МІЖНАРОДНА ІНТЕГРАЦІЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ СТРАТЕГІЙ

Ще однією сучасною тенденцією, що впливає на економічні та соціальні системи, є посилення процесу міжнародної економічної інтеграції. Цей процес — неоднозначний щодо глобалізації фе­номен.

Міжнародна інтеграція — це процес посилення взаємодії еко­номік різних країн світу до того рівня, коли досягається високий рівень їх взаємозалежності та взаємопроникнення, їх включення в єдиний виробничий та відтворювальний процес. Важливою особливістю інтеграції є те, що більш поглиблені її рівні вимага­ють здійснення міждержавної координації економічної політики, а отже передання окремих повноважень держави на між- або наддержавний рівень узгодження й прийняття політичних рі­шень. Інтегруючись, країни прагнуть розв’язати такі завдання, як підвищення власного рівня міжнародної конкурентоспроможнос­ті, отримання доступу до ширшого ринку для збуту своєї продук­ції, створення сприятливішого інвестиційного клімату, здійснен­ня модернізації та структурних реформ економіки, поліпшення відносин між країнами та усунення умов для їх конфронтації.

Найвідомішу теоретичну модель міжнародної інтеграції у 1960-ті роки запропонував американський економіст угорського походження Бела Баласса. Його модель передбачає, що поглиб­лення взаємодії країн, які інтегруються, відбувається поетапно. На першому етапі зони вільної торгівлі відбувається усунення бар’єрів у взаємній торгівлі країн та, зокрема, введення нульово­го митного тарифу. Другий етап митного союзу передбачає впро­вадження єдиних правил та мит у торгівлі з третіми країнами. На стадії спільного ринку до цього додається взаємна лібералізація банківського, фінансового та інвестиційного секторів, а також упровадження безвізового режиму переміщення громадян з одні­єї країни в іншу. На основі спільного ринку виникає економічний союз, у якому здійснюється координація практично всіх напрямів економічної політики та може впроваджуватися єдина валюта (валютний союз). Політичний союз є найвищою стадією інтегра­ції, за якої в інтеграційному об’єднанні формуються власні над­державні органи влади і воно, отже, набуває рис політичної кон­федерації.

Досвід останніх двох десятиліть свідчить про існування роз­біжностей між теорією та практикою міжнародної інтеграції. У класичну теоретичну модель ступінчастої інтеграції Б. Баласси сьогодні вписується тільки Європейський Союз. Незважаючи на це, деякі українські дослідники розглядають цю модель як єдино можливу, що є однією з причин певної непослідовності та нело­гічності інтеграційної політики України.

По-перше, не підтвердилася «ступінчаста» концепція інтегра­ції. Сучасні угоди про спільні ринки передбачають, до прикладу, вільне пересування громадян країн, які входять до складу спіль­ного ринку, але не забезпечують створення зони вільної торгівлі між цими країнами. Прикладом такого типу інтеграції є СНД, до якого входить Україна. Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) була створена у 1967 р. з метою сприяння економічно­му розвиткові, соціальному прогресу та розвитку культурного співробітництва членів асоціації (Сінгапуру, Таїланду, Філіппін, Індонезії, Малайзії та ще п’яти азійських країн).

По-друге, власні особливості мають сучасні зони вільної тор­гівлі та митні союзи. Створення повних митних союзів, у яких повністю узгоджуються митні тарифи щодо третіх країн, є непо­пулярним через те, що вони потребують обов’язкового виконан­ня двох умов. Першою є приблизно однаковий рівень економіч­ного розвитку країн—учасниць митного союзу. Другою умовою є те, що для узгодження торговельної політики щодо третіх країн необхідна наявність наднаціонального регулювального органу із достатньо широкими повноваженнями, рішення якого є обов’яз­ковими для кожного учасника митного союзу Більшість інших популярних форматів інтеграції не потребують передавання та­кого відчутного обсягу повноважень на наднаціональний рівень, а отже з погляду технічної легкості впровадження домовленостей є більш привабливими. Тому окрім Європейського Союзу сьогод­ні реально функціонує не більше 10 митних союзів (зокрема, Андське співтовариство, Євразійське економічне співтовариство — ЄврАзЕС, Західноафриканський економічний та валютний союз — UEMOA / WAEMU, Південноафриканський митний союз — SACU, Східноафриканське співтовариство — EAC, Південний спільний ринок — МЕРКОСУР). Більшість із них містять елементи еконо­мічного союзу, жоден із перелічених митних союзів не включає до свого складу високорозвинених країн.

