Проблеми екології і здоров’я людини

Нерозривний зв’язок здоров’я та екології обумовлений впливом на людину природного і соціального середовища, в якому вона існує. Саме тому теорія формування індивідуального і громадського здоров’я висуває як один з п’яти основних напрямків діяльності заходи щодо створення сприятливого навколишнього середовища.

Вказаний підхід до забезпечення здоров’я передбачає встановлення гармонійних відносин між суспільним і природним оточенням людини, що становить сутність процесу створення сприятливого середовища.

Зараз "дисциплінарний" підхід до вивчення екологічних проблем різними науками (біологією, медициною,геологією тощо) змінив "міждисциплінарний", який породив нову науку – соціоекологію. Це інтегральна міждисциплінарна наука, що вивчає закономірності взаємодії суспільства і природи, та розробляє наукові принципи гармонізації цієї взаємодії. Соціоекологія складається з галузевих підрозділів і інтегративного ядра. Галузеві складові соціоекології це спеціалізовані підрозділи традиційних наук: біології (екологія), медицини (екологія людини), хімії (біогеохімія), географії (геоекологія), економіки (економіка природокористування), юриспруденції (соціологічне право), технічних наук (екологічна технологія), що вивчають відповідні аспекти взаємодії суспільства з навколишнім середовищем. Інтегративне ядро соціоекології становить єдність її теоретичного і прикладного напрямів. До теоретичної функції належить вивчення закономірностей взаємодії природного та соціального компонентів у соціоекосистемах, а до прикладної функції – моделювання соціоекосистем з метою їх оптимізації, керування розвитком, забезпечення гармонії між природою і соціумом.

Термін "екологія" ввів німецький зоолог Геккель понад 100 років тому для визначення біологічної науки, яка вивчає особливості у відношеннях організмів з навколишнім середовищем. Дослівно "екологія" означає "дім", "місце проживання". Та у широкий вжиток поняття екології ввійшло в 60 роках ХХ ст., коли актуалізувалась проблема екологічної кризи як глобальний конфлікт у взаємовідносинах між людиною і середовищем його проживання.

Які основні передумови сучасної екологічної кризи? Це перш за все, швидке зростання народонаселення Земної кулі.

Зараз населення Землі становить 6 млрд і деякі демографи вважають, що оптимальний рівень народонаселення перевищено на 1 млрд. Хоча наводяться аргументи на користь того, що Земля у змозі прокормити від 12 до 20 млрд людей, однак для цього необхідно, щоб кожне нове покоління накопичувало таку кількість ресурсів, яка є сьогодні. Але навряд чи, можливо це за нинішніх умов?

Вже при сьогоднішньому рівні народонаселення прогресивно зростає бідність і розрив між розвиненими та малорозвинутими країнами. Якщо у 1971 р. у світі нараховувалось 27 найменш розвинутих країн, то у 1994 р. їх стало вже 47.

Таким чином, проблема небувалого зростання тиску на біосферу за рахунок народонаселення стає все більш актуальною, гострою стає і відчуття обмеженості життєвого приросту.

Одним із компонентів сучасного екологічного неблагополуччя є виснаження ресурсів природи.

З одного, боку науково-технічна революція (НТР) сприяє зростанню ВВП, але, з іншого, збільшення його є результатом нестримної експлуатації природних ресурсів, причому як відновлювальних так і невідновлювальних.

Агресивно-споживча орієнтація діяльності людини привела до того, що запаси багатьох природних копалинпрогресивно зменшуються, наближаються до межі остатнього виснаження. Наприклад, якщо і надалі будуть зберігатись нинішні темпи видобутку нафти, та запасів її вистачить лише на кілька десятиліть. Саме тому в США видобуток нафти різко скорочено, а потреба в ній покривається в основному за рахунок імпорту.

Здавалося б, що ситуація з відновлювальними ресурсами більш оптимістична. Однак саме відновлювальність їх обумовлювала самозаспокоєність і призводила до того, що винищувались цілі види тваринного та рослинного світу. Якщо протягом останініх 400 років знищено 226 видів та підвидів хребетних, то лише за останні 60 років – 76. Ще близько 1 тис. видів знаходиться під загрозою винищення.

