§ 1. Сутність і функції ринку. Типи ринків

Об’єктивна необхідність ринку зумовлена тими сами- ми причинами, що викликають необхідність існування товарного виробництва: розвинутий суспільний поділ праці, економічна ві- докремленість ринкових суб’єктів в умовах різних форм власності, тісний зв’язок зі світовою економікою за допомогою зовнішньої торгівлі та потреб виходу національної економіки на світовий еко- номічний простір з метою її подальшого економічного зростання.

вився ще у період розпаду первісного суспільства, коли обмін між общинами ставав більш-менш регулярним, лише набував ознак ре- гулярності і здійснювався у визначеному місці й у визначений час. З розвитком ремесла і міст торгівля, ринкові відносини розширю- ються, за ринками закріплюються певні місця.

В міру поглиблення суспільного поділу праці і розвитку товар- ного виробництва поняття «ринок» дістає дедалі складніше тракту- вання, що знаходить висвітлення у світовій економічній літературі.

Сьогодні термін «ринок» характеризується, виходячи з його ознак: сфери обігу; форм руху сукупного суспільного продукту; типу господарських зв’язків і т. п. У політико-економічному ас- пекті ринок розглядають як тип господарських зв’язків між су- б’єктами господарювання, тобто форми господарського зв’язку між товаровиробниками через купівлю-продаж товарів.

Існують два типи господарських зв’язків: натурально-речо- винні, безвідплатні (відповідно до обсягу і структури); товарні, здійснювані за допомогою ринку. Характерними рисами остан- нього типу відносин є взаємні угоди сторін, що обмінюються, ек- вівалентна винагорода, вільний вибір партнерів, наявність конку- ренції, вільні ціни.

Для товарно-грошових відносин, здійснюваних за допомогою ринку, дуже важливу роль відіграють не тільки прямі (виробниц- тво — ринок — споживач), але й зворотні (споживач — ринок — виробництво) господарські зв’язки. Теоретично доведено, а сві- товим історичним досвідом підтверджено, що механізм зворот- них зв’язків є неодмінною умовою стабільності та ефективності будь-якої економічної системи. Спроби замінити зворотний зв’я- зок адміністративними командами неминуче обертаються дефор- мацією не тільки ринку, а й усієї економічної системи, виникнен- ням глибоких диспропорцій, всеохоплюючого дефіциту, втратою економічними інтересами їх ролі рушійної сили економічного розвитку.

Таким чином, можна виокремити ще одне розуміння ринку як суспільної форми організації і функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання через посе- редницькі інститути, що регулюють діяльність виробників і спо- живачів, їх прямий та зворотний вплив.

Те, що ринок включає не тільки відносини з купівлі-продажу, але й соціально-економічні (власності, виробництва, розподілу, споживання і т. д.), а також організаційно-економічні відносини (різноманітні конкретні форми організації ринку тощо) дає під- стави розглядати ринок у функціонуючій економічній системі як підсистему.

Суть ринкових відносин зводиться до відшкодування витрат продавців (товаровиробників і торговців) і одержання ними при-

бутку, а також задоволення платоспроможного попиту покупців на основі вільної взаємної угоди, винагороди, еквівалентності й конкурентності. Саме це і складає сутнісні риси ринку. Матеріа- льною основою ринкових відносин є рух товару і грошей.

Сутність ринку знаходить своє відображення в його головних економічних функціях, що уособлюють основне призначення даної категорії: узгодження виробництва і споживання в асортиментній структурі, підтримка збалансованості попиту і пропозиції за обся- гом і структурою. Цю функцію регулювання пропорцій ринок ви- конує шляхом установлення зв’язків між сотнями і тисячами не- залежних виробників і споживачів через купівлю-продаж товарів і послуг; встановлення цінових еквівалентів для обміну продук- тів. При цьому ринок зіставляє індивідуальні витрати праці на виробництво товарів із суспільним еталоном, а саме: порівню- ються витрати і результати, виявляється цінність товару за допо- могою визначення не тільки кількості витраченої праці, але й її віддачі; економічна мотивація ефективності виробництва, моти- вація виробників до створення необхідних товарів з найменшими витратами та одержанням достатнього прибутку; стимулювання науково-технічного прогресу і на його основі — інтенсифікації виробництва й ефективності функціонування всієї економіки; за- безпечує динамічну пропорційність у розвитку окремих регіонів, територій, національних господарств за умов поглиблення суспі- льного поділу праці і тенденції до інтернаціоналізації та росту ін- теграційних процесів в економіці; забезпечує економічність спо- живання, скорочення витрат обігу в сфері споживання (витрат покупців на придбання товарів) і зіставлення попиту населення з його доходами.