У свою чергу, сучасні угоди про створення зон вільної торгів­лі мають дві принципові риси. У жодній зоні вільної торгівлі не відбувається повне усунення всіх мит на абсолютно всі товари, якими торгують відповідні країни (таку ситуацію у нас зазвичай називають «зоною вільної торгівлі без вилучень та обмежень»), якщо така зона не є одночасно митним союзом.

Припустимо, що країни А та Б утворили між собою повну зо­ну вільної торгівлі, а щодо третіх країн мито в країні А є вищим, ніж у країні Б. Тоді постачальник з третьої країни В міг би імпор­тувати товар до країни А через країну Б, сплачуючи меншу суму мита. Зрозуміло, що така ситуація є небажаною, тому для ство­рення «повної» зони вільної торгівлі необхідно узгоджувати мито щодо третіх країн, тобто утворювати митний союз. Протилежних прикладів у світі не існує. Навіть у межах угруповання НАФТА (зона вільної торгівлі між США, Канадою та Мексикою), яке вважається зразковою, найбільш досконалою зоною вільної тор­гівлі у світі, збережено торговельні бар’єри на певні групи това­рів, а також обмежено лібералізацію деяких видів послуг.

Насамкінець, в останні роки мотивацією до формування зон вільної торгівлі стало не стільки усунення торговельних бар’єрів, скільки створення сприятливого інвестиційного поля. Адже май­же кожна угода про вільну торгівлю передбачає створення єдиної інвестиційної зони в тому чи іншому вигляді. Ця практика, за якої інвестиційні проблеми розглядаються на самому початку ін­теграції, взагалі не вписується у «ступінчасту схему», де узго­джений механізм сприяння інвестиційній діяльності (або вільно­му рухові капіталів) виникає тільки на кроці створення спільного ринку.

Участь країн в інтеграційних процесах — неоднозначний і до­волі складний виклик для Світової організації торгівлі. Метою COT є зменшення бар’єрів у торгівлі між її членами заради полег­шення їх співробітництва. Діяльність інтеграційних об’єднань сприяє цій меті Тому ще в ГАТТ (Генеральна угода з торгівлі то­варами, яка пізніше була покладена в основу створення СОТ) від 1947 року була передбачена можливість укладання країнами до­говорів про взаємну лібералізацію торгівлі. Такі договори отри­мали назву «регіональні торговельні угоди» (РТУ), шо в терміно­логії ГА1Т/С0Т є синонімом до «інтеграційної угоди».

Проблема полягає в тому, що одним із основних принципів COT є надання всім країнам-членам режиму найбільшого спри­яння. Це означає, шо коли член COT знижує мито на певний то­вар для однієї країни, то це зниження автоматично поширюється на всіх членів СОТ. Можливість укладання РТУ була передбаче­на як виняток із режиму найбільшого сприяння для того, аби країни-сусіди могли лібералізувати взаємну торгівлю швидше, ніж це відбувається на світовому рівні завдяки переговорам у рам­ках ГАТТ/СОТ Особливих проблем тут спочатку не виникало. Однак 1990-ті роки та початок нового століття, як ми зазначали, відмітилися «обвальною лібералізацією й інтеграцією», різким збільшенням дво- та кількасторонніх угод про сприяння у взаєм­ній торгівлі. Станом на липень 2007 р. COT отримала повідом­лення («нотифікації») про укладання 380 РТУ, з яких понад 200 були реально діючими. Якщо до цих цифр додати угоди, про які COT не було повідомлено, та ті, переговори щодо укладання яких тривають, то одержимо загальну кількість РТУ у світі, шо пере­вищує 400. З них понад 90 % є угодами про вільну торгівлю або звуженими угодами (partial scope agreements) про лібералізацію торгівлі на окремі товарні групи і лише менше 10 % — це домов­леності про утворення митних союзів (реально функціонує лише частка із цих домовленостей).

