РОЛЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ У ФОРМУВАННІ ПРОПОЗИЦІЇ ГРОШЕЙ

Розмір пропозиції грошей визначається банківською системою і значною мірою залежить від емісії банкнот та депозитних грошей.

В умовах ринкової економіки центральним банкам належить монопольне право банкнотної емісії.

Відомо, що банкнотна емісія має кредитний характер і здійс­нюється через відповідні канали. Це означає, що кожному випуску в обіг банкнот на рахунку в центральному банку має відповідати певна кредитна позиція — кредит комерційного банку, позика Уряду, зарубіжні активи. Центральний банк у будь-який час може випустити “свої” гроші, а тому для нього не існує проблеми внут­рішньої ліквідності. Нині для центральних банків законом не встановлюються жорсткі обмеження емісії банкнот або умови їх покриття. Таким чином, уже в законодавстві закладено передумо­ви для інфляційного розбухання грошової маси.

Провідна роль центрального банку полягає у перетворенні без­готівкових грошей (що перебувають на рахунках у центральному банку) у банкноти. Це можливо завдяки тому, що центральний банк виконує функцію кредитора останньої інстанції, не тільки випускаючи банкноти, а й переказуючи ліквідні кошти на рахун­ки своїх клієнтів: комерційних банків, державної скарбниці, фі­нансових небанківських установ. Для досягнення рівноваги на грошовому ринку він вимушений перетворювати значну кількість грошей, розміщених на банківських рахунках, у банкноти. Тому центральний банк не стільки здійснює емісію грошей, скільки слугує посередником у процесі міжбанківського обігу грошей по банківських рахунках.

Причиною збільшення грошової маси в обігу можуть бути також зміни в поведінці населення, наприклад, коли вони намага­ються заощаджувати гроші. Тоді доводиться випускати більше грошових знаків, щоб компенсувати вилучення з каналів обігу грошей. У даному разі загальна маса грошей збільшується, але при цьому відбувається сповільнення їх обігу, оскільки вони осідають на вкладах і депозитах.

Однак банкнотною емісією пропозиція грошей, що формується на державному рівні, не обмежується. Другий канал формування пропозиції грошей — це система обслуговування бюджетного боргу. Вона ґрунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов’я­зань. Продаючи цінні папери, держава позичає (як правило, на пільгових умовах) гроші у суб’єктів фінансового ринку. Ці позики оформляються офіційно як державний борг країни. Залежно від того, де розміщуються державні цінні папери, він може бути внутрішнім або зовнішнім. Купуючи державні зобов’язання, центральний банк створює “базу” для наступної депозитної емісії комерційних банків, що безпосередньо призводить до зростання в обігу грошової маси. Якщо ж переважну частку своєї поточної заборгованості державній скарбниці вдається розмістити поза емісійними установами, то приріст державного боргу не спричиняє прямого впливу на пропозицію грошей. У цьому разі відбувається лише перерозподіл кредитних ресурсів і позичкового капіталу.

Нарешті, центральний банк здійснює емісію грошей, купуючи іноземну валюту, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит. Такі закупівлі становлять певну частку валютних операцій.

Комерційні банки. Цим банкам притаманна функція емісії депозитних (банківських) грошей. Ix випуск — це банківська операція, пов’язана з перетворенням боргових зобов’язань у пла­тіжні засоби, які можна безпосередньо використати на грошовому ринку. Цей процес ще називають монетизацією боргових зобов'я­зань. Наприклад, постачальники часто реалізують свої товари з відстрочкою платежу, але отриманий вексель, як боргове зобов’я­зання можна продати (дисконтувати) комерційному банку й отри­мати відповідну суму грошей, яка буде зарахована на поточний рахунок (депозит) постачальника.

Отже, обіг грошей являє собою результат взаємодії двох проти­лежних потоків: один потік — випуск грошей (платіжних засобів) через банки для задоволення господарських потреб економічних агентів; другий потік — це повернення грошей боржникам під час погашення боргових зобов’язань. Оскільки випуск платіжних засобів, як правило, відбувається активніше, ніж їх повернення, грошова маса має тенденцію до зростання.

