9.5. Обгрунтування обсягів інвестицій та їхнього розподілу

З метою обгрунтувати обсяги реальних інвестицій у держав­ний сектор економіки виконують цілу низку розрахунків, у тому числі такого показника, як загальний обсяг ресурсів капітальних вкладень.

Ці розрахунки повинні бути обгрунтовані фінансовими і ма­теріальними ресурсами, потрібними для реалізації капітальних вкладень, загальний обсяг яких наводять з поділом потреби у ка­пітальних вкладеннях на розвиток окремих галузей, територій, реалізацію цільових комплексних програм тощо.

Передбачено також у цілому і за напрямами використання розрахунок структури цієї частини інвестицій, тобто визначення обсягу капітальних вкладень на геолого-розвідувальні і проектно-розшукові роботи, будівельно-монтажні роботи, визначення затрат на закупівлю устаткування, інструментів, інвентаря, затра­ти на інфраструктуру, охорону довкілля тощо.

Іншим важливим джерелом капітальних вкладень є аморти­заційні відрахування. Розмір цих відрахувань визначають, як це

254

передбачено Законом "Про внесення змін до оподаткування при­бутку підприємств", на підставі балансової вартості основних фондів, розміру їх прогнозованого вибуття та введення в дію, і амортизаційних норм диференційованих за групами основних фондів. Враховують також передбачені чинним законодавством перекази частини амортизаційних сум до бюджету.

У прогнозних розрахунках передбачають також інші можли­вості акумулювання грошових коштів для інвестицій: залучення коштів населення шляхом використання ринку цінних паперів, коштів іноземних інвесторів тощо.

Обсяги реальних інвестицій можна забезпечити лише за умо­ви активної державної інвестиційної політики, яка повинна вра­ховувати такі пріоритетні напрями використання державних та недержавних джерел фінансування: поступовий перехід до спря­мування інвестицій тільки у високорентабельні виробництва і мак­симальне скорочення витрат на підтримку збиткових та малорен­табельних виробництв; повна відмова від фінансування соціаль­ної сфери за залишковим принципом; перехід від адміністратив­них методів управління інвестиційними процесами, у тому числі державними, до ринкових з використанням податків, амортиза­ційних норм, кредитних ставок та інших фінансових важелів; за­міщення повного держбюджетного фінансування частковою уча­стю держави; впровадження інвестування великих проектів за ра­хунок державних та муніципальних позик.

За джерелами фінансування розрізняють централізовані і децентралізовані капітальні вкладення.

Централізовані капітальні вкладення роблять з коштів дер­жавного та місцевих бюджетів і спрямовують на структурну пе­ребудову економіки, прискорення соціального розвитку регіонів, природоохоронні заходи, виконання цільових комплексних про­грам з науково-технічного розвитку. Їх розподіляють між регіона­ми, міністерствами, відомствами, підприємствами у вигляді лімітів державних капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт, тобто їхнього граничного розміру на виконання будівельно-мон­тажних робіт, заплановане введення в дію виробничих потужнос-

255

тей і основних фондів, підприємств, об'єктів, створення норма­тивних заділів тощо.

Потребу у лімітах визначають за методикою розрахунку по­трібного обсягу капітальних вкладень на підставі передбачувано­го приросту виробництва продукції, робіт, послуг, виробничих по­тужностей, основних фондів тощо.

Одночасно формують структуру капітальних вкладень - фун­кціонально-речову, галузеву, територіальну, відтворювальну, тех­нологічну.

Функціонально-речова структура характеризує співвідношення між капітальними вкладеннями у сферу виробництва та сферу по­слуг. Вона суттєво впливає на роботу інвестиційного комплексу.

Галузева структура капітальних вкладень розкриває співвідношення між капітальними вкладеннями, які спрямовують на розвиток окремих галузей національного виробництва. Ціле­спрямована зміна галузевої структури капітальних вкладень є най­важливішим засобом реалізації структурної політики держави.

Територіальна структура капітальних вкладень характеризує їхній розподіл по регіонах України.

За формами відтворення основних фондів у структурі капі­тальних вкладень розрізняють інвестиції у нове будівництво, у розширення, реконструкцію та технічне переозброєння діючих підприємств, у модернізацію устаткування та на капітальний ре­монт.

Технологічна структура капітальних вкладень характеризує співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи та на ус­таткування.

Для обгрунтування пропорцій інвестиційної діяльності у про­цесі розробки Державної програми економічного і соціального роз­витку України складають баланс централізованих капітальних вкла­день з виділенням у ньому показників народногосподарських ре­сурсів, джерел їх фінансування, відтворювальної та технологічної

256

структури. Ці показники - залежно від стадії роботи над Держав­ною програмою, потреби у деталізації - розробляють у цілому по національному виробництву, галузях, програмах, територіях тощо.

Важливою складовою частиною розрахунків державних інве­стицій є їх обгрунтування матеріальними ресурсами, яке виконує Мінекономіки України.

Потребу в будівельних матеріалах на макрорівні визначають на підставі обсягу будівельно-монтажних робіт, що підлягають виконанню підрядними організаціями, їхньої галузевої, внутріш­ньогалузевої структури і норм витрат матеріалів на 1 млн грн. будівельно-монтажних робіт:

Пб.мі = Нб.мі Qб.м.р.

де Пб.мі - потреба у будівельних матеріалах і-го виду під заплано­ваний обсяг капітальних вкладень; Нб.мі - норма витрат і-го виду матеріалів на 1 млн грн. будівельно-монтажних робіт; Qб.м.р. - об­сяг будівельно-монтажних робіт, млн грн.

На стадіях розробки індикативного плану в низових ланках потребу в будівельних матеріалах уточнюють за робочими крес­леннями по кожному об'єкту шляхом прямого розрахунку; за нор­мами витрат на конструктивну одиницю (1м3 кладки, 1м2 покрівлі тощо). За видами будівельних матеріалів, виробництво яких кон­тролює і розподіляє держава, потребу узгоджують з ресурсами.

Потребу в устаткуванні визначають за нормами витрат коштів на це устаткування з розрахунку на 1 млн грн капітальних вкла­день згідно з кошторисами.

Обсяги інвестицій потрібно узгоджувати з завданнями щодо розвитку потужностей будівельно-монтажних організацій. За умов формування ринкових відносин підрядні будівельно-монтажні організації виконують обсяги підрядних робіт за прямими угода­ми з замовниками. Функцію координації інвестиційної діяльності, узгодження обсягів будівельно-монтажних робіт з можливими обсягами підрядних робіт виконують територіальні органи управ­ління у регіонах. З цією метою щораз частіше використовують систему тендерів.

257