2. ФАКТОРИ РОЗВИТКУ І ФОРМУВАННЯ

Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Це ліси пев­ної території, які використовуються або можуть бути використані для задоволення будь-яких потреб суспільства. До лісових ресурсів як одного із основних видів природних ресурсів належать деревні, технічні, харчові, лікарські та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу — водоохоронні, захисні, клімато­регулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.

Загальна площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га, у тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га.

Лісистість території республіки становить 15,6%. Запаси деревини становлять 1,74 млрд. куб. м. Основна частина лісів перебуває у віданні державних органів лісового господарства, решту передано у безстрокове користування сільськогосподарським підпри­ємствам або закріплено за іншими міністерствами і відомствами.

Лісовий фонд України характеризується переважанням листяних і хвойних порід і нерівномірним розміщенням ресурсів деревини по території. Найбільша концентрація їх в Українських Кар­патах (40,5% площі цього регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні цей показник становить 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

За народногосподарським значенням, місцеположенням і функ­ціями, які вони виконують, усі ліси України поділяють на дві групи. До першої групи відносять водоохоронні, захисні, санітар­но-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового призначення (ліси заповідників, природних, національних парків та ін.). Ліси цієї групи становлять 51% загальної площі лісового фонду України. Деревину в лісах першої групи застосовують головним чином при проведенні лісогосподарських заходів — рубок, догляду за лісом, санітарних та лісовідновних рубок стиглого лісу.

До другої групи належать ліси, що мають захисне і обмежене експлуатаційне значення. Вони є основним джерелом заготівлі деревини в Україні.

Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україні постачають переважно північні та східні райони Росії. На райони зосереджен­ня лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість. Основним споживачем ділової деревини є лісопильна промисловість, яка є базою для наступної обробки деревної сировини. В тісному поєднанні з ним розвивається стандартне домобудування, виробництво меблів, фанери, деревностружкових плит і т.д.

Розміщення галузей з механічної обробки деревини повинно враховувати такі особливості лісової промисловості, як високі витрати сировини на виготовлення продукції і величезні виробничі відходи. Для одержання 1 м³ клеєної деревини необхідно 2,3 м³ деревини, 1 т деревної маси — близько 3 м³ і т.д. Відходи виробництва ще на стадії лісозаготівель досягають 20%, а в лісопильній промисловості досягають 40%. В процесі подальшої обробки, наприклад, в меблевому виробництві використовується, як правило, тільки половина витраченої деревини. Це потребує наб­лиження виробництва до джерел сировини і одночасно комплекс­ної переробки деревини з метою зменшення відходів.

Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки ділової деревини. Його розміщення залежить від положення районів лісозаготівель по відношенню до споживача пиломатеріалів, наявності і характеру транспортних шляхів, по яких проходять масові потоки лісу або пиломатеріалів. Лісопиляння є трудомістким процесом у порівнянні із заготівлею деревини, потребує підготовки пиломатеріалів перед відправкою їх до споживача (сортування, сушка, ув’язування в пакети тощо), спеціального устаткування для цього, складських приміщень. Транспортування пиломатеріалів потребує спеціальних видів транс­порту (лісовози, залізниці з відповідним рухомим складом) і розвинутих шляхів сполучення.

На розміщення підприємств з механічної обробки деревини впливає не тільки кількість, а й якість (породний склад) сировини. Так, для виготовлення фанери використовується переважно береза.

Целюлозно-паперова промисловість характеризується високою матеріаломісткістю (на 1 т целюлози витрачається близько 5м³ деревини) і водомісткістю (350 м³ на 1 т продукції), тому тяжіє до сировинних баз. Розширення територіальних меж виробництва відбувається також в результаті освоєння нових видів сировини, рослинних відходів сільського господарства та ін.