Комерційні банки часто називають посередниками у сфері попиту і пропозиції капіталів. Ix основна функція полягає в тому, Щоб надавати кредити суб’єктам господарської діяльності за раху­нок коштів, залучених на депозити. Однак банки — це не тільки посередники на ринку, а й “фабрики”, які можуть “виробляти гроші” з допомогою емісії депозитних грошей, тобто перетворю­

ючи боргові зобов’язання у платіжні засоби. Тому діяльність бан­ків ше називають банківською індустрією.

Комерційні банки утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Відомо, що грошова маса зростає, коли банки надають кредити клієнтам, і зменшується, коли останні поверта­ють кредити. Банк може надавати нові кредити й утворювати, завдяки цьому, додаткові гроші лише тоді, коли у нього є вільні резерви.

Аналогічний ефект емісії грошей буває тоді, коли комерційний банк купує на фондовому ринку державні цінні папери. У цьому разі, державні зобов’язання перетворюються у платіжні засоби. Додаткова емісія грошей можлива через придбання банком іно­земної валюти. І навпаки, продаж державних цінних паперів чи погашення державного боргу, або продаж іноземної валюти означатиме зменшення грошової маси.

Механізм утворення грошей комерційними банками можна показати у наступній послідовності.

для надання кредитів. Надаючи кредит, банки перетворюють пасивні гроші в активну грошову масу. Банк відкриває рахунок,» з якого боржник виписує чеки для розрахунків зі своїми креди­торами. Чеки надходять в інші банки, збільшуючи їх депозитний потенціал і можливості кредитування. У такий спосіб депозитні суми, надходячи у міжбанківський обіг, створюють передумови для самозростання чекової (грошової) маси. Виникає ланцюг пла­тежів, який умовно можна показати на рис. 5.9.

Ланцюгова реакція охоплює інші банки, а відтак у банківсь­кій системі з’являються нові й нові кредити та депозити (табл.5.2).

Таблиця 5.2

Процес грошово-кредитної мультиплікації

Нарешті, після довгого ланцюга всі банки створили нові депо­зити, що в 10 разів перевищують суму нових резервів. Викорис­товуючи резерви як вхідний фактор, банківська система пере­творює їх у набагато більшу суму банківських грошей. Цей процес називається багаторазовим збільшенням депозитів.

Для комерційного банку депозит — скоріше сировина, ніж готова продукція. Пояснюється це тим, що емітовані банком гроші здебільшого покидають його. Справді, щойно емітовані банком гроші використовуються власниками депозитів, наприклад, для розрахунків з кредиторами, постачальниками, для виплати зар­плати тощо. Більшість кредиторів або постачальників мають по­точні рахунки в інших банках. Тому банк повинен завжди бути спроможним (зберігати кошти на кореспондентському рахунку) переказати гроші в інші банки або придбати банкноти за вимогою своїх клієнтів. Отже, перед комерційним банком щоденно стоїть проблема надходження грошей. Якщо на коррахунку в банку бракує грошей для здійснення банківських операцій за вимогою клієнтів, то для поповнення власних ліквідних коштів банк зму­шений враховувати (продавати) боргові зобов’язання на грошо­вому ринку або центральному банку. Іншими словами, перед кож­ним комерційним банком, рано чи пізно, виникає проблема плато­спроможності банку та ліквідності балансу. Власне, з цієї причини і виник грошовий ринок.

Посередницька роль фінансово-кредитних інститутів. Основне призначення фінансово-кредитних (небанківських) установ — за­лучення тимчасово вільних коштів у широких верств населення і надання позик економічним агентам, які мають потребу в капіталах. На відміну від банків, операції небанківських фінансово-кредит­них установ не пов’язані з можливістю емісії платіжних засобів, але вони відчутно впливають на грошовий обіг. За допомогою де- позитивно-позичкових операцій небанківські фінансово-кредитні установи заново залучають в обіг раніше емітовані гроші. Завдяки цьому вони ніби створюють надлишок грошей в обігу й у такий спосіб мультиплікують ефект банківської емісії платіжних засобів.

Отже, кредитні канали емісії дають можливість поставити масу грошей у залежність від потреб економіки, але не можуть забез­печити повну гармонію між попитом і пропозицією (Md= Ms), що потребує відповідної корекції на макрорівні.

5.6.