12.2.4. Кредитна політика держави в сільському господарстві

В аграрному виробництві практично всіх країн із розвину­тою ринковою економікою діє спеціалізована система сільсько­господарського кредиту. Це зумовлено специфікою сільського гос­подарства, нестачею вільних фінансових коштів, високою капіта­ломісткістю і порівняно низькою фондовіддачею, сезонністю ви­робництва та значною тривалістю виробничого циклу.

Ще однією особливістю Сільського господарства, яка впли­ває на специфіку кредитування, є залежність від природно-кліма­тичних умов. Це знижує гарантованість позик сільськогосподарсь­ким товаровиробникам.

На кредитування впливають і порівняно малі розміри підприємств аграрного сектора, що робить їх менш конкуренто­спроможними на ринку коротко- і довготермінових кредитів.

У ринковій економіці склались особливі інституції і форми сільськогосподарського кредиту. Головні їхні характеристики - це високий рівень державної підтримки і кооперативні начала. Сільськогосподарські виробники можуть отримати потрібні їм кошти у банках, страхових компаніях, асоціаціях сільськогоспо­дарського кредиту, фінансових компаніях, організаціях, що реалі­зують устаткування та інші товари сільському господарству тощо.

Система фінансування аграрного сектора в різних країнах Західної Європи і Америки має свою специфіку. Наприклад, у Великобританії ніколи не було спеціалізованої системи аграрних кредитів і фермерські господарства підтримували за допомогою державних субсидій. У Німеччині, Бельгії, Данії, Франції, США, навпаки, історичний розвиток фермерського укладу привів до ство­рення спеціалізованих закладів кредитування фермерів.

364

Важливе місце в кредитній системі західних країн посіда­ють кооперативні банки. Вперше вони почали функціонувати в Німеччині у вигляді позиково-ощадних сільських кооперативів Райфазен (за іменем засновника). На базі деяких кооперативів виникли великі банки. Найвідоміші серед них: Креді Агріколь (Франція), ДГ Банк (Німеччина), РАБОБАНК (Нідерланди), Фарм Кредит Систем (США) та ін.

Широкого розвитку сільська кредитна кооперація набула в США, де нею опікується Міністерство сільського господарства. У США налічується 4000 комерційних сільськогосподарських банків, на які припадає майже 35% загального обсягу кредитних ресурсів у сільському господарстві (у 1995 p. загальна сума кре­дитів в аграрній сфері становила 160 млрд дол.1).

Кооперативна сільськогосподарська банківська система функ­ціонує в рамках кооперативного законодавства і має низку пере­ваг, зокрема вона не підпадає під дію антимонопольного законо­давства. Оскільки кооперативні банки орієнтовані передусім на обслуговування фермерських господарств, їм часто надають пільги в оподаткуванні. Держава виділяє бюджетні кошти для коопера­тивних та спеціалізованих сільськогосподарських банків за таки­ми напрямами: видача пільгового кредиту на укрупнення госпо­дарств і проведення землевпорядних робіт; зниження позичково­го відсотка; перепланування господарств; зміна структури і типу виробництва.

До пільгового кредитування можна віднести і систему зас­тав під сільськогосподарську продукцію, і кредити, по суті, пере­творюються у безвідсоткову позику.

Є також пільгові кредитні позики для фермерів-початківців, молоді; цільові позики на облаштування господарства, житла. У деяких країнах функціонує пільгова система кредитів для будів-

_____

1 Пиплз К. Развитие системы сельськохозяйственного кредита в США: уроки для России//Вопр. зкономики. 1997. №8. С.147.

365

ництва житла, а самі ці затрати вилучають із оподатковуваного доходу.

Система пільгового кредитування фермерів добре відпрацьо­вана в США, вона стосується також забезпечення житловими умо­вами населення у сільській місцевості. Зокрема, під будівництво чи реконструкцію будинку або погашення боргів за житло кредит надають на 33 роки за ставкою 1%. Пільгові кредити під 1% тер­міном до 5 і і років надають для оренди будинку в сільській місце­вості людям з низькими доходами, а також старшим 62 років.

