§ 4. Система оподаткування України

Проведення економічних реформ з метою розвитку ринкових відносин в Україні стали підвалинами розбудови податкової системи як основного важеля фінансової системи держави. До 1992 р.

Про недосконалість діючої системи оподаткування свідчить хронічне невиконання доходно! частини бюджету, а відтак — відсутність нормального фінансування бюджетної сфери. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції Ук-раїїти система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами Украяти.

Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, урегулюваних нормами права, що справляються на територіїУкраїниувизначеному законами порядку, становитьсис-тему оподаткування. 326

Проте для того, щоб скласти повне уявлення про сутність явищ і процесів, які мають місце у сфері оподаткування, необхідно звернутися до податкової системи. Саме в податковій системі знаходять відображення елементи оподаткування такі як:

• принципи, форми і методи побудови податків, зборів та інших обов'язкових платежів;

• процесуальні відносини з їх встановлення, зміни або відміни;

• заходи, спрямовані на забезпечення їх сплати, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства, а також визначення кола суб’єктів уповноважених здійснювати фіскальні функціїудержаві.

Таким чином, податковою системою України є сукупність податків, зборів ті інших обов’язкових платежів, урегульованих нормами права ітакі, що справляються на території України у визначеному законами порядку; принципи, форми і методи їх встановлення, зміни або відміни; заходи спрямовані на забезпечення їх сплати, організацію контролю та визначення суб’єктів уповноважених здійснювати фіскальні функції, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В ст. З Закону України від 19 квітня 1997 р. “Про внесення змін і доповнень до Закону України “ Про систему оподаткування’’ законодавчо визначені принципи побудови та призначення системи оподаткування. Серед них на першому місці законодавець виділяє принцип стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності, реалізація якого передбачається шляхом введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва. Принципи обов’язковості; рівнозначності і пропорційності; рівності і недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; соціальної справедливості; стабільності — тобто забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їхніх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року; економічної обгрунтованості і рівномірності сплати, тобто встановлення конкретних строків сплати виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фіїгансування витрат; компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), атакожпільг'їх платникам здійснюється відповідно до законодавства, спеціально-уповноваженими (компетентними) органами державної влади, а саме: Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами; єдиний підхід до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати і податкового періоду, ставок, строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг; доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства.

В Украші справляються:

• загальнодержавні податки і збори (обов 'язкові платежі), які повністю надходятьдо державного бюджету;

• місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), які повністю надходятьдо місцевих бюджетів.

Продовжуючи класифікацію податків, слід зазначити, залежно від каналу надходжень, податки також поділяються на:

• пропорційні, які підлягають розподілу міждержавним і місцевим бюджетами у відповідній пропорції;

• позабюджетні обов’язкові платежі — податки, які надходять у відповідні загальнодержавні цільові фонди.

За формою обкладання податки бувають грошовими і натуральними. На сьогодні в Україні діють лише грошові податки.

За об’єктом оподаткування розрізняють податки на майно (наприклад: податок з власників транспортних засобів), і на доходи (наприклад, прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств). Залежно від методу стягнення податки класифікують на прямі і непрямі.

Прямі — податки, які справляються в процесі виробництва і акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування (доходи, майно), включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником. Наприклад, податок на прибуток підприємств.

Непрямі — або ж податки на споживання справляються під час витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання і включаються до ціни товару у вигляді надбавки (націнки) і сплачуються споживачем. (Наприклад акцизний збір, податок на додану вартість). При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою і споживачем товару і який несе відповідальність за його повну і своєчасну сплату до бюджету. Насправді жреальним платником податку є споживач товару. Саме критерій збігу в одній особі формального і реального платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі і непрямі. При прямому оподаткуванні—реальний і формальний платники збігаються, при непрямому — ні. Такождосить важливим чинником при розмежуванні податків на прямі і непрямі є їх участь у формуванні ціни.

Основну частку всіх надходжень до доходної частини бюджету становить саме податок на прибуток, податок на додану вартість, акцизний збір, прибутковий податок з громадян.

Систему оподаткування в Україні умовно можна поділити на три великих підсистеми, в якій знаходить своє відображення сукупність діючих на території України податків, зборів та інших обов’язкових платежів: 328

І. Підсистема оподаткування юридичних осіб (підприє мств);

П. Підсистема оподаткування фізичних осіб;

111 Внескидо державних цільових фондів.

Юридичні і фізичні особи сплачують як загальнодержавні, так і місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території України. Порядок їх зарахування до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається відповідно до законів України.

Податкиізбори (обов’язкові платежі), зазначеніуп. п. 7,8,10,11,13,14ст. 14 Закону України від 19 квітня 1997 р. “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про систему оподаткування” на території Автономної Республіки Крим встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим. При цьому ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) визначаються в межах граничних розмірів ставок, встановлених Законами України по кожному конкретному податку.

У вигляді загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичні особи сплачують:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприє мств;

4) мито;

5) державне мито;

6) податок на нерухоме майно;

7) плата за землю;

8) рентні платежі;

9) податок з власників транспортних засобів;

10) податок на промисел;

11) збір за геологорозвідувальні роботи;

12) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

13) збір за забруднення навколишнього середовища;

14) збір на обов’язкове соціальне страхування.