Отже, практично всі країни світу сьогодні беруть участь у кіль­кох РТУ. Звідси виникає проблема того, що такий виняток із ре­жиму найбільшого сприяння, що надається СОТ, перетворюється у правило, а дотримання цього режиму стає винятком. Більше то­го, існує погляд, що єдиною справжньою метою деяких РТУ є обхід вимоги COT щодо надання режиму найбільшого сприяння. Посилення тенденції до регіоналізації міжнародної торгівлі авто­матично означає послаблення зусиль із усунення торговельних бар’єрів на багатосторонньому, глобальному рівні. Сьогодні ін­струментарій РТУ (або інтеграційних об’єднань) стає привабли- biшим для різних країн світу, ніж можливості, що надаються гло­бальною торговельною системою.

Втім, останню тезу не слід сприймати однозначно. На користь механізмів COT свідчить те, що зобов’язання членів COT щодо товарів, послуг та захисту прав інтелектуальної власності сяга­ють далеко за межі спектру лібералізації, що передбачається більшістю регіональних торговельних угод. Водночас рівень зо­бов’язань в РТУ загалом вищий, ніж у СОТ. Іншими словами, COT намагається працювати вшир і охопити максимально мож­ливе коло питань, а РТУ фокусуються на кількох головних для них моментах, в яких досягають значного рівня синергії¹.

З наведеного можна зробити висновок, що міжнародна еконо­мічна інтеграція є важливим, складним і багатовимірним явищем. Поглиблення економічної співпраці між сусідніми країнами у прийнятних для них формах є необхідною умовою та ефективним і гнучким інструментом забезпечення їх прискореного розвит­ку На жаль, ступінь усвідомлення відповідних процесів в україн­ському гуманітарному та політичному середовищі залишається недостатнім. Через це інтеграційна політика України не при­носить відчутних позитивних результатів. Україна є членом кіль­кох міжнародних регіональних організацій (ОЧЕС, СНД, ГУ AM, ЄЕП). Організація Чорноморського економічного співробітницт­ва є радше форумом для обговорення певних галузевих проблем, аніж ефективним форматом, що сприяє їх вирішенню, і вона не є класичним інтеграційним об’єднанням.

Ефективність роботи інших трьох об’єднань є сумнівною. На­приклад, протягом 2003—2005 років великі надії покладалися на розвиток нового інтеграційного проекту «Єдиний економічний простір» (ЄЕП), членами якого є Білорусь, Казахстан, Україна та Росія. Базові угоди про утворення ЄЕП передбачали, що це об’єд­нання розвиватиметься від зони вільної торгівлі до економічного союзу. Передбачалася можливість «різнорівневої та різношвид- кісної інтеграції» для країн-членів ЄЕП, а також координація їх дій щодо вступу до СОТ.