Кредитну політику використовують також для стимулюван­ня зростання обсягів товарної продукції. З цією метою роблять кредитування під майбутній урожай на умовах ф'ючерсних кон­трактів. укладених за договірною ціною. Таке кредитування на пільгових умовах з використанням коштів державного і місцевих бюджетів дає змогу уже на початку весняного сезону забезпечу­вати сільськогосподарські підприємства обіговими коштами. Од­нак, зважаючи, що сільське господарство - галузь ризикового ви­робництва, така форма кредитування потребує системи страху­вання, яка передбачає:

державну гарантію відшкодування страхових платежів за всіма видами страхування у визначених розмірах;

повернення більшої частини страхових внесків у випадку їх невикористання за результатами минулого року;

вирішення питання про віднесення затрат страхування май­на на собівартість продукції.

Велике значення для формування аграрного капіталу в умо­вах ринкової економіки має система іпотечного кредиту. Іпотека - це передача боржником у заставу свого нерухомого майна кре­дитору як гарантію сплати боргу. Заставоотримувач (кредитор) наділений правами володіння нерухомістю до повної виплати бор­гу заставодавцем. У цьому випадку кредитор не перетворюється

366

у власника. Це важливо, оскільки банки можуть надавати позику під заставу землі. Світова ж практика свідчить про потребу обме­жувати набуття прав власника землі у такий спосіб. Наприклад, законодавством таких країн, як Японія, Італія, запроваджено су­ворий ліміт на розміри сільськогосподарського землеволодіння для фізичних та юридичних осіб. Для позичальників головна умова - забезпечення доходу, гарантованого нерухомістю.

В країнах з розвинутою ринковою економікою система іпо­течного кредиту повністю виконує свої функції. Однак в умовах кризи (ланцюг неплатежів, падіння цін на сільськогосподарську продукцію, зниження доходів сільськогосподарських підприємств) під загрозою є сам факт власності сільських товаровиробників на землю.

На сучасному етапі в Україні для становлення іпотечної сис­теми немає достатніх умов, оскільки нема ринку землі. Поки що іпотечний кредит може розвиватись лише в окремих регіонах краї­ни, де частково є земельний обіг.

Система сільськогосподарського кредиту в Україні лише по­чинає формуватися. Її перспективи залежать від низки чинників, передусім від фінансової стабілізації економіки.

Аграрна сфера АПК, за підрахунками вчених-аграрників, по­требує фінансових ресурсів для оновлення матеріально-технічної бази на суму понад 50 млрд дол. Кредитне забезпечення не задо­вольняє сільськогосподарських виробників: щорічна потреба в кредитах становить 3,5 млрд грн, а можливості АПБ "Україна" -

367

лише 0,5 млрд грн. Головна риса кредитування аграрної сфери в Україні полягає в тому, що сьогодні понад 90% кредитів - це ко­роткотермінові кредити, які надають без урахування сезонності і тривалості виробництва. Коефіцієнт платоспроможності сільсько­господарських підприємств станом на 1 січня 1998 p. становив лише 0,33, що зумовлено несвоєчасністю розрахунків споживачів продукції і держави з товаровиробниками.

Протягом 1995-97 pp. в АПК через банківську систему на­дійшло кредитів на суму 483 млн грн, із них 98% - через банк '"Україна". У 1997 p. кредитна підтримка агропромислового ком­плексу становила 904,5 млн грн, із них 172,4 млн грн було надано безпосередньо сільськогосподарським виробникам. Відсоткова ставка за надані кредити становила 30%.

Однак позичальники не в стані повернути кредити. Станом на 1.01.1998 p. борги підприємств АПК банку "Україна" за позич­ками досягли 175.3 млн грн. з урахуванням пролонгованої забор­гованості. за відсотками - 40 млн грн. Заборгованість сільгоспви­робників становила 76,7 млн грн., за відсотками - 21.2 млн грн. Дані таблиці 12.3. характеризують стан кредитної заборгованості підприємств АПК банку "Україна" в 1997 p.

