8.1. Принципи формування здорового способу життя

Принцип партнерства. Оскільки передумови доброго здоров’я не можна забезпечити тільки зусиллями спеціалізованих структур, то ФЗСЖ потребує скоординованої діяльності всіх зацікавлених сторін: урядів, секторів охорони здоров’я, освіти, економіки, недержавних організацій, місцевої влади, промисловості, засобів часової комунікації тощо.

1) ФЗСЖ є дійовим тоді, коли використовує партнерські відносини з усіма зацікавленими силами – організаціями і особами з усіх сфер життя, а не тільки із спеціалізованими структурами, що стосуються проблем здоров’я.

2) Партнери-донори повинні бути зацікавлені в реалізації суспільно-корисної справи, отримуючи "іміджевий зиск" (громадські організації, владні структури), можливість реклами (засоби масової інформації, бізнес) тощо.

Принцип посередництва. При плануванні та реалізації будь-якого проекту ФЗСЖ вказаний принцип потребує урахування 2 чинників: чинника першої ініціативи та чинника власне посередництва.

Суть чинника першої ініціативи полягає в тому, що першою зацікавленою стороною в реалізації проекту повинні бути ініціатори ЗСЖ, що достеменно знають конкретну проблему, стурбовані нею і, використовуючи на І етапі адресну рекламу, інформацію, переконання, налагоджують партнерські відносини з іншими силами в усіх сферах суспільного життя. Головну відповідальність за посередництво, як правило, беруть на себе представники системи охорони здоров’я, соціальних чи освітянських структур. На етапі реалізації проекту вони ж продовжують координувати діяльність партнерів, оскільки без постійного посередництва співпраця може припинитись. Окрім того, на ініціаторах проекту лежить обов’язок пошуку нових партнерів, спроможних компенсувати зниження активності чи вихід із представників "команди" проекту інших.

Принцип пристосування. Мається на увазі необхідність максимального пристосування діяльності з ФЗСЖ (програм, заходів, ініціатив) до місцевих умов її реалізації, тобто до потреб і можливостей окремих груп людей, громад, організацій, регіонів, країн, враховуючи особливості їх суспільного, економічного і культурного устрою.

Заходи щодо ФЗСЖ. За напрямами діяльності розрізняють п’ять великих груп (або комплексів) заходів, що сприяють ФЗСЖ. Це формування сприятливої для здоров’я політики, створення сприятливого середовища існування людей (природних і соціальних), підвищення активності громад, розвиток персональних людських навичок, переорієнтація служб охорони здоров’я на профілактику. Заходи щодо кожного напряму вживаються за певними принциповими положеннями.

По перше, формування сприятливої для здоров’я політики потребує:

- спільних зусиль усіх управлінців на всіх рівнях усіх гілок влади, усіх галузей державного і приватного секторів та громадських організацій; усвідомлення ними відповідальності за стан громадського здоров’я, за наслідки своїх рішень; поєднання різноманітних взаємодоповнюючих підходів на користь громадського здоров’я, міжгалузевої координації дій, організації спільних міжгалузевих заходів;

- застосування законодавчих і фіскальних механізмів для стимулювання дій, спрямованих на покращання здоров’я населення; ініціювання і розробки спеціалізованих заходів щодо оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності у відповідності з їх впливом на стан громадського здоров’я; організаційних змін у системі державного управління для оптимізації зусиль різноманітних структур на користь здоров’ю населення;

- прагнення до більш рівномірного розподілу прибутків на користь малозабезпечених категорій населення, справедливої соціальної політики, сприяння вирівнюванню умов і можливостей людей для здорового способу життя;

- створення умов, за яких асортимент і якість товарів і послуг більше відповідатимуть інтересам здоров’я людей, а середовище буде чистішим і приємнішим для життя;

- виявлення перешкод у політиці сприяння здоров’ю населення і розробки засобів їх усунення;

- прагнення при підготовці важливих політичних рішень до пошуку таких варіантів компромісу між інтересами здоров’я людей та інтересами виробництва, бізнесу, урбанізації тощо, які були б прийнятими для політиків вищого ешелону влади, реалістичні для впровадження і популярні серед населення, тобто полегшували б політикам складний (майже завжди) вибір на користь суспільного здоров’я.