Вумовах економічної самостійності та самоврядування актуального значення набуває фінансування заходів по розвитку житлово-комунального господар-стварегіонів, благоустрою місць проживання, утримання мережі соціально-культурної сфери, які є основною складовою витрат місцевих бюджетів. У загальній сумі видатків державного бюджету на соціальну інфраструктуру кошти, які проходять через канали місцевих бюджетів, становлять переважну частину. Для зміцнення фінансової бази місцевих Рад необхідно збільшувати доходну частину місцевих бюджетів, максимально використовуючи для цього місцеві податки 329 і збори. Відповідно до Конституції України органам місцевого самоврядування надано право встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюд жетів. Види цих податків і зборів, їх граничні розміри, об ’єкти та джерела оподаткування визначені законами України. Органи місцевого самоврядування самостійно приймають рішення про введення того чи іншого місцевих податків і зборів, але відповідно до закону, затверджують положення, в якому визначаються граничні ставки оподаткування і відповідна система пільг по кожному податку чи збору, визначають порядок сплати і внесення їхдо місцевих бюджетів. У законодавчому порядку визначено обов’язкові для встановлення місцевими Радами податки і збори при наявності необхідних дія цього умов і об’єктівоподаткування. Такими є: збір запаркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктівторгівлі та сфери послуг, збір з власників собак. Ставки на ці обов’язкові збори встановлюються місцевими органами самоврядування в межах граничних розмірів ставок, встановлених законами України.

Досвід країн з розвинутою економікою засвідчує значну роль місцевих податків у процесі розвитку місцевого самоврядування. В цих країнах місцеві податки є головним джерелом, зарахунокякого формуються фінансові ресурси органів місцевого самоврядування. За рахунок місцевих податків у США забезпечується до 65% доходів місцевих бюджетів, у Франції — 60%, ФРН — 45%, Великій Британії—36%.

Практика застосування місцевих податків і зборів в Україні, на відміну від країн з розвинутою економікою, свідчить, що вони поки що не відіграють істотної ролі у формуванні місцевих бюджетів. Це свідчить, про те, що органи місцевого самоврядування не повною мірою використовують свої можливості щодо поповнення місцевих бюджетів. Тільки 30,4% місцевих рад прийняли рішення про введення комунального податку, який може стати одним з найстабільні-ших джерел доходів місцевих бюджетів.

Юридичні особи сплачують такі місцеві податки і збори:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок;

3) готельний збір;

4) збір за паркування автотранспорту;

5) ринковий збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за право використання місцевої символіки;

8) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

9) збір за проведення місцевого аукціону;

10) збір за проїзд територією прикордонних областей.

Щодо оподаткування фізичних осііб, то слід зазначити, що багато з тих податків і зборів, які зобов’язані сплачувати юридичні особи, сплачують і 330 фізичні особи. Хоч при детально му аналізі можна побачити відсутність деяких з них. На противагу цього встановлюється цілий ряд податків і зборів, сплата якихє обов'язком виключно фізичних осіб.

Загальнодержавні податки і збори, які сплачують фізичні особи:

1) прибутковий податок з громадян;

2) податок на землю;

3) податок на нерухоме майно;

4) податок з власників транспортних засобів;

5) податок на промисел;

6) мито;

7) державне мито;

8) внески до Пенсійного фонду;

9) плата за забруднення навколишнього середовища;

10) плата за торговий патент;

11) збір на випадок безробіття.

Місцеві податки і збори:

1) податок з реклами;

2) готельний збір;

3) збір за паркування автотранспорту;

4) ринковий збір;

5) збір на видачу ордера на квартиру;

6) курортний збір;

7) збір за участь у бігах на іподромі;

8) збір за виграш у бігах;

9) збір за участь у грі на тоталізаторі;

10) збір за право використання місцевої символіки;

11) збір за проведення місцевого аукціону;

12) збір за проїзд територіє ю прикордонних областей та ін.

Якокремі обов’язкові податкові платежі законодавець визначає внески до

державних цільових фондів, а саме:

1) Пенсійний фонд;

2) Фонд соціального страхування;

3) Фонд здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення;

4) Фонд сприяння зайнятості населення (на випадок безробіття);

5) Державний інноваційний фонд.

Єдиним узаконеним державним позабюджетним фондом, до якого в обов'язковому порядку вносять платежі (збори, страхові внески) як юридичні, так і фізичні особи — є Пенсійний фонд України. Відповідно до Постанови Верховної Ради України “ Про порядок введення до дії Закону України “ Про внесення змін і доповнень до Закону України “ Про пенсійне забезпечення” від 17 331 червня 1993 р. страхові внески до Пенсійного фонду України для працюючих громадян становлять 1 % розміру оплати праці. Для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, атакожадвокатів, приватних нотаріусів та інших громадян, діяльність яких заснована на приватній власності фізичної особи і виключно їхній праці - 33,6% розміру оплати іхпраці, 33,3% від суми винагород, які сплачуються громадянами за договорами громадсько-правового характеру.

Законом України від 26 червня 1997р. “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" для формування Пенсійного фонду введено збори на обов'язкове державне пенсійне страхування. Для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання, виду діяльності, галузевої належності, об’єднань громадян-підприємців, які використовують найману працю, включаючи всі виплати на оплату праці, встановлена ставка збору 32% від об’єкта оподаткування. Для працюючих інвалідів—4% від об’єкта оподаткування. Слід зазначити, що об’єктом оподаткування є Фонд заробітної плати.

Пенсійний фонд є не тільки централізованим фондом держави, який ви-користовуєтьсядля виплати пенсій, ай відповідно до “Положення про пенсійний фонд України ’’, затвердженого постановою Кабінету Мінистрів України від 1 червня 1994 р. є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення.

Державні та інші цільові фонди, не передбачені Законом України “Про систему оподаткування", поповнюються виключно за рахунок прибутку підприємств, і відрахування до них здійснюються на добровільних засадах.

Розглянемо і дамо коротку характеристику деяким вищезазначеним податкам і зборам.

Податок на прибуток—обов’язковий платіж до бюджету, який сплачують усі підприємства, незалежно від форм власності. Стягнення податку здійснюється відповідно до Закону України від 22 травня 1997 р. “Про оподаткування прибутку підприємств”. Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п. 4.3 цього закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно зі ст. 8,9 цього закону.

