Висновки до розділу 5

Для ефективного управління фінансами інституційних секторів еко­номіки необхідний інструментарій оцінювання реакції економічних суб'єктів на той чи інший захід регуляторного впливу.

Аналізуючи фінансові потоки на макрорівні, неможливо уникнути процедур узагальнення, агрегації й абстрагування, тому в основу мето­дології проектування, розроблення й апробації імітаційної моделі взає­модії фінансів інституційних секторів економіки було покладено загаль- нонаукові та спеціалізовані методи економетричного моделювання. Взаємодія інституційних секторів економіки відбувається одночасно на декількох макроринках, тому майже неможливо за одиничний період часу (квартал або рік) встановити, яке з явищ первинне, а яке - вторин­не. Ця принципова особливість зумовила вибір техніки моделювання структурними рівняннями як методологічної основи розроблення імі­таційної моделі.

На підставі зазначеного побудовано систему структурних рівнянь, яка дає змогу оцінити взаємозв'язок між такими інституційними секто­рами економіки, як:

- нефінансові корпорації;

- фінансові корпорації;

- сектор загальнодержавного управління;

- домашні господарства разом із некомерційними організаціями, що їх обслуговують.

Агрегація двох інституційних секторів (домашні господарства разом із некомерційними організаціями, що їх обслуговують) зумовлена подіб­ністю структурних одиниць, що їх утворюють: домашні господарства одночасно є і носіями сукупного попиту, і учасниками об'єднань, метою яких є задоволення соціально-культурних, політичних, релігійних, а та­кож професійних інтересів.

Прикладна цінність моделювання фінансових потоків інституційних секторів за допомогою системи структурних рівнянь полягає, по-перше, у можливості виконання багатоваріантних розрахунків перспективного розвитку країни, а також всебічного аналізу наслідків від впровадження економічної політики; по-друге, власне сама ССР є віддзеркаленням ре­акції економічних суб'єктів на раніше здійснені заходи державного регу­лювання фінансових потоків ІСЕ.

Проведений аналіз довів, що фінансові пропорції грошового обо­роту між інституційними секторами у 2009-2013 рр. формувались та­ким чином:

- номінальні доходи домашніх господарств змінювались майже пря­мо пропорційно динаміці споживчих видатків, обсягів імпорту то­варів і послуг та вартості реалізованої промислової продукції й роз­дрібного товарообороту. Зокрема, на кожну гривню споживчих ви­датків домашні господарства мали забезпечити дохід у сумі 1,23 грн. При цьому на рівень добробуту домогосподарств негативно впли­вали бізнес-інтереси вітчизняних і зарубіжних нефінансових кор­порацій. Так, кожна гривня додаткового валового прибутку скоро­чувала доходи домашніх господарств на 0,6 коп., тоді як кожна гривня вартості імпортованих товарів і послуг (незалежно від того, з якою метою їх було ввезено: чи для кінцевого продажу, чи для подальшої переробки) скорочувала номінальні доходи домогоспо­дарств на 1,29 грн. Звичайно, негативний вплив імпорту товарів і послуг на номінальні доходи домогосподарств пояснюється витіс­ненням вітчизняної неконкурентоспроможної продукції дешевши­ми зарубіжними аналогами із подальшим занепадом вітчизняного виробництва і скороченням кількості робочих місць, а отже, й зай­нятості;

- найбільш істотно фіскальне навантаження позначається на ре­зультатах діяльності нефінансових корпорацій. Недоцільне зни­ження ставки податку на прибуток підприємств: обсяг масштаб­них ухилень від виконання фіскальних зобов'язань навряд чи зни­зиться, а отже, підстав для зростання доходів державного бюдже­ту й профіцитного фінансування економічного розвитку країни не з'явиться;

- валовий прибуток нефінансових корпорацій визначається макси­мальною кількістю макроекономічних факторів: обсягом реаліза­ції промислової продукції й роздрібним товарооборотом торгівлі, величиною освоєних інвестицій в основний капітал, вартістю ім­порту й експорту товарів і послуг і, нарешті, - споживчими видат­ками домашніх господарств.

Пріоритетними напрямами державного регулювання фінансовими потоками інституційних секторів економіки України, а отже, й цільови­ми індикаторами ефективності модернізації системи державних фінан­сів у найближчій перспективі повинні стати:

- досягнення профіциту зовнішньоторговельного балансу, насампе­ред за рахунок зростання експорту і зниження імпорту, тому що позитивний вплив зростання вартості експортованих благ на рі­вень добробуту інституційних секторів значно вищий, ніж нега­тивний вплив збільшення імпорту;

- стимулювання зростання споживчих видатків домогосподарств, що сприятиме збільшенню економічної активності громадян і під­вищенню прибутковості нефінансових корпорацій, що в кінцевому підсумку позитивно позначиться на динаміці доходів державного бюджету, а також на послабленні активного реформування й впро­вадження інших фіскальних новацій, які дестабілізують бізнес- процеси;

- контроль за цільовим використанням інвестиційних коштів у ре­альному секторі, створення сприятливих умов для роботи підпри­ємств, які модернізують виробничі потужності з метою мінімізації строку окупності інвестиційних проектів.

Побудовано досить просту, прозору, але водночас інформативну ма- кроекономічну модель, яка здатна відображати реакції інституційних секторів економіки на збурення, що відбуваються на п'яти основних ма- кроекономічних ринках (відповідно до національних рахунків): реаль­ному, зовнішньому, монетарному, бюджетному та ринку праці. Звичай­но, під час моделювання враховано необхідність компромісу між інфор­мативністю й агрегованістю показників моделі.

У сучасних умовах бюджетна політика є одним із головних регуля­торів економічних процесів. Без ефективного застосування її інстру­ментів неможливо подолати наслідки фінансової кризи, забезпечити реалізацію програм довгострокового розвитку країни, зростання до­бробуту населення, покращання діяльності суб'єктів господарювання. Підтримання динамічної економічної та соціальної рівноваги в держа­ві базується на перерозподілі ВВП шляхом застосування інструментів бюджетної політики, що створює стимули для подальшого розвитку суспільства.

Згадана методика прогнозування масштабів державного сектору призначена для проведення не надто деталізованих розрахунків, від яких можна відштовхуватись при проведенні більш детальних прогнозів. За­пропонована схема взаємозв'язку бюджетної політики і діяльності дер­жавного сектору нагадує систему прогнозування і планування бюджету за допомогою агрегованих мультиплікаторів. Головною проблемою під час реалізації методики є її адекватне статистичне забезпечення показ- никами бюджетної ефективності й показниками діяльності державного сектору. На сьогодні статистичний облік, який дає змогу точно оцінюва­ти ці показники, в Україні не ведеться.

Одним із головних чинників реструктуризації державного сектору є баланс доходів і витрат держави, пов'язаний з підтримкою його діяль­ності взагалі та окремих інституційних секторів зокрема. Чим більші витрати бюджету на підтримку діяльності підприємства (об'єкта) і чим менші доходи від цієї діяльності, тим бажанішою є приватизація цього підприємства.