По друге, створення сприятливого середовища передбачає такі положення:

- нерозривний зв’язок людини і середовища її існування, взаємозв’язок двох складових середовища )суспільної і природної), взаємозв’язок чотирьох складових здоров’я людини (фізичної, психічної, соціальної, духовної) – все разом обумовлює необхідність будувати заходи щодо ФЗСЖ на основі соціоекологічного підходу до здоров’я;

- люди мають дбати один про одного, про своє найближче оточення (його суспільну і екологічну складові);

- у зворотному напрямі – громади мають дбати про своїх членів, їх довкілля тож необхідний пошук засобів заохочення такої взаємо підтримки;

- праця і відпочинок повинні бути джерелом здоров’я. Заходи ФЗСЖ спрямовуються на те, щоб спосіб організації праці, прийнятий в суспільстві, не зважав, а допомагав покращити здоров’я. Заходи ФЗСЖ мають сприяти досягненню умов життя, праці і відпочинку, які є безпечними, стимулюючими, задовільними, приємними;

- систематична оцінка (моніторинг) впливу на здоров’я людей середовища, що постійно змінюється. ФЗСЖ сприяє систематичній оцінці і оприлюдненню її результатів, передбачає, щоб оцінка спонукала до дій, які створювали б умови для поліпшення здоров’я людей.

По третє, підвищення активності громад ґрунтується на таких принципах:

- головна "рушійна сила", потенціал, середовище розробки і впровадження ФЗСЖ в усіх розвинених країнах світу – це громада (місцева територіальна, етнічна, релігійна, релігійна, культурна тощо). Саме завдяки активності громади щодо визначення пріоритетів, ухвалення рішень, планування стратегій і впровадження заходів щодо поліпшення здоров’я здійснюється ФЗСЖ. Звідси першочергове завдання для ФЗСЖ – всіляко сприяти зміцненню громад, їх розвитку і спрямуванню зусиль на проблеми здоров’я таким чином, щоб активізувати наявні у громаді людські і матеріальні ресурси, залучити членів громади до само - і взаємодопомоги через гнучкі системи, ініціативи, організаційні утворення всередині громади;

- заходи ФЗСЖ здатні підвищувати активність громади, якщо вони можуть забезпечити доступ до потрібної інформації, навчання навичкам поліпшення здоров’я, фінансову підтримку;

- процес розвитку громад є тривалим за своєю природою – для більшості проектів потрібно 5 – 10 років, щоб досягти безперечних позитивних результатів.

Ключовим поняттям в процесі розвитку громади вважається поняття "підвищення спроможностей", яке розглядається як повільний, але невпинний процес, під час якого люди, корті спочатку почували себе безпорадними, пригніченими (з проблем здоров’я), заручниками обставин, які вони не в змозі були змінити, поступово стають сильнішими, компетентними, впевненими у власних силах до змін, навчаються діяти спільно, робити особистий внесок у діяльність громади, спроможні впливати на політичні та інші структури, щоб досягти власного здорового інтересу, не розраховуючи на зовнішніх благодійників, активістів, професійних організаторів.

Перехід від стану повної безпорадності до усвідомлення власних спроможностей окремих індивідів можливий, як правило, не раніше ніж за 5 років. Громаді у цілому потрібно ще більше часу – вона здатна навчитися повністю контролювати свої справи за 7-10 років.

Ще одне суттєве положення розвитку громади, з точки зору ефективності проектів ФЗСЖ, полягає в пріоритеті громади, створеної за географічною ознакою (тобто місцевою територіальною громадою) перед усіма іншими типами громад (етнічними, релігійними, професійними, культурними, політичними громадськими об’єднаннями). Сучасний досвід розвитку громад доводить, що найбільш ефективні, як правило, проекти, котрі враховують локальну територіальну громаду, тобто певну території, де люди "сплять вночі". Проекти соціальної роботи для "громад за інтересами" звичайно, підвищують спроможність окремих членів цих громад (здебільшого – лідерів і активістів), але наслідки для всієї громади у цілому можуть бути менш ефективні і довготривалі, ніж це спостерігається в територіальних громадах.

Отже, оптимальним підходом для розвитку громади, очевидно, є такий, що поєднує "прив’язку" до певної місцевості з підтримкою різноманітних "первинних груп активістів".