За ставкою 30% до об’єкта оподаткування оподатковується: прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи; виграш особи у лотерею, у казино, в інших гральних місцях (домах) (п. 10.2); доходи нерезидентів у вигляді страхових внесків, страхових премій (п. 13.3)таін.

За ставкою 15% оподатковуються валові доходи нерезидентів, що не здійснюють підприємницької діяльності вУкраїні через постійне представництво, отримані зджерел на території України (п. 13.1). 332

За ставкою 10 % оподатковуються: суми доходів нерезидентів у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків натериторіїУкраїни.

За ставкою 6% оподатковуються суми доходів нерезидентів, які сплачуються резидентами як оплата вартості фрахту транспортних засобів у джерела їхвиплати за рахунок таких виплат (п. 13.2).

За ставкою 3% оподатковуються валові доходи від страхової діяльності (крім страхування життя) (п. 7.2.1).

Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сплачують податок на прибуток у порядку і в розмірах, передбачених законом, за підсумками звітного року (п. 14.1).

Платниками податку є:

• з числа резидентів — суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами,

• з числа нерезидентів — фізичні та юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи за джерелом їхпоходжен-ня з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами Украши або законом.

Платниками податку на прибуток, одержаний від основної діяльності залізничного транспорту, є управління залізниці, від неосновної дільності є підприє -мства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи.

Установи пенітенціарної системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані віддіяльності, яка визначена МВС України, на фінансування основної діяльності такихустанов та підприє мств з включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених МВС України.

Платники податку, що мають філії, відділення та інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи, можуть сплачувати консолідований податок з урахуванням сум податку, сплаченого відокремленими підрозділами у порядку, встановленому центральним податковим органом.

Заява про перехід до сплати консолідованого податку подається платником податковому органу до 1 липня року, що передує року, з початку якого платник податку переходить до сплати консолідованого податку.

Від оподаткування податком на прибуток звільняються неприбуткові установи і організації (п. 7.11), якими є:

а) органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створені ними установи і організації, що утримуються за рахунок коштів відпо -відних бюджетів;

б) благодійні фонди і благодійні організації;

в) пенсійні фонди;

г) спілки, асоціації та інші об’єднання юридичних осіб, створених для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не здійснюють підприємницької діяльності, за винятком отримання пасивнихдоходів;

д) релігійні організації;

є) інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів.

Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів та є їх повного власністю, отриманий від реалізації товарів (робіт, послуг) власного виробництва (за винятком підакцизних товарів, посередницької діяльності, грального бізнесу) (п. 7.12.1).

Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий від реалізації на митній території України спеціальних прод уктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення обсягів виробництва та зменшення роздрібних цін продуктів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України (п. 7.13).

Оподатковується у розмірі 50% від чинної ставки прибуток від реалізації інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, створених відповідно до Закону (п. 7.14.1).

Платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Авансові внески сплачуються до бюджету за підсумками першого та другого місяців кварталу до 20-го числа другого і третього місяців кварталу відповідно.

Податок на додану вартість — непрямий податок, який включається до ціни реалізованого товару і є частиною новоствореної вартості, сплачуєтьсядо Державного бюджету.

Законом України від 3 квітня 1997 р. “Про податок на додану вартість” встановлено новий підхід при визначенні категорії платників податку на додану вартість, що дає можливість охопиш всіх потенційних платників ПДВ. Відповідно до закону платником ПДВ є не тільки особа (як юридична,так і фізична) підприємницької діїгльності, а й інша юридична особа, що не є суб’єктом підприємницької діїгльності, за умови, що у неї обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду з останніх 12 календарних місяців перевищує 600 неоподатковуваних міїгіму мів доходів громадян (на сьогодні це становить 10200 грн.).

Такі обмеження обсягу продажу товарів не стосуються особи, що здійснює на митній території Украши підприємницьку діяльність зторгівлі заготівку.

Неє платникомподаткунадодану вартість суб’єкт підприємницькоїдіяль-ності без створення юридичної особи (фізична особа), що здійснює торгівлю 334

за готівку на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством.

Категорію платників податку на додану вартість поповнюють особи, які на мінній території України надають послуги, пов’язані з транзитом посажирів або вантажів через митну територію України.

При ввезенні товарів на митну територію України чи отриманні від нерезидентів робіт (послуг) д ля їх використання чи споживання на території України платником податку є будь-яка особа, що ввозить (отримує) зазначені товари, включаючи і громадян, які імпортують товари в обсягах, що підлягають оподаткуванню.

На території України, відповідно до міжнародних норм обкладання ПДВ, запроваджено спеціальну реєстрацію платників ПДВ у державній податковій інспекції за місцем їх знаходження з метою отримання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ та індивідуального номера платника ПД В, що дасть можливість створити єдину базу даних платників податку з метою отримання права на нарахування податку та складання податкової накладної при продажу товарів (робіт, послуг) незалежно від їх походження.

Об’єктом оподаткування податком надодану вартість є операції платників податку:

• з продажу товарів (робіт, послуг) на митній територіїУкраіни, вт. ч. операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) і операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальникові (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставника (п. 3.1.1).

• з ввезення (пересилки) товарів на митну територію України і одержання робіт (послуг), наданих нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, у т. ч. операції з ввезення (пересилки) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки (п. 3.1.2).

• з вивезення (пересилки) товарів за межі митної території України і надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України (п. 3.1.3).

Для обчислення податку надодану вартість законом визначено дві ставки податку - 20% та нульова ставка.

Нульова ставка застосовується у разі продажу товарів (робіт, послуг) на експорт і означає повне відшкодування ПДВ, сплаченого постачальниками за товари (роботи, послуги), матеріальні ресурси, використані для здійснення вищезазначених поставок.

