Американська модель

- "створення правління законів"

(reinvention) -використовувалась тільки у США. Реформи торкну-

лися багатьох компонентів управління та зосередились на зміні

поведінки бюрократів, а не на зміні структур та процесів управлін-

ня.

слуг, які надаються федеральною системою управління спожива-

чам, було здійснено:

· децентралізацію бюрократії;

· делегування федеральних повноважень більш низьким

рівням управління;

· встановлення партнерських відносин між державним та

приватним підприємництвом;

· укладання між ними контрактів як альтернатива привати-

зації державних функцій.

Сьогодні серед реформаторів точаться дискусії щодо подаль-

шої конвергенції двох зазначених моделей проведення реформи

державного управління. Звичайно, що й відмінності в нових підхо-

дах будуть визначатись різними стратегіями реформування, со-

ціокультурною специфікою країн, що впливатиме на практику ре-

формування державного управління, а отже, й особливостями

відносин між державою та громадянським суспільством, харак-

тером поділу влади та їх взаємодії в процесі управління державою.

Реформування державного управління - справа не тільки

держави, воно потребує широкої участі громадян, зокрема для

визначення цілей і завдань реформ, а також тісного партнерства

між державними і недержавними секторами. Не можна розрахо-

вувати на успіх там, де зусилля з реформування державного уп-

равління не збігаються з цінностями та нормами суспільства.

Відповідно необхідні значні зусилля щодо узгодження та синхро-

нізації процесів реформування як держави, так і суспільства. Отже,

державне управління (країна крокує шляхом реформ) все більше

спиратиметься на неурядові суспільні інститути, потребуватиме

більш тісної їх взаємодії з державою та їх функціональної ефек-

тивності.

5

відомчих бар'єрів на шляху координації механізмів надання уп-

равлінських послуг населенню, забезпеченні все більшої прозо-

рості та відкритості цього процесу. При цьому проблема прозо-

рості та відкритості (транспарентності) державного управління

стає вузловою як для його реформування, так і для підвищення

довіри громадян до держави та органів місцевого самоврядування.

Державне управління здійснюється всіма гілками влади, але

пріоритет в організації, відповідальність за результат урегульова-

ності соціального, політичного, економічного стану суспільства

залишається за виконавчою гілкою влади як такою, що безпосе-

редньо пов'язана з реалізацією широких соціальних інтересів.

Прозорість у діяльності органів виконавчої влади та органів місце-

вого самоврядування дає змогу громадянам та їх об'єднанням більш

усвідомлено та організовано обстоювати власні інтереси, а рішення

влади в такому випадку формуються з урахуванням більш широ-

кого спектра позицій, що існують у суспільстві. Це, у свою чергу,

зумовлює суспільну підтримку діяльності влади. Адже перевага

відкритої влади, прозорого процесу схвалення рішень полягає в

тому, що громадяни так чи інакше стають учасниками вироблен-

ня управлінського рішення, а отже, з більшою вірогідністю підтри-

мають його виконання. Коли ж громадяни не розуміють, яким чи-

ном з'явилося політичне рішення, наслідки якого вони не вважа-

ють сприятливими для себе, вони схильні підозрювати владу у

корупції та неефективній роботі.

Головним і незмінним стратегічним пріоритетом державної

політики незалежної України є європейська інтеграція. Євроінтег-

раційні прагнення України обумовили необхідність реформуван-

ня системи державного управління та її адаптації до загально-

прийнятих в економічно розвинених країнах засад, що посилило

потребу впровадження в діяльність органів державного управління

принципів демократизму, серед яких принцип транспарентності

(прозорості та відкритості) влади. Звертаючись до проблеми імпле-

ментації цього принципу в управлінську діяльність органів держав-

ної влади та місцевого самоврядування розглянемо такі питання:

1. Транспарентність як системно-функціональний феномен

демократичної правової держави.

2. Інституціоналізація принципу транспарентності в норма-

тивній системі суспільства та практиці державного управління.

3. Форми та механізми забезпечення транспарентності влади.

6