ВИСНОВКИ

У навчальному посібнику, з одного боку, розкрито сутність фінансових відносин, що виникають між державою та господарюючими суб’єктами щодо формування, розподілу та використання консолідованих на єдиному казначейському рахунку бюджетних коштів, а з іншого — розглянуто казначейську систему виконання державного бюджету, правові та організаційні проблеми 'її впровадження і функціонування, а також коло наукових проблемних питань, що безпосередньо стосуються розвитку та становлення Державного казначейства в Україні.

Цікавим, на наш погляд, є те, що до сьогодні реакція на новоство- рене Державне казначейство широкого кола фахівців з економіки, фінансів, права неоднозначна. Річ у тому, що категорія “бюджет” незалежно від рівня формування може розглядатися в трьох аспектах: а) бюджет як економічна категорія; б) бюджет як правова категорія; в) бюджет як матеріальна категорія. Саме останній аспект зумовлює постійну зацікавленість щодо бюджету, яка особливо посилюється в періоди формування та затвердження як державного бюджету, так і бюджетів інших рівнів. Така зацікавленість пов’язана з тим, що централізований грошовий фонд, який формується на різних рівнях, — це величезний обсяг реальних грошей, на частину яких — в тій чи іншій мірі та формі — претендує кожний член суспільства. А тому не менша увага прикута і до державного органу, який уповноважений виконувати державний бюджет, тобто організовувати процес надходження та розподілу бюджетних коштів.

Одна із закономірностей існування будь-якого суспільства полягає в постійному зростанні потреб і запитів, що, з одного боку, є стимулом до розвитку, а з іншого — причиною зіткнення різних інтересів. І щоб таке зіткнення не призводило до конфліктів, у цивілізованому суспільстві державний бюджет через обмеженість бюджетних ресурсів завжди є компромісом між основними групами носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні.

пільгових кредитів, субсидій; окремими галузями та підприємствами різних форм власності з питань податків, державних замовлень, підрядів на будівництво, інвестиційних премій тощо.

Однак навіть при досягненні компромісу будуть незадоволені, які вважатимуть, що їхні потреби не задовольняються повною мірою через погану роботу органів Державного казначейства. Як у будь-якої ідеї, теорії, концепції, у цієї структури є прихильники й супротивники. Ми спробуємо виступити в ролі опонентів щодо тих, хто ставиться до казначейства негативно, наводячи такі аргументи:

1. Створене Державне казначейство дублює діяльність і функції Міністерства фінансів України. Таке перехрещення функцій передбачає можливість їх перекладання на суміжний державний орган, внаслідок чого виконання таких функцій, як правило, незадовільне через невизначеність щодо того, хто має нести остаточну відповідальність за якість виконання спільних функцій.

2. Система державного казначейства — це витратна система, яка лягла додатковим навантаженням на державний бюджет України, оскільки, крім витрат на організацію територіальних органів казначейства, комплектування їх необхідними засобами, технікою, персоналом, є також суттєві витрати на оплату праці співробітників Державного казначейства. При цьому наголос робиться на тому, що з усіма завданнями та функціями, покладеними на органи Державного казначейства, могло б справлятися Міністерство фінансів при проведенні певних заходів, спрямованих на вдосконалення його структури та діяльності.

3. Державне казначейство не справляється зі своїми обов’язками й завданнями, як наслідок, у його роботі відмічено значну кількість недоліків, зловживань, порушень.

Поважаючи думку інших фахівців, ми вважаємо за необхідне висловити свою точку зору.

Проблема перехрещення функцій Державного казначейства та Міністерства фінансів — певною мірою логічний наслідок того, що

завдання цих органів концентруються в однаковій площині. Більш того, вирішення цього питання перебуває не в компетенції Державного казначейства, оскільки воно не наділене правом самостійно визначати, які саме функції має виконувати. Тому претензії необхідно пред’являти не Державному казначейству, а вищому органу виконавчої влади — Кабінету Міністрів України. Ми вважаємо, що при вирішенні цього питання треба виходити з принципових положень.

Міністерство фінансів України має зосередити свою увагу виключно на таких питаннях: прогнозування та планування показників дохідної та видаткової частин державного бюджету, а також показників, пов’язаних із обслуговуванням державного боргу; аналіз їх виконання за підсумками звітного періоду; розробка пропозицій щодо вдосконалення порядку планування й використання бюджетних коштів загалом і по відповідних галузях; розробка проектів законодавчих, нормативно-методичних та інструктивних матеріалів з питань функціонування фінансової та бюджетної систем.

Щодо Державного казначейства, то сферою його діяльності мають бути питання безпосереднього виконання державного бюджету України як за доходами, так і за видатками, здійснення фінансового контролю за формуванням, розподілом і використанням бюджетних коштів (як попереднього, так і поточного), розробка пропозицій стосовно нормативно-правового забезпечення як бюджетного процесу загалом, так і стадії виконання державного бюджету зокрема. Ми переконані, що детальнішому розмежуванню функцій цих двох установ у сфері бюджетних правовідносин сприятиме чітке, законодавчо закріплене визначення ролі й місця Державного казначейства в бюджетному процесі України.

Можна по-різному ставитися до Державного казначейства, однак факт його участі в бюджетному процесі України свідчить про необхідність детального вивчення його функціонування під різними кутами зору. У даному разі наявність проблемних питань при розгляді та вивченні казначейської моделі лише зайвий раз підтверджує актуальність питання, яке ми намагаємось висвітлити.

Звичайно, для впровадження казначейської моделі виконання бюджетів необхідні значні вкладення коштів. Однак визначити казначейську модель як витратну ми зможемо лише тоді, коли зіставимо обсяг вкладених у неї ресурсів із сукупним ефектом, отриманим в ре-

зультаті її функціонування, і переконаємося, що витрати перевищують ефект. Складність таких розрахунків полягає в тому, що кінцеву межу, на яку ми орієнтуємось при визначенні отриманого загального ефекту, визначити важко. На наш погляд, це має бути період, який дорівнював би офіційно визнаному терміну впровадження та становлення системи казначейства (1995-2001) плюс три роки. Тоді справді можна буде зробити висновок щодо того, справилося чи ні Державне казначейство з основними стратегічними завданнями. Безперечно, Державне казначейство має постійно вдосконалювати свою роботу щодо касового виконання бюджетів усіх рівнів. І певна позитивна робота в цьому напрямі ведеться.