Податковим законодавством уперше на території України введено рівноправну відповідальність як платників за повноту та своєчасність проведення розрахунків з бюджетом, так і уряду країни за несвоєчасне повернення коштів. Аналізуючи період від впровадження ПДВ до цього часу, зазначимо, що порядок і нарахування ПДВ та його сплати перебувають у постійному русі, змінюються.

Акцизний збір, як і ПДВ, належить до непрямих податків і встановлюється на високорентабельні та монопольні товари (продукцію) і включається до ціни цих товарів (послуг).

Розмір ставок та перелік товарів (послуг), на які поширюється акцизний збір, встановлюються постановами Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Платниками акцизного збору виступають суб’єкти або замовники підакцизних товарів, атакожті, що імпортують підакцизні товари громадянам, які займаютьсяпідприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять або пересилають товари на митну територію України.

Порядок обчислення і сплати акцизного збору здійснюється відповідно до Інструкції щодо порядку стягнення податку на додану вартість та акцизного збору України №68 від 14 лютого 1997 р.

Об’єктом оподаткування акцизним збором є митна вартість підакцизних предметів (товарів), які ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України, з урахуванням сум мита і митних зборів. У разі відсутності переміщення товару за межі або через мигну територію України, об’єктом оподаткування є вартість товару у відпускних цінах.

Особливої уваги заслуговує впровадження натеригоріїУкраїни Закону Ук-раїнивід 15.09.95р. “Проакцизнийзбірнаалкогольнінапоїтатюгюновівироби", яким визначено особливості нарахування та сплати акцизного збору, що справляється з виготовлених українськими виробниками та ввезених на територію України алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Сплата акцизного збору на ці товари провадиться шляхом придбання акцизної марки встановленого зразка. Причому наклейка марки акцизного збору на алкогольний напій чи тютюновий виріб є дозволом на'іхреалізацію споживачам і є митним оформленням, тобто підтверджує оплату акцизного збору. Забезпечення виготовлення марокакцизного збору, їх зберігання, продажта організація роботи, яка пов’язана зі здійсненням контролю за наявністю цих марок на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках)тюгюновихвиробів підчас їх транспортування, зберіганняіреалізації, покладаєтьсянаорганиДержавноїподатковоїслужбивУкраїні.

Не підлягають оподаткуванню акцизним збором при ввезенні (пересилці) на митну теріторію України: горілчані вироби в кількості 1 літра; вино в кількості 2 літрів; тютюнові вироби в кількості 200 сигарет (або 200 грамів цих виробів); реалізація підакцизних товарів на експорт і за іноземну валюту; реалізація легкових автомобілів спеціального призначення для інвалідів, оплата вартості яких провадиться органами соціального забезпечення; реалізація спеціальних легкових автомобілів, які мають спеціальне призначення для установ та організацій (швидка медична допомога, міліція та ін.), перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік підакцизних товарів постійно змінюється, що потребує чіткого визначення підакцизних товарів і ставок акцизного збору відповідно до однорідних за ціною товарів у твердих сумах і у відсотках від вартості, тобто підакцизні товари повинні мати подвійну систему оподаткування:

— нормативну у твердих сумах;

— визначену у відсотках чи коефіцієнтах відповідно до вартості товару (наприклад, легкові автомашини).

При здійсненні реекспорту ПДВ і акцизний збір, якщо вони були сплачені до бюджету, підглягають відшкодуванню з відповідних бюджетів органами Державної податкової служби.

При реімпорті товарів, особи, які ввозять українські товари, раніше експортовані з території України, сплачують податок на додану вартість і акцизний збір відповідно до встановленого порядку.

Акцизний збір нараховується у відсотках до вартості товарів у відпускних цінах, а по імпортних товарах—до митної вартості, до якої додається митний збір і мито за ставками, визначеними залежно від виду підакцизного товару.

Ставки акцизного збору є диференційовані в залежності від виду товару. Постановою Кабінету Міністрів України №526 від 5.08.94 р. “Про внесення змін у перелік товарів (продукції), на яку встановлюється акцизний збір та ставки цього збору” внесено деякі зміни ставок. Наприклад: вина марочні вітчизняного виробництва - 40%, імпортні — 200%; тютюнові вироби вітчизняного виробництва—сигарети з фільтром — 40%, імпортні —150%.

Розрахунок акцизного збору складається платником самостійно на підставі даних накопичувальних відомостей і реалізації підакцизних товарів (продукції).

Складовою частиною доходів Державного бюджету є митні платежі, які бувають двох видів: мито і державне мито, що стягуються митницями на кордоні держав.

Мито — це обов’язковий платіж, який стягується митницею при переміщенні через митний кордон товарів та інших предметів. Залежно від напрямків переміщення предметів (товарів) мито поділяється на:

а) ввізне;

б) вивізне;

в) транзитне.

Платниками мита є як юридичні, так і фізичні особи, які ввозять або пересилають товари через мінний кордон України.

Ставка мита встановлюється або в процентах або в твердій сумі митної вартості товару єдиною на всій території держави. Залежно від країни походження товарів при ввезенні в Україну застосовуються преференційні, пільгові або повні ставки ввізного мита, передбаченого єдиним митнимтарифом України.

Мито не справляється з предметів, які ввозяться в Україну у рамках гуманітарної допомоги, обладнання, матеріалів та іншого майна, призначених для 337

внесення до статутного фонду спільного підприємства з боку іноземних учасників.

Мито включається в ціну реалізації товару і сплачується в кінцевому результаті за рахунок споживача, контроль правильності сплати мита здійснюється спеціально уповноваженими державними органами.

Поряд з фіскальною функцією, мито виконує стимулюючу і захисну функції. Захисна функція мита передбачає створення перешкод до проникнення на територію держави товарів, більш конкурентоспроможних стосовно до національних, або просто тих, в яких не зацікавлена держава.