Іншою важливою складовою сучасної екологічної кризи є техногенне, антропогенне забруднення навколишнього середовища.

Виділяють 4 типи антропегенних забруднень:

Звичайні забруднення – причина і наслідки їх відомі (забруднення атмосфери автотранспортом, промисловими відходами і т. інше).

Катастрофічні забруднення – походження, наслідки їх відомі, однак для боротьби з наслідками цих забруднень потрібні національні та міжнаціональні зусилля (висихання Аралу).

Змішані (комбіновані) забруднення (аварія на ЧАЕС).

Нові забруднення – причини їх невідомі, наслідки непередбачувані.

З огляду на масштаби, наслідки та необхідність попередження у майбутньому особливої уваги та поглибленого аналізу потребує така супернаціональна екологічна катастрофа як аварія на ЧАЕС. В 1954 р. було побудовано першу АЕС, що свідчило про відкриття необмежених можливостей людини в освоєнні природи та про чудові перспективи епергозабезпечення. В 1986 р у 26 країнах світу на 417 АЕС вироблялось 16 % всієї електроенелгії, більше 100 станцій будувалось.

Та аварія на ЧАЕС, яка стала наймасштабнішою техногенною катастрофою за всю історію людства, показала всю умовність всесильності людини, небезпеку нових технологій.

В результаті аварії виділилось більше радіактивних речовин, ніж при бомбардуванні Хіросіми і Нагасакі, забруднено території кількох країн, постраждало від радіаційного фактора понад 7 млн. людей.

І якщо в перші роки після аварії виказувались досить оптимістичні прогнози щодо віддалених наслідків, то зазаз ситуація змінилась.

В близьких до ЧАЕС районах різко зросла частота лейкозів, вроджених вад розвитку, не кажучи про вегетативно-судинну дистанію, анемію, патологію вагідності, післяродового періоду).

Серед людей, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС (а їх в Україні понад 2 млн) захворюваність, інвалідність та смертність значно вищі середніх показників. Захворюваність на лейкози серед ліквідаторів у 2 рази вища, ніж в загальній популяції, а рак щитовидної залози після Чернобильської катастрофи зустрічається в 10 разів частіше.

Радіаційний удар, отриманий в перші дні після аварії, доповнюється довготривалими ефектами і наслідками.

Найвірогідніше, що на віддалених наслідках аварії позначаються 3 взаємозв’язані помилки в медико-санітарній стратегії:

Недооцінка можливих доз опромінення, при розрахунку яких виходили з того, що завозилось "чисті" харчові продукти є (але вони покривали лише 1/3 необхідного об’єму).

Пізнє відселення із небезпечної зони (через 5 років).

3. Невдалий вибір майданчика для будівництва ЧАЕС.

Ще в 1981 р. наголошувалось на тому, що кислі ґрунти Полісся, для яких характерними є низький вміст гумусу та стабільного цезію, можуть в умовах радіаційної катастрофи призвести до підвищеного переходу радіонуклідів в землю. Незважаючи на те, що до аварії кількість Це 137, який випадав на територію українського Полісся, була такою ж як і в інших регіонах, концентрація його в молоці перевищувала середню по республіці (в різні роки) в 9 – 20 разів.

Саме впослідок цього зараз радіоактивний цезій дуже активно поглинається рослинами, що забезпечить тривале депонування його в землі.

Таким чином, зона українського Полісся (100 тис. кв. км, 5 млн населення) це зона екологічної катастрофи, наслідки якої будуть спостерігатись необмежно довго, а найвірогідніше, що накопичуватимуться з часом.

На жаль, сьогодні немає адекватних методів оцінки і прогнозування впливу малих доз радіації на здоров’я населення і, перш за все, на генетичне здоров’я.

Міжнародний фонд радіаційних досліджень розробив програму прямого вивчення генома людини методом аналізу ДНК та виведення клітинних ліній від осіб, що пережили атомне бомбардування в Хіросімі і Нагосакі. Подальші дослідження, можливо, дозволять максимально об’єктивізувати стан постраждалих, прогнозувати та попереджувати виникнення несприятливих наслідків аварії. Та на це можна розраховувати, перш за все, за умов тісної міжнародної співпраці, на основі об’єднання спільних зусиль.