Роль ринку в суспільному виробництві полягає у такому: за допомогою зворотних «первинних» зв’язків «подавати» сигнал виробництву, що, в якому обсязі і за якою структурою варто ви- робляти; врівноважувати попит і пропозицію, забезпечувати зба- лансованість економіки; диференціювати товаровиробників від- повідно до ефективності їх роботи і націленістю на забезпечення ринкового попиту.

Історія розвитку ринку дає змогу виокремити такі типи ринку: нерозвинутий, вільний, регульований і деформований.

роль, сприяє диференціації господарюючих суб’єктів, посиленню їх мотивації до розвитку виробництва тих або інших товарів.

Вільному (класичному) ринку притаманні такі риси: необме- жене число учасників ринкових відносин і наявність вільної кон- куренції між ними; абсолютно вільний доступ до будь-якої гос- подарської діяльності всіх членів суспільства; абсолютна мобіль- ність факторів виробництва; необмежена свобода руху капіталу; наявність у кожного учасника достатньої інформації про ринок (норму прибутку, попит, пропозицію і т. д.). Здійснення принци- пу раціональної поведінки ринкових суб’єктів (оптимізація інди- відуального добробуту в результаті приросту прибутків — про- дати подорожче, купити подешевше) неможливе без інформації; абсолютної однорідності однойменних товарів (відсутність тор- гових марок і т. д.). Жодна ланка вільно конкурованого ринку не в змозі безпосередньо вплинути на рішення іншого сегмента не- економічними методами. Ціни встановлюються стихійно в ході вільної конкуренції за відсутності монополії (один виробник), монопсонії (один покупець) і державного регулювання.

Переваги вільного ринку полягають у тому, що він функціо- нує на основі саморегулюючого механізму, через ціни; на основі попиту створює орієнтири для капіталовкладень у виробництво. Вільний ринок — це механізм явно бездефіцитного ринку. Він забезпечує: ефективний розподіл ресурсів у суспільстві; гнуч- кість і високу адаптивність до умов, що постійно змінюються; свободу вибору і дій ринкових суб’єктів; максимальне викорис- тання досягнень НТР; здатність до задоволення різноманітних потреб; підвищення якості товарів і послуг. Створюється вра- ження, що ринок функціонує майже автоматично, хоча насправді регулювання тут здійснюється методом проб і помилок.

Але вільний ринок має певні недоліки. Ринок призводить до диференціації в рівні життя населення. Соціальні наслідки віль- ного ринку такі: безробіття, руйнування трудового потенціалу окремих груп населення. Із загальнолюдських позицій ринковий розподіл несправедливий, оскільки не забезпечує мінімальний рі- вень життя всім. Отже, необхідне втручання держави для розв’я- зання соціальних проблем.

Розподіл на ринку здійснюється на основі отриманих доходів. З позицій ринкових відносин будь-який дохід, одержаний на ос- нові вільної конкуренції, справедливий. А той, хто не в змозі одержати цей дохід (за станом здоров’я, через похилий вік і т. д.), приречений на злиденне існування. Ринок не може забезпечити реально умови реалізації права на працю для всіх членів суспіль- ства. Працевлаштовуються тільки ті, на чию робочу силу є попит. Вільний ринок не гарантує повну зайнятість населення, а також стабільний рівень цін і доходів. Механізм вільної конкуренції не забезпечує економіку потрібною кількістю грошей для розвитку виробництва. Діяльність вільних конкурентів часто призводить до небажаних ефектів, таких як забруднення навколишнього се- редовища, насичення продуктів харчування пестицидами та ін- шими шкідливими речовинами і т. д.

Отже, вільний ринок найчастіше ігнорує потенційно негативні наслідки прийнятих економічних рішень, а також не сприяє збе- реженню невідтворювальних ресурсів. Вільний ринок не створює стимулів для виробництва товарів і послуг колективного корис- тування, не в змозі забезпечити суспільство послугами, яких по- требує будь-яка людина.

Ринок не забезпечує дійову мотивацію для фундаментальних наукових досліджень. Він реалізує лише вже наявні науково-тех- нічні досягнення. Економіка, що функціонує на основі вільного ринку, схильна до нестабільного розвитку з відповідними реце- сійними (спад або уповільнення темпів зростання виробництва) та інфляційними процесами. Ринок не поширюється на ті види діяльності, що не можуть бути підпорядковані винятково комер- ційним критеріям (охорона здоров’я, наука, культура, єдина транспортна система, збиткові виробництва), але необхідні сус- пільству.

Сьогодні в нас багато хто вважає, що перехід до ринкової еко- номіки означає формування вільного ринку, начебто тільки він забезпечує повне розкріпачення ініціативи і ділової активності людей, поліпшення їхнього життя. У дійсності повної свободи немає і бути не може. Так, Дж. Гелбрейт стверджує, що тепер не може бути вільного ринку часів Адама Сміта і хто закликає до цього, той людина, що потерпає від психічного захворювання клінічного характеру.