Державне мито є платою, яка стягується на території України з юридичних та фізичних осіб за вчинення в їхніх інтересах юридично значущих дій та видачу їм відповіднихдокуменгів, що мають правове значення, спеціально уповноваженими на те державними органами.

Державне мито справляється:

— з позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій, з касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набули законної сили, а також за видачу судами копій документів;

— з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до господарських судів, та заяв про перевірку рішень, ухвал, постанов у порядку нагляду, а також про їх перегляд за нововиявленими обставинами;

— за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міськихраднароднихдепугатів, атакожза видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

— за реєстрацію актів громадянського стану, а також за видачу громадянам повторного свідоцтва про реєстрацію актів громадянського стану і свідоцтв у зв’язку зі зміною, доповненням, виправленням записів актів громадянського стану;

— за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що їх замінюють; за видачу або продовження посвідок на проживання; за видачу візи до національного паспорта іноземного громадянина або документа , що його замінює, на право виїзду з України та в’їзд у в Україну, а також із заяв про прийняття до громадянства України і про вихід з громадянства України;

— за видачу паспорта громадянина України нового зразка, за оформлення паспорта громадянина України нового зразка для поїздки за кордон, за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзд у за кордон або продовження строку його дії;

— за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

— за видачу дозволу на право полювання та рибальства;

— за операції з цінними паперами;

— за операції, що здійснюються на товарних, сировинних та інших біржах, крім валютних;

— за дії, пов’язані з одержанням охоронних документів на об’єкти промислової діяльності , підтриманням їх чинності та передачу прав їх власниками.

Відповідно до справляння державного мита можна виділити два способи визначення ставок.

По-перше, у відсотках до ціни позову, суми договору, вартості майна тощо.

По-друге, в твердих сумах неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який діє надень сплати мита.

Особливістю державного мита є можливість його сплати в іноземній валюті.

Державне мито сплачується за місцем розгляду й оформленням документів і зараховується до місцевих бюджетів, крім мита, яке справляється з позовних заяв, що подаються до господарського суду, з заяв про перевірку рішень, ухвал та постанов господарських судіву порядку нагляду, атакожзадїї, пов’язаніз одержанням патенту на сорти рослин та підтриманням їх чинності, яке зараховується до Державного бюджету України. При справленні державного мита, досить широко використовується система наданих пільг, як стосовно юридичних, так і фізичних осіб (при поданні позову про стягнення аліментів, засвідчення заповітів і договорів дарування майна на користь держави, інваліди І та II групи, тощо).

Прибутковий податок з громадян сплачується громадянами України та особами без громадянства, які проживають натериторіїУкраїни і мають самостійні джерела доходів, як правило, за місцем джерела доходу або за місцем проживання.

Таким чином, платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства—як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

До громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, належать громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які проживають в Україні не менше 183 днів у календарному році.

Об’єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний ними з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Громадяни, які не проживають в Україні, але мають джерела доходів вУк-раїні, сплачують податок з цих джерел доходів за ставкою 20% без виключення неоподатковуваного мінімуму і надання пільг.

Визначення сукупного оподатковуваного доходу при оподаткуванні громадян провадиться з урахуванням доходів, одержанихяк у натуральній, так і в грошовій формах.

У разі виплати заробітної плати в натуральній формі продукцією власного виробництва її розмір у складі місячного сукупного оподатковуваного доходу працівника обчислюється за її відпускними цінами стороннім споживачам у тому місяці, коли проведено нарахування заробітної плати. Якщо в поточному місяці така продукція не реалізовувалась, їїрозмір обчислюється за відпускною ціною попереднього місяця. Причому прод укція інших виробників у складі місячного сукупного оподатковуваного доходу працівника оцінюється за цінами її придбання.

Таким чином, до сукупного місячного оподатковуваного доходу включа-ютьсядоходи, одержані громадянами у будь-якій формі і за будь-яких обставин, незалежно від джерела, крім переліку доходів, які не включаються до оподатковуваного доходу згідно з рішеннями Верховної Ради або уряду України.

Прибутковий податок з оподатковуваного доходу, одержуваного громадянами за місцем основної роботи, утримується підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами—суб'єктами підприємницькоїдіяльності, зякими громадянин має трудові відносини.

Доходами, одержаними за місцем основної роботи, є доходи, одержані від суб’єктів господарювання, зякими громадянин має трудові відносини, у яких ведеться його трудова книжка і де проводиться відрахування до соціального страхування.

Сукупний оподатковуванийдохідвключає виплати як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, доходи у вигляді дивідендів за акціями чи від підприємницькоїдіяльності та інші виплати яку грошовій, так і натуральній формах.

Громадяни, що мають доходи не лише за місцем основної роботи, зобов’язані вести їх облік і відображати в декларації, яку повинні до 1 березня наступного за звітним року подати до податкового органу за місцем проживання.

Доречно наголосити, що обов'язок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб — суб'єктів підприємницькоїдіяльності, які виплачують доходи громадянам не за місцем основної роботи, надсилати не пізніше ЗО днів після виплати податковому органові за місцем проживаннятаких громадян відомості про суму виплачених доходів і суму утриманого податку.

На основі одержаної інформації податкові органи перевіряють отримані від громадян декларації і обчислення річної суми податку з сукупного оподатковуваного доходу, одержаного ними як за основним місцем роботи.

Податок па промисел. Платниками податку на промисел є громадяни Ук-раїїги, іноземні громадяни та особи без громадянства, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше 340

чотирьох разів протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

Об’єктом оподаткування є сумарна вартість товару за ринковими цінами, що зазначається громадянином у декларації, поданій до державної податкової інспекції по району (місту) за місцем проживання, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, — за місцем продажу товару.

