування прибутку;

Пр - прибуток підприємства;

Вкр - відсотки за кредит;

Б - підсумок балансу активів;

СРСП - середня розрахункова ставка процента (фінансові витра­ти на 1 грн. позичених коштів або відношення суми відсотків, що сплачені за кредит до загальної суми кредитів);

ПК - позичені кошти, на які нараховуються відсотки;

ВК - власні кошти;

59

(Пр + Вкр) = НРЕІ - нетто-результат експлуатації інвестицій;

(ЕРА - СРСП) - диференціал фінансового важеля;

ПК

- плече фінансового важеля.

ВК

На основі розрахованого ефекту фінансового важеля можна зро­бити наступні висновки:

1) якщо нова позика приносить підприємству збільшення рівня ЕФВ, це є вигідним. Але при цьому необхідно слідкувати за станом диференціалу: при нарощуванні плеча фінансового важеля банків є схильність компенсувати зростання свого ризику за рахунок підви­щення ціни кредиту;

2) ризик кредитора виражається через величину диференціалу: чим він більше, тим менше ризик і навпаки;

3) розумний фінансовий менеджер не буде збільшувати за будь- яку ціну плече фінансового важеля, а регулюватиме його в залеж­ності від диференціалу;

4) диференціал не повинен бути від'ємним.

Отже, головною метою управління фінансами є формування ка­піталу за найнижчою ціною з одночасною підтримкою кредитної репутації суб'єкта підприємництва на рівні, достатньому для того, щоб забезпечити додаткові надходження коштів на прийнятних умовах.

4.