Сумнозвісний досвід Чорнобиля вказує на необхідність особливої відповідальності вчених, державних лідерів, управлінців медичного сектора при прийнятті політичних рішень, що прямо чи опосередковано стосуються здоров’я людей, зайвий раз підтверджує катастрофічність наслідків управлінського волюнтаризму, який у суверенній, демократичній державі повинен унеможливлюватись інститутами громадського суспільства, високим професіоналізмом і принциповістю тих, хто причетний до формування та реалізації охороноздоровчої політики.

Новий аспект глобальних антропогенних зрушень – це пошкодження озонового шару Землі, який захищає живі організми від впливу ультрофіолетового опромінювання.

Лише за останні 15 років товщина озонового шару на Півночі зменшилась на 6 %, над екологічно забрудненими містями Канади та США за останні 30 років він зменшився на 3 %, над Австралією – на 4 %.

Коли промислові та побутові стабільні хлорировані і фторировані вуглеводні та гологени попадають в атмосферу, вони вступають в реакцію з ОЗ, знищуючи його, що призводить до зростання ультрофіолетового навантаження на Землю. Наслідок цього – виникнення раку, меланом шкіри, пригнічення імунної системи, катаракти.

Окрім того, підвищена інсоляція негативно позначається і на сільськогосподарських культурах, на водних екосистемах; під впливом її зростає середньорічна температура (на 1,5 – 4,5° С за останні десятиріччя), підвищується рівень Світового океану.

Небезпека теплового перегрівання планети посилюється і в зв’язку із значним підвищенням вмісту СО2 в атмосфері внаслідок промислових викидів та зменшення площі лісів, що призводить до, парникового ефекту.

У виникненні останнього основне значення відводиться Европі та Північний Америці, які дають 95 % техногенних викидів СО2, в період з 1950 по 1985 рр. цей показник збільшився майже втричі.

Якщо одні вчені не без підстав прогнозують глобальне потепління, то ряд інших, навпаки, передбачають можливість інших на планетарних зрушень, якщо і надалі будуть зберігатись нинішні темпи забруднення атмосфери.

В будь якому випадку, глобальні зміни клімату вже сумніву не викликають. А якщо прийняти до уваги, що в природі нерідко проявляється "тріггерний ефект", коли кількісно назначні зміни можуть викликати принципово нові зрушення, то перспективи кліматичних катаклізмів абсолютно реальні.

Сьогодні одна із серйозних глобальних проблем, на яку вказують фізики, біологи, екологи – це підвищення радіаційного та шумового фону планети.

На сучасному етапі економічного розвитку загальний радіаційний фон на 2/3 обумовлений чинниками, які мають відношення до діяльності людини і лише на 1/3 – природнім фоном. Експерти ВООЗ вважають, що підвищений радіаційний фон в приміщеннях за рахунок нових будівельних та ізоляційних матеріалів, може бути другою (після паління) основною причиною раку легень.

Та глобальні екологічні катастрофи і проблеми не зменьшують значимості звичайних антропогенних забруднень, оскільки останні знаходяться у прямій залежності від рівня НТП, який постійно набирає темпів. За даними вчених, економістів, лише 1 – 2 % використовуваних природних ресурсів залишаються в кінцевому продукті виробництва, решта йде у відходи.

Проблема забруднення навколишнього середовища стала особливо актуальною після того, як у ХХ ст. людина різко розширила виробництво синтетичних речовин, які не тільки невідомі пророді, а й негативно впливають на організми біосфери.

Природні екологічні системи Землі не в змозі справитись з переробкою відходів. За свідченнями вчених, людство уже знищило 70 % природних екосистем і зараз об’єм допустимого впливу на біосферу перевищено у 8 – 10 разів.

Серйозну проблему становлять пестициди, які використовуються для боротьби із шкідниками рослин. Вони застосовуються більш ніж на 60 % земель у США, у нас раніше – майже на 90 % площі сільськогосподарських угідь.

Разом з тим із 400 пестицидів, що використовуються зараз, лише 30 можна контролювати лабораторно (за даними вчених, за останні 1000 років число несприятливих для природи і людини антропогенних чинників зросло у 1 млн разів, число ж методів контролю за ними – лише в 100 разів).