Не декларується продаж вирощеної в особистому підсобному господарстві продукції.

Ставка податку на промисел встановлюється у розмірі 10% вказаної у декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох днів, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи днів ставка податку подвоюється.

Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначається на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку за невикористаним патентом поверненню не підлягає. Мінімальний термін дії одноразового патенту — три, максимальний — сім днів.

Податок на промисел зараховується до місцевих бюджетів за місцем придбання.

На громадян, які здійснюють продаж товарів без придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їх дії, чи здійснюють продаж товарів, не зазначениху деклараціях, начальниками державних податкових інспекцій та їх заступниками накладаються адміністративні штрафи від одного до десяти розмірів встановленого чинним законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць, а за ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладання адміністративного стягнення, — від десяти до двадцяти розмірів встановленого чинним законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць.

Протоколи про адміністративні правопорушення складаються посадовими особами державних податкових інспекцій.

Виконавчі комітети рад народних депутатів інформують населення про порядок продажу товарів за одноразовими патентами, визначають місця та створюють належні умови для його здійснення.

Контроль за додержанням Декрету покладається на державні податкові інспекції та органи внутрішніх справ.

Податок на нерухомість є зведеним, загальнодержавним податком, який складається з нарахованих сум податків на землю, будівлі й споруди.

Потребують розгляду податки, які в сумі складають податок на нерухомість.

Податок на будівлі. Об'єктом оподаткування є будівлі, окрім будівель, що перебувають у власності:

—держави або територіальної громади;

— релігійних організацій, навіть за умови їх використання як місця проживання служителя культу та для ведення ним допоміжного господарства;

— установ і організацій іноземних держав, які користуються дипломатичним імунітетом та привілеями згідно з міжнародними договорами України або її законами.

Не можуть бути об’єктом оподаткування будівлі, що перебувають у зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначених Законом України “ Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильс ької катастрофи ”, та багатоквартирний жі ггловий фонд, що перебуває на балансі юридичних осіб. Не оподатковуються також будівлі, які не введено в експлуатацію.

Будівлі оподатковуються за ставкою, що встановлюється законом про державний бюджет на черговий податковий рік, у розмірах не нижче одного та не вище трьох відсотків до бази оподаткування.

Кабінет Міністрів України подає на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо розміру ставки податку на черговий податковий рік разом з розрахунками до проекту закону про Державний бюджет. Ставка податку не може змінюватися впродовж одного бюджетного року.

Розмір середньої вартості одиниці виміру будівлі, залежно від матеріалу стінтаїїрозташування, визначається та оприлюднюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Перегляд розміру середньої вартості одиниці виміру будівлі повинен здійснюватися не рідше одного разу на 5 років, але не частіше одного разу на три роки. Порядок здійснення оцінки середньої вартості одиниці виміру будівель встановлюється Кабінетом Міністрів України. Розмір середньої поточної вартості будівлі не може змінюватися протягом одного бюджетного року.

Податок на споруди. Податок на споруди раціоналізує витрати власника (користувача) споруди та спрощує механізм перерозподілу власності між юридичними або фізичними особами.

Об’єктом оподаткування є споруда.

Не є об’єктом оподаткування споруди, що перебувають у власності:

а) держави або територіальної громади, включаючи пам’ятки культури й архітектури, що охороняються державою, крімвипадків, коли такі споруди закріплено за підприємствами на праві повного господарського відання або передано в оренду (спільну діяльність, інші види використання) іншим особам (крім державного або комунального майна, що передається в оперативне управління бюджетним установам та організаціям);

б) неприбуткових організацій, у тому числі релігійних, за умови їх викори -стання для ведення неприбуткової діяльності, зокрема релігійної;

в) у власності установ і організацій іноземних держав, які користуються дипломатичним імунітетом та привілеями згідно з міжнародними договорами України. 342

_Розділ 15. Бюджет держави

Не можуть бути об'єктом оподаткування також споруди, які використовуються:

а) для будь-яких цілей, за умови, що такі споруди розташовані у зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначених законом України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

б) як об'єкти природоохоронного призначення, у тому числі об'єкти з утилізації виробничих відходів юридичних осіб та життєдіяльності фізичних осіб;

в) пенітенціарними закладами та їхніми підприємствами відповідно до

встановлених законодавством цілей;

г) для потреб дитячих дошкільних закладів, закладів середньої професій

ної освіти й підвищення кваліфікації працівників, безоплатних пунктів медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам (медпункти); як безоплатні спортивні зали і майданчики для фізичного та психологічного оздоровлення відтворення працівників (крім будинків відпочинку, туристичних баз), а також об'єкти житлово-комунального господарства, що перебувають на балансі й утримуються за рахунок такого платника податку.

Не оподатковуються споруди, виробництво (будівництво) яких не завершено, а також споруди, законсервовані за рішенням Кабінету Міністрів України або за рішенням власника споруди у встановленому порядку.

Порядок визначення дати початку експлуатації споруд встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Споруди оподатковуються за ставкою, яка визначається законом про державний бюджет на черговий податковий рік у розмірах не нижче одного й не вище трьох відсотків до бази оподаткування.

Ставка податку не може змінюватися протягом одного бюджетного року.

Платниками податку на нерухомість є власники нерухомості або особи, уповноважені власниками сплачувати податок.

У разі, коли нерухомість перебуває у спільній власності членів сім'ї, платником податку є глава сім'ї.

У разі, коли платника податку не виявлено, органи місцевого самоврядування за поданням державних податкових адміністрацій у місячний строк встановлюють власника зазначеної нерухомості або визначають уповноважену особу, яка має право розпоряджатися зазначеною нерухомістю.