Регульований ринок — це результат цивілізації і гуманізації су- спільства, коли держава прагне якось пом’якшити удари ринку по інтересах окремих членів суспільства, проте не настільки, щоб звес- ти нанівець мотивацію до творчої, ініціативної праці і розумного

ризику в господарській діяльності. Ринок повинен бути регульова- ним, щоб усунути або якось обмежити негативні його наслідки.

Ринок може регулюватися: за допомогою власного ринкового механізму, елементами якого є конкуренція, прибуток, ціна, по- пит, пропозиція та ін.; державою прямо або опосередковано через держзамовлення, податки і т. д.

Для нас уже сьогодні вкрай важливо, як відзначав американ- ський економіст В. Леонтьєв, знайти оптимальне поєднання рин- кового і державного регулювання. Взаємодія цих двох сторін ре- гулювання ринку носить моніторинговий характер, що свідчить про посилення або власного ринкового механізму, або державно- го регулювання. Держава певною мірою забезпечує умови функ- ціонування ринку і надмірне її втручання в ринкові відносини призводить до деформації останніх. Прикладом цього явища мо- же служити ринок у нашій економіці.

Умови функціонування ринку в колишньому СРСР були такі, що його позитивна роль у розвитку економіки була зведена нані- вець. Звідси — заяви про відсутність ринку, що не зовсім прави- льно відображали реальність, оскільки акти купівлі-продажу все ж таки існували.

Безсумнівно, ринок існував і у Радянському Союзі, але серйоз- но деформований. Основними рисами такої деформації за адміні- стративно-командної системи були: відсутність численних рин- кових суб’єктів, що організують свою господарську діяльність на основі різних форм власності; надмірна централізація в розподілі різних ресурсів та їх русі, відсутність самостійності в комерцій- ній діяльності господарюючих суб’єктів; монополізм виробника і торговця; незбалансованість попиту і пропозиції; надмірне зрос- тання цін, нестримна інфляція, порушення грошового обігу, бю- джетний дефіцит, величезна емісія грошей і т. д.; розквіт «тіньо- вої економіки», «чорного» ринку; позитивна динаміка бартерних угод замість розвинутих торговельно-грошових відносин; дефор- мація економічних інтересів суб’єктів ринкових відносин (напри- клад, у торговців виникає інтерес не продати, а приховати товар); відсутність мотивації до ефективної праці, ризику в господарсь- кій діяльності і права вибору товару у споживача.

Щоб усунути деформації ринку, ліквідувати хвороби ринкової економіки (безробіття, інфляцію, нестабільність), необхідно ство- рити умови для переходу до ринкового господарства в Україні, а саме:

· впровадити в економіці різноманітні форми власності і гос- подарювання, а також вільну конкуренцію між господарюючими

суб’єктами, свободу участі всіх господарників у конкуренції і до- статню їх кількість;

· забезпечити свободу господарської діяльності, вибору парт- нерів по господарських зв’язках, самостійність, незалежність і відповідальність за господарські рішення ринкових суб’єктів, можливість для них самостійно укладати контракти, договори, розміщати і приймати замовлення;

· гарантувати змогу вільно розпоряджатися частиною своїх прибутків; усунути жорсткий адміністративний товарний розпо- діл (по картках, талонах, фондування та ін.), тобто забезпечити вільну купівлю-продаж;

· сформувати механізм вільного ціноутворення, право ринко- вих суб’єктів самостійно встановлювати ціни, вільно маневрува- ти ресурсами, що забезпечить мобільність у використанні факто- рів виробництва;

· гарантувати можливість змінювати у разі необхідності умови виробництва, його технологію і вільний рух будь-яких капіталів у будь-яку сферу інвестування;

· забезпечити повноту і доступ до інформації про стан ринку всіх господарників, створити відповідну ринкову інфраструкту- ру, тобто комплекс систем, служб, підприємств, установ, що об- слуговують ринок;

· послідовно інтегрувати національну економіку в систему світогосподарських зв’язків;

· забезпечити з боку держави соціальні гарантії громадянам з

наданням усім рівних можливостей у заробітку коштів і підтрим- кою соціально вразливих членів суспільства.

Специфіка формування в Україні соціально орієнтованого ри- нкового господарства визначається такими умовами: відносно низьким рівнем розвитку продуктивних сил порівняно з розвину- тими країнами; послабленням міжнародних економічних зв’язків за масштабом і глибиною, властивим сучасним інтеграційним процесам; засиллям елементів, що збереглися від адміністратив- но-командної системи господарювання; надзвичайно високим рі- внем концентрації виробництва при незначній противазі у вигляді сфери малого і середнього підприємництва; глибоко монополі- зованою структурою економіки; незбалансованістю економіки, відірваністю її від людини (відчуженістю від виробництва); по- єднанням суперечливих процесів — регіоналізації ринків і по- силення господарської взаємозалежності економік окремих ре- гіонів та необхідністю в єдиному національному економічному просторі.