Інвестиції у наукоємні галузі як фактор конкурентоздатності економіки

За історію розвитку людства та цивілізації наука перетворилася з таємничої системи знань в повнокровний та масштабний інститут зі своїми структурами, зв’язками і законами функціонування.

Розгляд науки як специфічної сфери людської діяльності та самостійної галузі народного господарства передбачає акцентування уваги про її включення до економічної структури національної економіки та системи продуктивних сил. Це спонукало до формування в другій половині XX ст. особливої категорії технологій, галузей промисловості та виробів, які отримали назву «наукомістких» або «високотехнологічних», як їх, як правило, називають у зарубіжній літературі.

Характерна ознака нинішнього етапу розвитку економічно розвинених країн - пріоритети в галузі технологій. Це етап становлення нового підходу до формування й реалізації національної політики науково-технічного, промислового та інноваційного розвитку з метою швидкого нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції і на внутрішньому, і на зовнішніх ринках.

В умовах переходу від епохи індустріалізації до економіки знань на пріоритетні позиції виходять наукоємні виробництва.

Розвинені країни, де технології є основним засобом зростання, вибравши інноваційну стратегію розвитку, досягають значних соціально-економічних успіхів, глобального економічного лідерства і національної безпеки. Визначальними факторами стають глибока структурна перебудова виробництва на новій технологічній основі. Створення якісно нової системи управління наукоємними виробництвами, для яких характерно широке застосування і найшвидше впровадження новітніх високих технологій, забезпечує прибутковість капітальних вкладень в 20-40%, а 85% приросту ВВП припадає на частку наукомістких товарів.

Перш за все, необхідно визначитися з термінологією. В англійських джерелах слово «technology» вживається досить широко. В одних випадках воно відноситься до стану рівня розвитку техніки на якомусь етапі розвитку суспільства, в інших - до способу виробництва продукції, а також до галузі, що виготовляє дану продукцію, а також до самої продукції. У нашому випадку під технологією розуміється сукупність методів і прийомів, що використовуються на всіх стадіях розробки та виготовлення певного виду виробів. А наукоємність - це один з показників, що характеризують технологію та відображає ступінь її зв’язку з науковими дослідженнями та розробками. Наукомісткою технологію доцільно називати таку, що включає певні обсяги досліджень і розробок, які перевищують середнє значення цього показника технологій в певній галузі економіки, припустимо, в обробній промисловості, у добувній промисловості, у сільському господарстві або в сфері послуг. Галузь господарства, в якій переважно ключове значення відіграють наукомісткі технології, відноситься до числа наукомістких галузей. Наукоємність галузі зазвичай вимірюється відношенням витрат на дослідження та розробку до обсягу збуту.

Крім того, наукомісткою продукцією є вироби, у собівартості або в доданій вартості яких витрати на дослідження та розробку вищі, ніж в середньому за виробами галузей даної сфери господарства.

Саме тому новизна поняття «наукоємність» пояснюється тим, що процес інтеграції науки з виробництвом за історичними мірками не так вже давно почався, а проблема вартості науково-технічного прогресу стала актуальною лише в 70-х роках минулого століття, коли навіть самим багатим країнам не вистачало грошей на підтримку високого темпу науково-технічного розвитку. Науково-технічний прогрес, що забезпечував в XX в. основну частку економічного зростання (близько 80%) в промислово розвинених країнах є суттєвим з позицій вартості, чого протягом тривалого часу не може дозволити собі ні одне підприємство, жодна з галузей або держав.

Крім того, галузь може отримати додаткові кошти на дослідження та розробки від держави, але і на цьому рівні працює механізм балансування видатків. Так держава виділяє на підтримку науки певну частку свого ВВП. У розвинених країнах протягом останніх десятиліть ХХ ст. ця частка становила від 1% до 3% в залежності від країни.

При створенні багатьох наукоємних виробництв через необхідність значних інвестицій відбувається процес інтеграції ресурсів і збутових мереж. Крім того, належність галузей економіки до розряду наукомістких характеризується показником наукоємності продукції, що визначається відношенням витрат на НДДКР до загальних витрат або обсягу продажів. Вважається, що для наукоємних галузей цей показник повинен в 1,2-1,5 рази перевищувати середній рівень по обробній промисловості індустріально розвинених країн. Точний критерій наукоємності визначити проблематично, оскільки, крім відмінності показника за галузями, в одній галузі в різних країнах з часом простежується тенденція підвищення частки НДДКР через відмінності в структурі витрат, що відносяться на ці роботи. На даний час мінімальний поріг складає близько 5%.

Основними характерними рисами наукомістких виробництв є:

- наявність наукових шкіл, колективів конструкторів і технологів, здатних створювати унікальну і конкурентну на світовому ринку продукцію;

- переважання висококваліфікованих інженерно-технічних працівників та виробничого персоналу в загальній чисельності працівників підприємства;

- загальнодоступна та ефективна система підготовки висококваліфікованих кадрів;

- ефективна система захисту прав інтелектуальної власності;

- оперативне впровадження розробок, що забезпечують підвищену конкурентоспроможність;

- висока динамічність виробництва;

- державна підтримка на законодавчому та фінансовому рівнях;

- активна та ефективна інвестиційно-інноваційна діяльність;

- використання у виробництві передових технологій;

- тривалий життєвий цикл багатьох видів продукції;

- високі питомі витрати на НДДКР тощо.

Таким чином, наукоємність національної економіки в цілому або окремої її галузі зокрема є стабільним показником, що характеризує певні особливості об’єкта, до якого він належить. Але виникає питання, які галузі промисловості можна віднести до наукомістких. На даний час стандартизованої класифікації промислових виробництв за цією ознакою не існує, і у різних авторів можна зустріти різні переліки. Найбільш авторитетним з цього питання джерелом є, на наш погляд, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), куди входять всі передові промислово розвинені країни. На початку 90-х років ця організація виконала детальний аналіз прямих і непрямих витрат на дослідження та розробки в 22 галузях промисловості 10 країн - США, Японії, Німеччини, Франції, Великобританії, Канади, Італії, Нідерландів, Данії та Австралії. У розрахунках враховували витрати на науку, чисельність учених, інженерів і техніків, обсяг доданої вартості, обсяги збуту продукції, частку кожного сектора в загальному обсязі виробництва 10 країн. При визначенні непрямих витрат використовувався апарат так званої «виробничої функції». До наукоємних галузей відносять: аерокосмічна; виробництво комп’ютерів і конторського обладнання; виробництво електронних засобів комунікацій; фармацевтична промисловість.

До переліку вищезазначених рис наукомістких галузей економіки слід додати значну частку доданої вартості в продукції цих галузей, високий рівень заробітної плати працівників, великі обсяги експорту. Але саме, мабуть, головне - це інноваційний потенціал, яким наукомісткі галузі володіють більшою мірою, ніж інші галузі господарства. Дослідження, розробки та інновації органічно пов’язані. Саме інновації є метою дослідницької діяльності наукомістких підприємств, що працюють в конкурентному середовищі, як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку, тому високий рівень витрат на дослідження та розробки - головна ознака наукоємності галузі або окремого підприємства.

Отже, наукоємний сектор економіки як сфера економіки характеризується високими питомими витратами на наукові дослідження, а тому потребує розвитку інвестування у ньому з метою створення конкурентоздатної економіки.

4.