Не включаються до бази оподаткування нежитлові приміщення на території присадибної ділянки, на якій збудовано індивідуальний будинок — місце постійного проживання фізичної особи, — розташований на території громад з населенням менш як 10 тис. постійних жителів, у разі, коли такі нежитлові приміщення використовуються для утримання свійських тварин і птахів, зберігання садового та іншого господарського інвентаря, для погребів (льохів), інших особистих та сімейних цілей, не пов'язаних з здійсненням підприємницької діяльності.

Нежитлові приміщення будь-якого призначення, збудовані на території присадибноїділянки, прилеглої до індивідуального будинку, розташованого на території громад з населенням більш як 10 тис. жителів, оподатковуються у складі загальної площі такого індивідуального будинку.

Податок на будівлі не перераховується і не сплачується у податковому році, якщо нарахована сума на кожний об'єкт нерухомості не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Це правило не поширюється на оподаткування споруд.

Податкові періоди. Податковий період для будівель — податковий рік. Податковий період для споруд—календарний місяць.

Податковий рік — це період, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня одного й того самого року.

Інформація про власність. Будь-які особи, які володіють нерухомістю або використовують її, мають частку участі, орендують чи управляють нерухомістю, а також будь-які юридичні особи, які прямо або побічно здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність, пов'язану з використанням інформацїїпро нерухомість (у тому числі, але не виключно: нотаріальні контори, банки, бюро технічної інвентаризації, компанії та біржі з торгівлі нерухомістю, інші реєстратори нерухомості або прав на неї), зобов’язані надавати інформацію про оподатковувану нерухомість відповідним органам державної податкової служби у порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За не надання відомостей громадяни, втому числі посадові особи, несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Для перевірки наданої інформації про власність посадова особа органу державної податкової служби має право заходити на землю або у будівлю (споруду) , що підлягає оподаткуванню, з метою визначення бази оподаткування у зручний для власника (користувача) час. Узгодження відбувається шляхом надіслання або особистого вручення письмового повідомлення з пропозицією про час зустрічі, яка має передбачати точний час такої зустрічі у період з 8 год. ран -ку до 19 год. вечора протягом двох визначених податковим органом робочих днів тижня або у період з 8 год. ранку до 17 год. вечора суботи, але не раніше, ніжчерез ЗО календарних днів після надіслання звернення.

Протягом наступних, після дня одержання письмового повідомлення, 10 календарних днів власник (користувач) зобов'язаний сповістити орган державної податкової служби про дату огляду. Якщо узгодження такого часу не відбувається протягом 20 календарних днів з моменту першого звернення органу державної податкової служби, останній має право призначити дату огляду самостійно, про що письмово сповіщає власника (користувача) нерухомості.

Коли час огляду неможливо узгодити у зв'язку з відсутністю власника (користувача) , орган державної податкової служби зобов'язаний вивісити пись-344

мове повідомлення про призначену дату огляду біля входу до об'єкта оподаткування та (або) на спеціальній дошці податкових оголошень, яка встановлюється на доступному для огляду місці біля входу у приміщення органу місцевого самоврядування територіальної громади.

У разі, коли власник (користувач) нерухомості не забезпечив можливості проведення такого огляду нерухомості, податковий орган має право самостійно встановити базу оподаткування вікування нерухомості на підставі зовнішнього її огляду, а також відомостей, що є в розпорядженні органу державної податкової служби. При тому зменшення податкової бази не застосовується.

Платник податку зобов'язаний повідомити орган державної податкової служби про істотні зміни, яких зазнає об'єкт оподаткування, а саме:

— про ліквідацію (знесення, зруйнування) об'єкта оподаткування або його частини;

— про збільшення вартості об'єкта ододаткування.

Таке повідомлення платник податку повинен надіслати органові державної податкової адміністрації протягом 30 календарних днів після завершення зміни об'єкта оподаткування.

У разі, якщо платник податку не надіслав такого повідомлення у зазначені сроки:

— зменшення об'єкта оподаткування не береться до уваги;

— збільшення об'єкта оподаткування вважається здійсненим, починаючи від дня, що настає за днем останнього огляду (оцінки) нерухомості.

Порядок нарахування, сплати та зарахування податку на нерухомість.

Зобов'язання щодо податку на нерухомість визначаються органами державної податкової адміністрації на підставі бази оподаткування нерухомості та ставок на черговий бюджетний рік.

Особи, які користуються податковими пільгами, зобов'язані до 1 лютого чергового податкового року надіслати органові державної податкової адміністрації інформацію про склад майна і фізичних осіб, які мають право на одержання таких пільг.

У разі несвоєчасного надіслання такої інформації пільги не надаються.

Не пізніше 30 квітня чергового податкового року орган державної податкової адміністрації надсилає за місцем розташування будівель податкове повідомлення про річні податкові зобов'язання, розраховані з урахуванням індексації податкових баз та вчасно отриманої від платників податку інформації про право на пільги щодо цього податку.

Податкове повідомлення має містити реєстраційний номер власності, ім'я власника (якщо воно відоме), відомості про площу землі або будівлі, податкову базу землі або будівлі, суму податку, що підлягає сплаті, строк і порядок сплати податку.

У разі, коли надіслати таке повідомлення неможливо у зв'язку з тим, що не визначено власника або відповідальну особу за внесення податку та (або)

через відсутність технічних умов для вручення даного повідомлення, орган державної податкової адміністрації зобов’язаний вивісити це повідомлення біля входу до об’єкта оподаткування та (або) на спеціальній дошці податкових оголошень, яка встановлюється на доступному для огляду місці біля входу у приміщення органу місцевого самоврядування територіальної громади.

Сплата податкуусумі, визначеній в податковому повідомленні, здійснюється шляхом перерахування грошейдо відповідних бюджетів з банківських рахунків фізичнихчи юридичних осіб, або шляхом внесення готівки до банків, уповноважених приймати бюджетні платежі, або шляхом розрахунків замінниками грошей (кредитними чи дебетовими картками, дорожніми або банківськими чеками тощо) в порядку, встановленому Національним банком України.