Для розширення сфери кредитних послуг підприємствам АПК доцільно створити спеціалізований державно-комерційний банк. Через такий банк держава могла б: мати регулювальний вплив на кредитний ринок і кредитні відносини в галузі агропро­мислового виробництва; розміщувати всі кредити, які надають сільськогосподарським виробникам з боку держави та міжнарод­них кредитних інституцій; виконувати іпотечні операції та вести операції із землею.

Такий банк міг би брати активну участь у створенні мережі кооперативних банків, максимально наближених до аграрних ви­робників. Філії спеціалізованого банку та мережу кооперативних банків з часом було б доцільно реформувати в єдину систему кре­дитного обслуговування підприємств АПК.

Одним із варіантів державного регулювання у кредитній сфері України може стати боніфікація відсотків, як це роблять у

368

Таблиця 12.3 Стан кредитної заборгованості підприємств АПК банку "Україна", тис. грн

369

багатьох розвинутих країнах світу. Боніфікацію ведуть шляхом безпосереднього субсидування як отримувачів кредитів для пога­шення відсотків за позики, так і банків. Це дає змогу банкам на­давати кредити під низькі відсотки.

Становлення і розвиток кредитної системи в аграрному сек­торі АПК можливі за умов формування кредитної інфраструкту­ри, яка передбачає:

розширення мережі комерційних банківських структур, мак­симально наближених до товаровиробників, та створення се­лянських кооперативних банків за рахунок внесків сільськогос­подарських виробників та довготермінових безвідсоткових по­зик держави;

реформування системи іпотечного кредитування;

розвиток фінансового аграрного консалтингу:

розширення функцій кредитних спілок з наданням їм права залучення коштів не тільки фізичних, а й юридичних осіб та роз­ширення можливостей ведення фінансових операцій;

створення на державному рівні спеціального кредитного фон­ду як джерела покриття різниці між пільговими і чинними відсот­ковими ставками за кредитами, які надають на пільгових умовах сільськогосподарським виробникам, та гарантування їхнього по­вернення. Такий фонд можна формувати з частини коштів, які надходитимуть від розміщення державних облігацій, ввізного та виві­зного мита на продукцію сільського господарства та продуктів її переробки, частини прибутку комерційних банків від використан­ня грошових коштів підприємств АПК та інших джерел;

формування за участю комерційних банків агропромислово-фінансових груп, які об'єднають аграрних виробників, переробні підприємства та структури, що забезпечують зберігання і реалі­зацію кінцевої продукції. Створення відповідної законодавчої бази, яка б регламентувала формування цих структур;

інтенсивне впровадження у сільське господарство лізинго­вого кредитування;

реформування товарного кредиту у вигляді короткотерміно­вого банківського кредиту в рамках вертикальної інтеграції агро-

370

промислового комплексу, коли не держава, а комерційні структу­ри є безпосередніми партнерами сільськогосподарських вироб­ників щодо їх забезпечення матеріальними ресурсами на певних умовах.

Потрібно поступово згортати державні субсидії неефектив­ному, неокупному і неконкурентоспроможному виробництву. До­цільніше було б використовувати державні кошти не для прямого кредитування села, а для надання гарантій структурам, що вини­кають і починають працювати на ринку сільськогосподарського кредиту.

Формою кредитування придбань техніки сільськогосподарсь­кими виробниками є і фінансовий лізинг. У разі кредиту в основні фонди позичальник робить в установлені терміни платежі для погашення боргу; у цьому випадку банк для забезпечення повер­нення кредиту зберігає за собою право власності на кредитова­ний об'єкт до повного погашення позики. У разі лізингу орендар стає власником взятого в оренду майна лише після закінчення тер­міну угоди і виплати повної вартості орендованого майна.