Серед мінеральних добрив, які теж можуть бути компонентом екологічного неблагополуччя, значну небезпеку представляють нітрати. В середньому у 1/4 частини сільськогосподарської продукції вміст нітратів перевищує рубіжно-допустиму концентрацію.

Лише протягом останніх 5 – 7 років концентрація нітратів у основних с/госп. продуктах зросла в два рази.

Проблема забруднення навколишнього середовища стала особливо актуальною після того, як у 20 ст. людина різко розширила виробництво синтетичних речовин, які не тільки невідомі природі, а й негативно впливають на організми біосфери.

Особливо гострою є екологічна ситуація в країнах СНД та в Україні. Кількість твердих відходів на одиницю продукції у нас в 1,5 – 2 рази більша, ніж у розвинутих країнах, 1/3 населення знаходиться під впливом 10 кратного перевищення рубіжно допустимих концентрацій шкідливих речовин, а доля видатків на охорону навколишнього середовища у нас в 10 – 20 разів менша ніж, скажімо, у США. (відповідно 0,1 і 2 % ВВП).

Незважаючи на те, що об’єми промислового виробництва в Україні суттєво знизились, лише 30 % об’єктів, які забрудженюють повітря, воду, землю, оснащені очисними спорудами.

Реальність існування екологічної кризи та перспективи її поглиблення, негативний вплив несприятливих умов навколишнього середовища на здоров’я населення обумовлюють необхідність гармонізації взаємовідносин між людиною і довкіллям.

Ця гармонізація повинна здійснюватись у 3 сферах:

Перетворюючій

Пізнавальній

Етико-естетичній

В перетворюючій сфері гармонізація взаємовідносин передбачає

Збалансований розвиток виробничих сил і відносин;

Попередження надмірної урбанізації;

Поєднання переваг сільського та міського стилів життя;

Поєднання фізичної та розумової праці;

Реалізацію вищих соціальних ідеалів, серед яких один із основних – розвиток гармонійної особистості.

В пізнавальній сфері гармонізація взаємовідносин передбачає:

Цілісне дослідження системи "людина-природа";

Розвиток наук у тісному зв’язку з екологією.

В етико-естетичній сфері гармонізація взаємовідносин передбачає заміну агресивно-споживчого підходу до природи любовно-творчим відношенням до неї.

Успіх цієї гармонізації можливий лише на шляху широкомасштабної міжнародної співпраці, приклади якої вже намічаються.

У стратегічній програмі ВООЗ "Здоров’я для всіх" (ЗДВ) проблемі навколишнього середовища і здоров’я людини присвячені 7 завдань, які базуються на положеннях Європейської Хартії з навколишнього середовища та Міжнародної конференції ООН з проблем сталого розвитку природи і суспільства. Розглянемо основні положення цих завдань та заходи, які з них випливають:

Завдання 1 (№ 18) "Політика в області навколишнього середовища і охорони здоров’я" передбачає такі заходи, які б забезпечили стабільний, з екологічної точки зору, розвиток країн та справедливий доступ до здорового довкілля.

В матеріалах ВООЗ зазначено, що це завдання можена виконати, якщо всі держави будуть здійснювати міжнародну співпрацю, спрямовану на боротьбу з трансграничними і глобальними факторами забруднення навколишнього середовища.

Завдання 2 (№ 19) передбачає: "Кожна країна, учасниця ВООЗ повинна розробити ефективні системи управління для реалізації політики в області охорони навколишнього середовища і охорони здоров’я".

Основною передумовою виконання цього завдання є формування систем моніторингу навколишнього середовища та співставлення інформації про якість довкілля зі станом здоров’я населення.

Зазначений підхід базується на методжиці медичної екогеографії, яка полягає у зустрічній і співпадаючій оцінці медико-санітарного стану території і здоров’я населення того чи іншого регіону як з боку гігієністів, так і з боку клініцистів та патологів.

