Види природних ресурсів та їх класифікація

Природні ресурси — це природні компоненти та сили природи, що ви­користовуються або.можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення рівня життя людей.

В економічній літературі існує велика кількість визначень термінів “природні ресурси” і “природні умови”, що обумовлені конкретними ціля­ми досліджень, ставленими авторами перед собою.

За своєю матеріальною сутністю природні ресурси вважаються части­ною географічного середовища. Це сукупність природних умов існування та діяльності людей. Вони належать до компонентів природи, а відтак їх розподіл на Землі та концентрація в її надрах визначається природними закономірностями. У розумінні О.О. Мінца природні ресурси — “тіла і сили природи, які наданому рівні розвитку продуктивних сил і вивченості мо­жуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності”. Деякі екологи та природознавці ототожнюють природні умови і ресурси, що включають рельєф, геологічну будову та інші компоненти навколишнього середови­ща. М.Ф.Реймерс відзначає, що природні ресурси - це природні об’єкти і явища, що використовуються втеперішньому і майбутньому для прямого і непрямого споживання, сприяють створенню матеріальних багатств, відтворенню трудових ресурсів, підтримці умов існування людини, підви­щенню якості життя, в тому числі феномени природи. Він говорить про природні ресурси як про тіла і сили природи (природні блага), суспільна корисність яких позитивно чи негативно змінюється в результаті трудової діяльності людини. Природні ресурси не можуть існувати і використову­ватися поза природними умовами, що є їх природно-історичною базою — для виникнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови. Саме тому природні ресурси мають соціальну значимість і корисність природи, її здатність задовольняти потреби людини, представляють складну су­купність матеріальних елементів і процесів, що знаходяться в постійному розвитку у часі та просторі, будучи точкою поєднання суспільства і при­роди, сферою прикладання його розуму і сил.

Таким чином, природні умови та природні ресурси як поняття носять подвійний характер. Тому представники географічної науки підкреслю­ють, що “це категорії не природні, а суспільні, головним чином еко­номічні”. І.В.Комар як економічну категорію під природними ресурсами в їх сукупності з усіма природними умовами розуміє весь оточуючий нас світ, його ставлення до людського суспільства.

За своєю економічною сутністю природні ресурси - це споживчі вар­тості, придатність і корисність, техніко-економічні властивості, масшта­би та способи використання яких визначаються суспільними закономірно­стями.

Природні ресурси є матеріальною базою виробництва, постійно спо­живаються ним і вимагають свого повного відновлення у натуральній формі. А відтак для забезпечення безпосереднього суспільного відтворен­ня процес праці, пов’язаний з підготовкою природних елементів до вклю­чення у господарський оборот, має бути безперервним і проводиться у сфері як матеріального, так і нематеріального виробництва: капітального будів­ництва, сільського та лісового господарства, видобувної промисловості, рекреаційного господарства тощо. На базі цього забезпечується зв’язок між суспільством і природою та між окремими підрозділами сфери приро­докористування.

Природні ресурси є категорією історичною. У процесі суспільного роз­витку збільшуються масштаби опанування людиною компонентами та силами природи, розширюється сфера застосування, відбувається зміна пріоритетів у використанні їх та їхнього впливу на економіку.

Категорія "природні ресурси” вказує на безпосередній зв’язок приро­ди з господарською діяльністю людини, що нерідко призводить до нега­тивних суспільних явищ, завдаючи природі великої шкоди. А відтак про­цес взаємодії людини з довкіллям по суті своїй двоєдиний. Один бік - при- родоспоживання, а другий — природоохоронний.

Важливим завданням економістів є визначення балансу між госпо­дарськими потребами суспільства та природними можливостями їх задо­волення. Маючи такий баланс і озброївшись принципово новою безвідход­ною технологією, можна буде зняти антагоністичне протиріччя між сус­пільством і природою.