Сплата податку на будівлі здійснюється двома рівними частинами, перша —до 31 травня податкового року, друга—до 31 жовтня податкового року.

Сплата податку на споруди здійснюється щомісячно у строки, передбачені для сплати податку на прибуток підприє мств.

Податок на нерухомість має бути повністю сплачено за весь податковий період, незалежно від часу володіння такою нерухомістю останнім власником або часу користування нею останнім орендарем (користувачем).

Розглянемо сутність деяких місцевих податків і зборів.

Готельний збір. Платниками є особи, які проживають у готелях. Граничний розмір збору не повинен перевищувати 20% вартості найманого житла (без додаткових послуг). Готельний збір стягується і перераховується до бюджету місцевого самоврядування адміністрацією готелю.

Збір за парковку автотранспорту. Платниками збору є юридичні особи й громадяни, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Ставка збору встановлюється з розрахунку за 1 годину парковки. Граничний розмір не повинен перевищувати трьох відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — у спеціально обладнаних місцях і одного відсотка — у відведених місцях. Збір за парковку автотранспорту сплачується водіями на місці парковки.

Ринковий збір. Це плата за торговельні місця на ринках, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську й промислову продукцію та інші товари. Ринковий збір стягується за щоденну торгівлю. Його граничний розмір не повинен перевищувати 20% мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат—для юридичних осіб. Ринковий збір стягується працівниками ринку до початку реалізації продукції.

Збір за участь у бігах на іподромі. Стягується з юридичних осіб та громадян, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру. Граничний розмір збору за участь у бігах на іподромі за кожного коня не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Збір стягується адміністрацією іподрому до початку змагань.

346

Збір за виграш на бігах. Стягується адміністрацією іподромів з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі, під час видачі їм виграшу. Його граничний розмір не повинен перевищувати 6% від суми виграшу.

Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі. Стягується у вигляді відсоткової надбавки до плати, визначеної за участь у грі. Граничний розмір його не повинен перевищувати 5% від суми цієї плати. Суми збору справляються адміністрацією іподромів під час продажу квитка на участь у грі.

Податок з реклами. Об’єкт оподаткування — вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Податок сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які подаються з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, афіш, плакатів, інших технічних засобів, на вулицях, магістралях, майданчиках, будинках, транспорті та інших місцях. Граничний розмір податку не повинен перевищувати 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 % — за розміщення реклами на тривалий час. Податок сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.

Збір за право на використання місцевої символіки. Стягується з юридичних осіб та громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герб міста, назви чи зображення архітектурних, історичних пам’яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування. Граничний розмір збору не повинен перевищувати: з юридичних осіб 0,1% вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки; з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, — п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Збір за право проведення кіно- і телезйомок. Вносять комерційні кіно- і те-леорганізацїї, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо). Граничний розмір збору не повинен перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей. Платники збору—юридичні особи й громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей. Об’єктом оподаткування є вартість заявлених до місцевих аукціонів чи конкурсного розпродажу товарів, яку встановлюють, виходячи з їх початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея. Збір стягується за три дні до проведення аукціонів або конкурсного розпродажу чи під час одержання дозволу на випуск лотереї. Граничний розмір збору — 0,1% вартості заявлених до місцевих аукціонів чи конкурс -ного розпродажу товарівабо від суми, наяку випускається лотерея. Граничний розмір збору на проведення лотерей з кожного учасника аукціону не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Комунальний податок стягується з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій планово-дотаційнихта сільськогосподарських підприємств. Його гра-347

ничний розмір не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, який обчислюють, виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Збір за проїзд по території прикордонних областей з автотранспорту, що прямує за кордон, стягується з юридичних осіб та громадян України у розмірі до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян залежно від марки й потужності автомобіля, а з юридичних осіб та громадян інших держав, у тому числі суб’єктів колишнього Союзу РСР, — у розмірі від 5 до 50 доларів США. Збір не стягується з:

— автотранспорту, що перевозить за кордон вантажі за державними замовленнями і державними контрактами;

— громадян України, які направляються у службові відрядження;

— спортсменів, які від’їжджають на міжнародні змагання;

— громадян, які від’їжджають у порядку культурного обміну, на лікування, оздоровлення.

Збір за видачу ордера на квартиру сплачується за послуги, пов’язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири. Граничний розмір збору не повинен перевищувати ЗО % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час оформлення ордера на квартиру. Збір сплачується через установи банків до одержання ордера.

Курортний збір. Платники збору—громадяни, які прибувають у курортну місцевість. Граничний розмір зборуне може перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Курортний збір справляється адміністрацією готелю та іншими установами готельного типу під час реєстрації прибулих; квартирно-посередницькими організаціями—при направленні осіб на поселення в будинки, що належать громадянам на праві власності. З осіб, які зупиняються в будинках громадян без направлення квартирно-посередницьких організацій, а також осіб, які проживають у наметах, автомашинах тощо, збір справляється у порядку, визначеному радами народнихдепутатів, що встановлюють цей збір. Від сплати звільняються:

• діти віком до 16 років;

• інваліди та особи, що їх супроводжують;

• учасники Великої Вітчизняної війни;

• воїни-інтернаціоналісти;

• учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;

• особи, що прибули за путівками до санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів;

• особи, що прибули до курортної місцевості у службове відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів;

• чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі. Це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених місцях. Справ-348

ляється уповноваженими на це організаціями з юридичних осіб та громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари. Граничний розмір збору не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в день — за одноразову торгівлю.

Як загальнодержавні, так і місцеві податки потребують контролю за їх правильним обчисленням, своєчасним нарахуванням. Цю функцію виконують державні податкові адміністрації.