Фінансовий лізинг - це форма довготермінового кредитуван­ня. Після закінчення його дії орендар залежно від умов угоди може повернути об'єкт оренди, продовжити угоду чи укласти нову, або купити його за залишковою вартістю. Отже. - це угода, що перед­бачає протягом періоду своєї дії виплату лізингових платежів, які покривають повну вартість амортизації обладнання чи більшу його частину, додаткові витрати і прибуток лізингодавця. Фінансовий лізинг має такі головні риси:

участь кредитної сторони (виробника чи посередника);

неможливість розірвання угоди протягом основного терміну оренди, потрібного для заміщення витрат орендодавця. Однак на практиці це іноді трапляється, що обумовлене в угоді про лізинг, однак тоді вартість операції значно зростає;

більш тривалий період лізингової угоди, звичайно, близький до терміну служби об'єкта угоди.

Порівняно з кредитуванням лізинг має свої переваги і недо­ліки. До переваг належить те, що лізинг передбачає 100% креди-

371

тування і не потребує відразу ж платежів, а у випадку викорис­тання кредиту для купівлі майна господарство повинно понад 20% вартості виплачувати відразу ж. Оплачувати кредит потрібно не­залежно від того, куплене майно чи ні. а орендні платежі почина­ються лише після доставки обладнання орендареві або пізніше.

Значно вигідніше для господарства укласти лізинговий кон­тракт, ніж отримати позику. Особливо це стосується фермерсь­ких господарств, які не мають достатньо коштів для купівлі по­трібної техніки чи основних засобів, що могли б гарантувати по­вернення кредиту. Деякі лізингові компанії навіть не вимагають ніяких додаткових гарантій, забезпеченням угоди є саме облад­нання.

Лізинг є гнучкішим, ніж позика. Кредит завжди передбачає обмежені терміни і розміри повернення. Лізинг дає змогу оренда­реві розраховувати надходження своїх доходів і виробити з орен­додавцем відповідний графік платежів.

Перевагою лізингу можна вважати і те, що МВФ не враховує сум лізингових контрактів у разі підрахунку національної забор­гованості. Тобто можна перевищити ліміти кредитної заборгова­ності, визначені фондом для окремих країн.

Однак є і певні недоліки лізингових угод, зокрема:

орендар не виграє на підвищенні залишкової вартості облад­нання у випадку, якщо значні темпи інфляції і є підвищення рівня цін;

якщо обладнання, взяте у фінансовий лізинг, застаріє (в про­цесі розвитку науково-технічного прогресу), то платежі все одно не припиняються до кінця контракту.

В Україні питання розвитку лізингу стає дедалі актуальні­шим, адже лізинговий бізнес допомагає задовольнити гостру по­требу аграрного виробництва в інвестиціях. Уперше питання лізингу сільськогосподарської техніки офіційно підняте в Указі Президента України щодо розв'язання кризи неплатежів і підтримки вітчизняних виробників, виданому в травні 1995 p. Першими лізинговими асоціаціями стали Укрлізинг у складі понад 100 підприємств та ЗАТ "Фінансово-лізинговий дім бан-

372

ку "Україна", створений у квітні 1996 p. Лізингові активи това­риства становлять понад 10 млн дол. Міністерство промислової політики спільно з Фондом державного майна створили компа­нію Укрмашінвест, головним завданням якої є вдосконалення взаємовідносин між виробниками і споживачами вітчизняної сільськогосподарської техніки, розробка і впровадження меха­нізму проведення лізингових операцій для забезпечення вироб­ників сільськогосподарської продукції і переробних підприємств засобами виробництва.

Звичайно, лізинг не може повністю забезпечити коштами сільське господарство, однак може гарантувати дуже вагому час­тку техніки, обігових коштів. Крім того, надання навіть невеликої кількості техніки в лізинг дає поштовх для подальшого розвитку не лише сільського господарства, а й пов'язаних з ним галузей.

Лізингові операції, як джерело інвестування, могли б зумовити потрібну структурну перебудову економіки України щодо енергозабезпечення.