У зв’язку із зазначеним вище концептуальним підходом до змісту по­няття природних ресурсів необхідно визначити шляхи їх наукової класи­фікації. Існують різні підходи до класифікації природних ресурсів. В ос­нові природних класифікацій перебувають відмінності природних ресурсів за генезисом і належністю до тих чи інших компонентів і сил природи. Оскільки природні ресурси - це природні тіла, компоненти географічної оболонки Землі, вони мають природну класифікацію. Атому виходячи з належності, ставлення до природних систем, а також їх розміщення, природні ресурси поділяються на такі групи:

1) за ознакою належності до природних систем: космічні (проміння, метеорити), планетарні (геліоенергія, гравітаційна енергія), ресурси Землі (атмосфера, гідросфера, літосфера та її елементи);

2) за відношенням до природних систем: елементи природних систем (мінерали, грунти, види рослин і тварин тощо) та результати їх функціону­вання (поліпшення родючості грунтів, приріст біологічної маси, зростан­ня поголів’я та маси тварин тощо). Проте останні важко віднести до чисто природної класифікації, оскільки вони показують результати взаємодії природи з суспільством;

3) за видом і тривалістю кругообігу: у довготривалому кругообігу (кос­мічний, геологічний) і в короткотривалому (біологічний кругообіг води);

4) за характером розміщення на поверхні землі: приблизно рівномірно розподілені (атмосфера, біосфера) та зосереджені (гідросфера, літосфера та їх елементи);

5) за можливістю переміщення но території: природні ресурси, що пе­реміщуються природно (повітряні маси, вода, тварини), та такі, що не пе­реміщуються (рослинні);

6) за видами: мінеральні, кліматичні, водні, земельні, лісові, рекреаційні тощо.

Природна класифікація не вказує на розміщення тієї чи іншої групи природних ресурсів в процесі суспільного відтворення. Довгий час при­родні ресурси вивчалися переважно природничими науками, тому їх кла­сифікація була заснована на таких критеріях, як форма природних речо­вин, їх розміщення, ступінь вивченості, характер і вміст у них корисного компоненту тощо. Тільки в силу порушення екологічної рівноваги при­родні ресурси стали об’єктом вивчення економіки, у зв’язку з чим з’явила­ся потреба в класифікації природних ресурсів за критерієм господарсько­го використання.

1) за територіальною належністю: світові (глобальні) та національні (пов’язані з певного територією);

2) за вичерпністю’, всі природні ресурси діляться на вичерпні та неви­черпні.

Вичерпні природні ресурси своєю чергою діляться на відтворювані та невідтворювальні. Невідтворювальні ресурси у разі їх добування і викорис­танні не відтворюються природоючи відновлюються в строки, значнодовші порівняно із швидкістюїх використання.

До нсвідтворювальних ресурсів належать багатства надр (горючі копа­лини, металічні та неметалічні корисні копалини). Використання цих ре­сурсів можливе тільки один раз, і воно неминуче призводить до виснажен­ня їх запасів.Поповнення цих запасів або відбувається дуже повільно, або взагалі неможливе, бо відсутні умови, за яких вони виникли багато мільйонів років тому. За раціонального використання ресурсів надр ними можна ко- ристовуватися довгий час.

До відтворювальних ресурсів належать грунти, рослинність, тварин­ний світ, а також деякі мінеральні ресурси, наприклад, солі, шоосідаютьв озерах і морських лагунах тощо. Вони можуть відтворюватися в природ­них процесах і підтримуватися у деякій постійній кількості, визначеній рівнем їх щорічного відтворення і споживання.

Невичерпними називаються природні ресурси, існування яких необме­жене часом. До невичерпних природних ресурсів відносяться кліматичні і гідрологічні, сонячна енергія, дощові опади, кінетична енергія вітру і морського прибою, потенційна енергія рік і морських припливів, вода як речовина і засіб транспортування. За будь-якого інтенсивного споживан­ня їх кількість не зменшується, чи зменшується настільки мало, що ця ве­личина на практиці ігнорується;

3) зд поновленням, поновлювальні (біологічні), частково поновлюванні або ті, що залучаються у повторне використання (сировинні), непонов- лювані (горючі копалини).