На основі такого підходу формується єдина комплексна оцінка кожної території, яка дає можливість виділити найбільш слабкі місця в екології і здоров’ї населення, дозволяє впливати на ці компоненти, отримуючи максимум вигоди при мінімумі витрат. Зараз в Україні на основі приведеного підходу розроблено математичні моделі, які дозволяють не тільки оцінювати вплив техногенних забруднень на здоров’я людини, але і прогнозувати можливі несприятливі наслідки промислового забруднення. Таким чином, взаємодія в системі "популяція – довкілля" набуває кількісного вираження.

Щодо завдання 3 (№ 20), яке стосується якості водних ресурсів, то вирішення його передбачається через захист ресурсів питної води, забезпечення ефективного водостоку та водоочистки, а також через систему міжсекторіальних заходів, які спрямовуються на попередження забруднення водних ресурсів сільськогосподарськими та промисловими відходами.

У завданні 4 (№ 21) зазначено, що якість атмосферного повітря повинна бути покращена до такої міри, коли забруднення не будуть представляти загрозу для здоров’я.

На відміну від водопостачання, Європа зараз характеризується незадовільною якістю атмосферного повітря, перевищенням концентрацій антропогенних забруднювачів у 2 – 4 рази (особливо в країнах східного регіону) та проблемами смогу. Хоча в результаті активних заходів порівняно з 70 рр. значно зменшились викиди фторированих вуглеводнів, які призводять до пошкодження озонового шару.

Заходи для підвищення якості повітря зводяться до наступних: 1) контроль за повітряним басейном на основі нормативів ВООЗ; 2) прийняття відповідних законодавчих і адміністративних актів, спрямованих на боротьбу з забруднювачами повітря; 3) міжсекторальна взаємодія, спрямована на зниження забруднення повітря з боку промислових і енергетичних підприємств.

Для вирішення завдання 5 (№ 22) щодо забезпечення якості і безпечності харчових продуктів ВООЗ рекомендує:

Впровадження ефективних законодавчих, адміністративних технічних мір для нагляду контролю за забрудненням продуктів харчування на всіх стадіях землеробства, тваринництва, переробки, приготування, продажу і використання.

Зниження допустимих національних рівнів забруднювачів харчових продуктів до ВООЗ – нормативів або нижче.

Забезпечення всебічною інформацією споживачів харчових продуктів.

Забезпечення високої особистої гігієни серед осіб, зайнятих у сфері виробництва, обробки та продажу продуктів харчування.

Завдання 6 (№ 23) завдання. стосується вилучення відходів та боротьби з забрудненням грунту.

Для цього планується, що країни-члени ЄвроВООЗ:

- вживатимуть ефективних законодавчих, адміністративних і технічних заходів щодо ізоляції та знешкодження всіх видів відходів;

- забезпечать збереження земельних ресурсів і відновлення забруднених ґрунтів.

Завдання 7 (№ 24) передбачає можливість для всього населення регіону проживати в таких умовах соціального і фізичного середовища, які сприятимуть зміцненню здоров’я. Мова йде про екологію населених пунктів та житла.

Основними передумовами для цього є:

- розширення програм будівництва сприятливого для здоров’я житла, зон відпочинку тощо;

- мобілізація ресурсів всіх секторів держави з метою покращання умов життя на комунальному рівні.

Завдання 8 (№ 25) стосується забезпечення здоров’я працюючого населення.

Вирішення його передбачається через:

- покращання умов виробничого середовища, зниження концентрації таких несприятливих чинників як пил, шум, вібрація, хімічні речовини, стреси;

- формування серед працівників засад здорового способу життя;

- впровадження на робочих місцях процедур і методів, які сприятимуть підвищенню матеріального достатку працівників.

Кожне з приведених завдань максимально деталізоване, виділено конкретні рекомендації для його вирішення. І хоча зовні положення стратегії носять досить декларативний характер, це – конкретна програма дій.

Іншим підтвердженням перспективності продекларованих положень служить міжнародна діяльність, яка спрямована не тільки на попередження та ліквідацію негативних наслідків антропогенних катастроф і забруднень, а і на формування принципово нових підходів до державоустрою та суспільного життя.

В 1992 р. під егідою ООН в Ріо-де-Жанейро відбулась Міжнародна конференція з проблем сталого розвитку природи і суспільства, у якій прийняли участь глави 179 країн світу.

