12.2.10. Державна підтримка розвитку фермерства

В Україні зареєстровано 35.9 тис. фермерських господарств, яким передано у власність та надано в користування 932.2 тис. га сільгоспугідь, у тому числі 857.4 тис. га ріллі (табл.

Аналіз розвитку фермерства засвідчує, що держава не надає належної допомоги у його матеріально-технічному, технологіч­ному і фінансово-кредитному забезпеченні. Фермерство ще не ви­явило себе як конкурентоспроможна форма підприємництва у сільському господарстві.

Сьогодні у розвитку фермерства найповніше простежують­ся регіональні особливості формування багатоукладності (див. рис. 12.5).1

_____

1 Балян А.В. Особливості розвитку фермерства і його кооперування в Закарпатській області: Автореф. дис. ... канд. екон. наук. К., 1995. С.12.

409

Таблиця 12.5

Селянські (фермерські) господарства та площа сільськогосподарських угідь, виділена для них в областях України (01.01.1998 p.)

Дослідження процесів становлення фермерства в Україні за період 1991-1997 pp.

410

Рис. 12.5. Система регіональних особливостей розвитку фермерства.

411

відсутність стартового капіталу;

обмежені можливості державної підтримки;

неможливість одержання кредитів на доступних умовах;

низький рівень матеріально-технічної бази;

низький рівень компетентності частини фермерів;

законодавча неврегульованість окремих питань розвитку фер­мерства.

Сьогодні в Україні є три шляхи формування селянських (фер­мерських) господарств: по-перше, на нових спеціально відведе­них для них земельних ділянках з фонду земель державного запа­су і резерву; по-друге, на базі особистих підсобних господарств населення шляхом розширення їхніх земельних ділянок; по-третє, на базі майнових і земельних паїв селян, вилучених з колгоспів і радгоспів, та майна підсобних господарств інших підприємств.

В умовах малоземелля Західної України, зокрема у Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській областях, пріоритетним шля­хом розвитку фермерства є підсобні господарства населення (табл. 12.6).

Таблиця 12. б

Динаміка середніх площ землекористування у фермерських господарствах, га

В усіх регіонах України суттєвою перешкодою для розвитку фермерства є, насамперед, незадовільний стан матеріально-тех­нічної бази. З огляду на це структура більшості фермерських гос­подарств орієнтована на одержання найменш енерго- і трудо­містких видів продукції.

412

Програми сприяння розвитку і функціонування фермер­ських господарств розробляють на державному рівні. За харак­тером впливу форми і методи підтримки аграрного підприєм­ництва на державному і регіональному рівнях поділяють на юри­дичні, економічні, організаційні, адміністративні та соціально-психологічні.

Для конкретизації державну програму розбивають на регіо­нальні, мета яких - виконати завдання державної програми з ура­хуванням природно-кліматичних та соціальних особливостей роз­витку території. У програмах регіонального рівня можуть бути передбачені додаткові важелі економічного, організаційного та соціально-психологічного впливу.

За період з 1991 по 1998 рік в Україні прийнято близько 40 законодавчих та нормативних актів з різних питань функціону­вання фермерських господарств та, проте поки що ефективної пра­вової бази для захисту прав існуючих господарств не створено.

Недоліки у правовому забезпеченні діяльності фермерських господарств зумовлюють численні спори. Не вирішеними є пи­тання щодо розмежування таких понять, як селянське і фермерсь­ке господарство (хоча Закон України називається "Про селянське (фермерське) господарство"). Недостатньо врегульовані питання щодо земельних спорів, порядку створення правового режиму при­ватизації майна, землі та ін. Вкрай обмеженою є пряма фінансова державна підтримка. Зокрема, у 1996 p. з 9.5 млн грн., передбаче­них державним бюджетом на цю мету, фактично було виділено лише 1.8 млн грн. У 1997 p. державним бюджетом було заплано­вано виділити 6 млн грн. (потреба - 40 млн грн.) на підтримку АПК, однак фактично отримано лише 4.3 млн грн.

У країнах з ринковою економікою для фермерів важливо бра­ти участь у спеціальних державних програмах. Зокрема, згідно з американським законодавством, фермеру, який вирощує визначені умовами державної програми сільськогосподарські культури (ку­курудзу, бавовну, тютюн, пшеницю та ін.), уряд гарантує компен­сацію, якщо ринкова ціна впаде нижче від офіційного рівня.

413

тури фермер може засіяти, тобто він дає згоду на посів визначе­них культур на визначених площах.

Підписання контрактів фермером означає, що між ним і дер­жавою є домовленість про обсяг посівів конкретних культур, і якщо на ринку ціна на продукцію у цьому році буде нижча від гаранто­ваної урядом, то фермер отримає від держави різницю. Гаранто­вані ціни затверджує Конгрес США щорічно під час розгляду бюджету. Вони можуть змінюватися залежно від стану ринку і прогнозу виробництва конкретного виду продукції.

Обсяг державних закупівель залежить від обсягу продажу за міжурядовими угодами й оцінки спеціалістами рівня, потрібного для підтримки ринкових цін і збереження прибутку фермерів.

Для українських фермерів однією з головних проблем є нерозвинутість інфраструктури збуту продукції, зумовлена, голов­но, політикою ціноутворення і, насамперед, співвідношенням цін на різні види сільгосппродукції, а також на промислові товари.

Конкуренція на ринку сільгосппродукції у разі дефіциту гро­шових коштів майже повністю набула цінового характеру. Для фермерів конкурентами є колективні господарства та імпортні про­дукти харчування, ціни на які інколи нижчі, ніж собівартість фер­мерської продукції. Все це зумовлює скорочення виробництва до розмірів, потрібних лише для існування сім'ї.

Щоб сприяти розвитку малоефективного за цих умов сільськогосподарського виробництва, треба використати усі мож­ливі важелі, зокрема, прямої державної підтримки - протекціоніст­ської політики щодо вітчизняних товаровиробників: гарантії збу­ту всієї виробленої продукції за диференційованими закупівель­ними цінами; підтримки заходів, які сприятимуть технічному пе­реозброєнню господарств і відповідно зміні їхньої спеціалізації;

зміни спеціалізації відповідно до вимог ринку; надання пільг щодо кредитування та сплати земельного податку. Держава повинна гарантувати правовий та соціальний захист фермерів, інформа­ційне, наукове та методичне забезпечення діяльності їхніх госпо­дарств.

Державна підтримка фермерства повинна стати невід'ємною

414

складовою загальнодержавної програми соціально-економічних перетворень в Україні. Саме поєднання загальнодержавної політики й активних дій місцевих органів дасть змогу прискори­ти процес становлення та подальшого розвитку фермерства. Для цього доцільно розробити Державну програму розвитку селянсь­ких (фермерських) господарств на період до 2010 року як допов­нення до Національної програми перспективного розвитку АПК. У програмі треба визначити етапи та механізми її реалізації, роль і завдання держави у матеріально-технічному, технологічному, фінансово-кредитному та інвестиційному забезпеченні фермерсь­ких господарств та передбачити соціально-економічні наслідки перетворень в аграрній сфері.