До групи частково поновлювальних природних ресурсів належать торф, самоосадні солі, ґрунти, ресурси деревини, темпи поновлення яких знач­но відстають від темпів експлуатації.

Непоновлювані природні ресурси — це природні ресурси, шо самоне- відновлюються після їх використання або відновлюються протягом дуже тривалого часу. До них належить більшість корисних копалин (руди, на­фта, природні горючі гази, вугілля, горючі сланці, ядерна енергія поділу урану та термоядерна, мінеральні та будівельні матеріали тощо);

4) за напрямком використання: паливно енергетичні, мінерально си­ровинні, продовольчі та ін;

5) за рівнем вичерпності: прогнозні, виявлені, детально вивчені;

6) за можливістю використання: недоступні, резервні, можливі для ви­користання, й ті, що використовуються;

7) за характером використання', одноцільового (сировинні) та багато­цільового використання (лісові, водні, земельні);

8) за якістю: кожний вид природних ресурсі» поділяється на класи, групи, типи та інші класифікаційні одиниці;

9) за виливом виробництва: ті, то зазнають шкідливого впливу (біо­логічні), зазнають невеликого впливу (гідросфера, атмосфера, поверхня літосфери), не зазнають впливу (глибинна частина літосфери).

За можливістю залучення до господарського обігу природні ресурси мож­на поділити на придатні для експлуатації (дійсні) та потенційні. До придат­них для експлуатації належать ресурси верхньої оболонки Землі та енергії Сонця, а до потенційних належать ресурси космосу та морських глибин.

Потенційні ресурси хоча й наявні, але не використовуються внаслідок недостатнього рівня розвитку техніки, нерозробленос ті технології або еко­номічної неефективності. Нерідко існування таких ресурсів має прогноз­ний і навіть ймовірний характер.

До потенційних природних ресурсів належать, по-перше, елементи при­роди, що знаходяться на стадії вивчення та підготовки до промислової екс­плуатації (освоєння), що є першим етапом залучення природних ресурсів ло господарського обігу, приведення їх у такий стан, за якого стає можли­вою їх експлуатація (наприклад, розвідані родовища корисних копалин); по­друге, природні ресурси, що не можуть використовуватись у господарстві через неможливість вивезення їх з місця видобутку. Отже, для включення потенційних природних ресурсів у суспільне споживання, тобто для пере­творення їх на можливі для експлуатації (дійсні), необхідні додаткові затра­ти праці, що нададутьцим засобам виробництва певну якісну завершеність.

У господарському розумінні можливі для експлуатації природні ресурси поділяються на чотири групи:

1) зовнішні - енергія Сонця, гравітаційна енергія;

2) поверхні Землі, що своєю чергою поділяються на ресурси фізичного середовища (поверхні літосфери та гідросфери) та біологічні (наземні, водні, грунтові);

3) земних глибин - мінерально-сировинні (металічні, неметалічні);

4) паливно-енергетичні.

За цільовим призначенням природні ресурси поділяються на: матері­альні, пізнавальні, естетичні, рекреаційні тощо.

За рівнем потреби для життя людини природні ресурси поділяються на; вкрай потрібні (повітря, вода, їжа) і відносно байдужі.

У зв'язку зінтенсивним використанням природних ресурсів, їх висна­женням і деградацією вони стають предметом все більшого вивчення бага­тьох галузей науки: економіки, екології, географії, геології тощо. Комп­лексне використання природних ресурсів встановлює можливість і не­обхідність варіантного підходу до їх використання. Вибір варіанту, хоч і заснований на всебічному врахуванні природних властивостей ресурсів, але визначається не ними, а соціально-економічними і технічними фактора­ми — загальними і локальними. Значну роль в удосконаленні методичних прийомів такого вибору може і повинна відіграти економічна оцінка ре­сурсів, шо сама тісно пов’язана з рішенням щодо використання цих ре­сурсів, що приймаються на основі вибору варіантів.

2.2.