Конференція рекомендувала як основу життя світового співтовариства концепцію сталого розвитку і знаменувала початок сучасного етапу соціальної екології – етапу скоординованих політичних дій в інтересах захисту довкілля.

На конференції в Ріо було відмічено, що капіталістична модель розвитку (про соціалістичну – і не йшлося – не є сталою і потрібна нова модель, побудована на принципі гармонійного розвитку всієї природи. Причому, переходячи до нової системи "людина – природне середовище", мова йде про сталу систему в масштабах всієї планети.

Конференція прийняла кілька підсумкових документів, серед яких – "Заява про принципи відношення до лісів", Конвенція ООН про зміни клімату" та "Конвенція про біологічну різноманітність".

Усім країнам запропоновано взяти участь в озелененні світу, – заморозити кількість відходів, – стабілізувати концентрацію парникових газів в атмосфері на таких рівнях, які не будуть негативно впливати на глобальну кліматичну систему.

Конференція закликала попередити зменшення біологічної різноманітності, яка необхідна для еволюції і збереження систем життєзабезпечення біосфери.

Основний документ Ріо "Порядок денний на ХХІ століття являє собою програму дій з метою забезпечити розвиток, сталий у соціальному, економічному та екологічному відношеннях. У тексті підкреслюється, що неможливо розглядати навколишнє середовище і соціально-економічний розвиток як ізольовані області.

Дві основні мети: – висока якість навколишнього середовища і здорова економіка для всіх народів світу – повинні розглядатись в єдності.

Основні принципи і рекомендації "Порядку денного на 21 століття":

Зростання економіки повинно відповідати екологічним можливостям планети, країни, регіону.

Економічний розвиток повинен бути безпечним для довкілля.

Забезпечення економічного зростання при одночасному зменшенні енерговитрат, сировини та відходів.

Необхідно підтримувати рівновагу між кількістю населення, споживанням і можливостями Землі забезпечувати життя. Наголошується, що недопустимо забезпечувати потреби нинішнього покоління за рахунок майбутніх поколінь.

Необхідно забезпечувати ідентичність законів і правил щодо навколишнього середовища в різних країнах світу у наступних компонентах: екологічна експертиза – до здійснення будь-якого проекту; – фінансова допомога – відповідно до значимості екологічних проблем; – передача екологічно чистих технологій малорозвинутим країнам.

Перегляд міжнародного законодавства з проблем навколишнього середовища з метою підвищення його ефективності.

0,7 % ВНП розвинутих країн – на допомогу розвиткові всього світу

Розробка національних планів дій в усіх країнах з участю широкої громадськості.

Розробка до 1996 р. кожним органом влади місцевого "Порядку денного на ХХІ століття".

Земля і природні ресурси повинні розглядатись як валове національне багатство.

Залучення широких верств населення до розробки стратегії розвитку, стимулювання активності людей шляхом передачі їм прав на володіння землею, ресурсами за справедливими цінами.

Залучення школярів до місцевих досліджень стану навколишнього середовища.

Заміна пестицидів біологічними засобами захисту рослин.

Забезпечення виробництва екологічно чистих продуктів, стимулювання вторинної переробки та зменшення обсягів пакувальних матеріалів.

Концепція сталого розвитку, яка прозвучала під час конференції, стала теоретичною схемою гармонізації взаємовідносин людини з навколишнім середовищем, орієнтиром на шляху до створення екологічного суспільства. І хоча в плані практичної реалізації концепція має багато протиріч і досить серйозно критикується, вона як і Програма ВООЗ "Здоров’я для всіх" – "результат нинішніх реалій і завтрішніх мрій". Адже без мрій неможливо змінити життя на краще. Важливо, що людство усвідомило свою єдність і взаємозалежність з природою, зрозуміло, що дім в якому воно живе, необхідно оберігати.

Російський філософ ХІХ ст. В.С. Соловьов, оцінюючи взаємовідносини людини з природою, виділив три можливих варіанти:

Страдальне підкорення людини природі.

Діяльну боротьбу людини з природою, підкорення та беззаперечне користування нею.

Утвердження природи в її ідеальному стані, до якого вона повинна прийти завдяки людині.

Хоч і повільно, але, здається, ми виходимо на той третій, єдино вірний шлях.

8.