Важливим положенням розвитку громад є принцип досягнення консенсусу як усередині громади (між усіма її прошарками і групами), так і з зовнішніми сильними і владними структурами (політичними, адміністративними, фінансовими тощо). Це потребує встановлення взаємин у громаді і на рівні зовнішніх зв’язків, скоріше, на ґрунті домовленостей, ніж конфлікту, застосовуючи ненасильницькі дії за методикою: "Починати завжди лагідно, і лише якщо не спрацює, спробувати силову тактику, але поступово і помірковано". Природно, цей підхід не є винятком для конфлікту взагалі як методу досягнення мети громади. У разі крайньої несправедливості і вичерпання засобів консенсусу конфлікт як всередині громади, так і на зовнішньому рівні можливий і потрібний, але доцільно враховувати, що конфронтація – це останній засіб, тому що сама в собі вона несе елементи підвищення психічної напруженості, тобто не сприяє психічному здоров’ю громади і її членів. Для досягнення порозуміння, та й на випадок конфлікту (що потребує раціонального керування ним), вкрай важливу роль відіграє ступінь розвитку мереж соціальної підтримки у громаді: якість функціонування інституту сім’ї, дитинства, піклування про найуразливіших членів громади – старих, хворих, незаможних, інвалідів тощо, розвиток сусідських зв’язків, дружніх стосунків мешканців між собою, співпраця різноманітних первинних груп активістів, позиці муніципальних соціальних працівників, державних і приватних працівників галузей охорони здоров’я, освіти, безпеки тощо. Правильно побудований процес розвитку громади з часом приводить до виникнення індивідуального та колективного відчуття добробуту і задоволення власною долею і оточуючим середовищем. Також розвивається "відчуття місця" – ототожнення людини із середовищем, де вона живе і працює, любов до оточення (фізичного і соціального), доброзичливе сприяння доброму здоров’ю в усіх його вимірах – фізичному, психічному, духовному, соціальному.

Зрозуміло, щоб досягти таких результатів, громаді потрібно мати певні ресурси. Цікаво, що першим ресурсом, необхідним для успіху проектів розвитку громади, є не матеріальний (як це часто-густо визначають вітчизняні громадські діячі), а ідеологічний ресурс. У минулому соціальні активісти, що претендували на роль організаторів громади, часто декларували необхідність мати зовнішнього ворога громади (владу, промисловість, інших людей чи організації) задля об’єднання громади, згуртування навколо спільних цілей. При такому підході істинні цілі, що віддзеркалюють потреби громади, часто підмінюються тимчасовими цілями самого процесу боротьби, на який перетворюється тимчасовими цілями самого процесу боротьби, на який перетворюється діяльність з розвитку громади. Втім, цей підхід й досі поширений, особливо у суспільствах, яким притаманний недостатній рівень розвитку громадської свідомості. Сучасні дослідження переконують в ефективності іншого підходу, коли громада об’єднується не на підґрунті боротьби проти спільного "ворога", а навколо дійсних цілей-потреб, що їх потрібно досягти-задовольнити процесом розвитку громади. Для цього у громаді досліджуються істинні цілі і потреби, які добре відчувають майже усі її члени, і саме навколо цих цілей активісти об’єднують громаду у позитивному, конструктивному напрямі, незалежно від того, існує "зовнішня загроза" чи ні. Важливу роль у цьому підході відіграє якість дослідження бажань громади. Спочатку потрібно вірно оцінити реальні потреби громади, потім, відповідно, сформувати конкретні досяжні цілі і визначити для них імовірні, максимально реалістичні терміни досягнення, насамкінець, закласти ці дані в основу плану дій, що включатимуть визначення ресурсів діяльності та інших компонентів планування. Важливим моментом є те, що визначені загальні для громади цілі, як правило, є такими, що потребують тривалих, різнобічних, комплексних заходів. Тому діяльність доцільно підрозділити на невеликі, конкретні завдан6ня для кожної окремої групи активістів таким чином, щоб усі локальні дії слугували загальним цілям. Це будуть невеликі проекти, кожен із своїм координатором, своєю часткою ресурсів, окремою підзвітністю своїй частині громади. Сучасні дослідження розвитку громади доводять, що чим всеосяжнішим є проект (відповідно до великих цілей добробуту громади) і чим більше він подрібнений на локальні субпроекти (відповідно до проміжних завдань), тим успішніше він може згуртувати громаду, мобілізувати її ресурси. Природно, найбільш привабливими є завдання, що стосуються економічного виміру життя громади, зрозуміло, втілювати окремі субпроекти у межах великого територіального проекту будуть, найімовірніше, окремі об’єднання членів громади, які згуртувалися за будь-якою ознакою. У вітчизняних умовах це можуть бути територіальні одиниці існуючих громадських організацій.