Достатньо обґрунтованим є погляд, що справжньою метою Ро­сії щодо створення ЄЕП було уповільнення європейського векто­ра інтеграції України, оскільки три інші члени ЄЕП одночасно є учасниками митного союзу ЄврАзЕС і мають можливість вирі­шувати всі свої інтеграційні завдання за допомогою механізмів,

. Доклад ЮНКТАД о торговле и развитии за 2007 г.: Обзор. — Нью-Йорк; Женева, 2007.- http√∙'www∙.unctad org'^,∏i''docs∕tdr2007overview nι.pdf, С. 12 33 передбачених цим об’єднанням Зі свого боку, Україна прагнула досягти створення в межах ЄЕП «зони вільної торгівлі без винят­ків та обмежень», не утворюючи при цьому митного союзу, і зок­рема домогтися скасування Росією експортних мит на енерго­носії, що постачаються в Україну. Такі вимоги були неприйнят­ними для Російської Федерації, тому розвиток проекту ЄЕП зу­пинився.

Більш різнобічний досвід участі в інтеграційних процесах на­дав би Україні більше можливостей для вдосконалення власної економіки. Часто інтеграція є стимулом до внутрішнього розвит­ку держави. Наочною ілюстрацією до цієї тези є процес вступу до Європейського Союзу. Набуття членства в ЄЄ вимагає проведен­ня країною-кандидатом значних економічних та політичних ре­форм, приведення її законодавства у відповідність зі стандартами Євросоюзу, виконання низки інших умов. Разом ці умови відомі як «Копенгагенські критерії». До них належать:

— політичний критерій — стабільність інститутів, що є гаран­тами демократії, верховенства права, прав людини і поваги та за­хисту прав меншин;

•— економічний критерій — існування діючої ринкової еко­номіки, а також спроможність впоратися з конкурентним тиском та ринковими силами в межах Європейського Союзу;

— критерій членства — здатність взяти на себе обов’язки членства, включно з дотриманням цілей політичного, економіч­ного та валютного союзу;

— критерій «незалежності» — спроможність Європейського Союзу абсорбувати нових членів, одночасно підтримуючи дина­міку європейської інтеграції. Вступ нових країн не повинен по­слабити європейську інтеграцію.

Кожен із наведених критеріїв має низку субкритеріїв, їх вико­нання є важким завданням, пов’язаним із розв’язання та узго­дженням великої кількості питань. Оскільки Україна поставила собі за мету набуття членства в ЄС, виконання цих вимог буде для неї обов’язковим, а отже воно стане суттєвим стимулом для реформування економічної системи.

У зв’язку з процедурою вступу до ЄС виникла цікава стратегія попередньої інтеграції країн у рамках іншого об’єднання для на­буття ними досвіду інтеграції та співпраці. Йдеться про те, що у 1992 р. була утворена Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю (Central European Free Trade Agreement, ЦЕФТА) у скла­ді Польщі, Угорщини та (на той час) Чехословаччини. Відповідно до цієї угоди країни-члени протягом восьми років, до 1 січня 2001 p., повністю ліквідували митні тарифи й інші бар’єри на шляху взаємної торгівлі промисловими товарами. ЦЕФТА розви­валася за рекомендацією Європейського Союзу, який вважав, що майбутнім членам ЄС необхідно підготуватись до вступу через встановлення зони вільної торгівлі. Згодом до ЦЕФТА приєдну­валися нові члени, до яких висувалися три вимоги:

— бути членом Світової організації торгівлі,

— підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом;

— мати укладені двосторонні угоди про вільну торгівлю із країнами-членами ЦЕФТА.

Після набуття певного інтеграційного досвіду країни, що вступали до ЄС, автоматично виходили зі складу ЦЕФТА. Таким чином, тепер жодна із країн-засновниць ЦЕФТА не входить до цього об’єднання. Натомість його членами є Молдова, Албанія та шість країн колишньої Югославії (Боснія і Герцеговина, Косово, Македонія, Сербія, Хорватія, Чорногорія) Україна розмірковує щодо можливості вступу до ЦЕФТА, для чого буде необхідно попередньо виконати вищевказані вимоги Якщо зараз Україна використовує доступні інтеграційні можливості недостатньо пов­но, то в майбутньому для нашої країни існують досить приваб­ливі варіанти поглиблення економічної співпраці зі своїми сусі­дами