Таким чином, керівники громадських об’єднань, державні службовці, представники медичного чи освітянського секторів, всі, хто приймають рішення щодо діяльності з ФЗСЖ в певній громаді, для досягнення успіху мають враховувати, що:

- передусім, громаді треба забезпечити ідеологічний ресурс – озброїти її метою і перспективами задоволення потреб, визначити поетапні, обов’язково реалістичні завдання;

- потрібно підтримати громаду фінансово та (або) іншими матеріальними ресурсами;

- громаду необхідно навчити створювати проект і далі діяти в ньому;

- громаді потрібен доступ до інформації про можливі напрями діяльності, в реалізації яких зацікавлено населення;

- розвиток громади до рівня повного контролю за своєю діяльністю потребує часу, як й для отримання безперечно позитивних результатів проектів ФЗСЖ. Як правило, ці процеси потребують 5 – 10 років для досягнення свого найвищого рівня;

- заходи проекту більш ефективні, якщо не порушують консенсусу у середині громади і не створюють конфлікту із зовнішніми структурами.

Ще однією, четвертою групою заходів, що сприяють ФЗСЖ – розвиток персональних навичок, який переважно спрямований на інформаційну і освітню діяльність, що має за мету збільшувати спроможності людей зробити правильний вибір, посилювати контроль за здоров’ям, вчитись вмінням та навичкам спрямовувати зусилля на власне здоров’я, на здорове середовище. ФЗСЖ має робити людей спроможними постійно, протягом усього життя, навчатися засобам поліпшення здоров’я, протистояти хронічним хворобам, травмам, передчасному старінню. ФЗСЖ передбачає (вживає відповідних заходів), щоб ця робота виконувалась в усіх складових соціального оточення (заклади навчання, помешкання, праці, відпочинку, громадські заходи) через усі можливі інституції) освітні, професійні, комерційні, благодійні, добровільні) всіх форм власності (державної та недержавних).

У окрему, п’яту, групу можна виділити переорієнтацію служб охорони здоров’я, що має відбуватися за принципом розширення сфери відповідальності спеціалізованої системи охорони здоров’я в напрямі ФЗСЖ, і виходить за межі власне лікування. Такий підхід передбачає:

- покладання відповідальності за ФЗСЖ на окремих індивідів, професійні організації, громадські об’єднання фахівців, що мають відношення до сфери охорони здоров’я, а також на уряди, інші органи влади взагалі, які причетні до створення сприятливої (або несприятливої) політики щодо здоров’я в широкому розумінні його феномена;

- надання службам охорони здоров’я широких повноважень, можливості використання цих повноважень у напрямі уваги до культурних потреб, впливу на суспільні, політичні, економічні компоненти фізичного середовища;

- приділення уваги дослідженням з охорони здоров’я, змінам у системі професійної освіти і практики охорони здоров’я по формуванню організаційних та поведінкових змін, що сприятимуть переорієнтації зусиль спеціалізованої системи від обмеження лікувальними діями на пріоритет сукупних потреб людини, як цілісної особистості.

Загалом, принципові положення всіх п’яти груп (комплексів) заходів, що сприяють ФЗСЖ, містяться в заключних тезах Оттавської Хартії: "Здоров’я створюється і втрачається людьми у ситуаціях їхнього повсякденного життя: там, де вони навчаються, працюють, розважаються і кохають. Здоров’я створюється в процесі піклування про себе та про інших, умінням приймати рішення й здобувати контроль над обставинами власного життя і забезпечувати таке становище, щоб суспільство, в якому людина живе, створювало умови для доброго здоров’я всіх його членів".

Додаток 1

ЗАТВЕРДЖЕНО

Указом Президента України

від 7 грудня 2000 року № 1313/2000