ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

Економічна політика держави спрямована на забезпечення економічного зростання, зменшення виробничих витрат ресурсів і підвищення її ефективності, збільшення економічної могутності держави і поліпшення життєвих умов народу.

Обґрунтованість і дієвість економічної політики залежить від того, наскіль­ки вона реалістична і враховує реальні можливості, реальні ресурси та існуючі суперечності і труднощі в економіці та суспільстві. Вона залежить від того, на­скільки застосовувані методи відповідають умовам розвитку ринкової економіки. Якщо це методи адміністративні, командні, то вони суперечать характеру розвит­ку ринкової економіки. Отже, ринкова економіка потребує адекватних своїй при­роді економічних методів управління і регулювання. Це і система оподаткуван­ня, інвестиційна, структурна, грошово-кредитна, мотиваційна, антиінфляційна, антимонопольна політика тощо. Якщо в умовах планової економіки економічна політика реалізується через єдиний державний план, який директивно визначає завдання економічного і соціального розвитку, то ринкова економіка, яка зна­чною мірою саморегулюється через механізм попиту і пропозиції, потребує від держави таких способів впливу, які б відповідали її природі. Такий вплив і регу­лювання найкраще досягаються через бюджетну політику, державні замовлення, закупівлю значної частини продукції. Так, Федеральний уряд США розміщує що­року 16 млн замовлень у 130 галузях промисловості. Державні замовлення - це гарантований збут продукції.

Варто зауважити, що у 1980-х роках розгорнувся пошук компромісів між рин­ковим регулюванням і програмуванням. Еволюція корпоративно-державного ре­гулювання супроводжувалася певною лібералізацією механізму регулювання, що виявилося в частковій приватизації державної власності на засоби виробництва, наданні фінансової автономії державним компаніям, відмові від різних форм ці­нового контролю, послабленні антитрестівського законодавства, посиленні подат­кових, кредитних важелів регулювання економіки тощо. Податкове регулювання здійснюється через зниження податкових ставок або навіть їх тимчасове скасуван­ня на частину прибутків, які спрямовуються на інвестиції, на проведення науково- дослідних та дослідно-конструкторських розробок, створення робочих місць, при­скорений розвиток окремих галузей, регіонів, видів корисних копалин, на охорону довкілля та ін. Піс/уя Другої світової віїїни (до 1957 р.) прибутки компаній США до

2,5 тис. дол. оподатковувалися за ставкою 25 %, а вище цієї суми - за ставкою 48 %. Поступово відбувалося скорочення верхньої шкали оподаткування корпорацій; у 1987-1988 фінансовому році максимальна ставка податку на прибуток знизилася до 34 %. За значно нижчими ставками оподатковується малий бізнес. В Україні у 1990-х роках податкове регулювання було неефективним через надто високі ставки

оподаткування, величезну кількість податкових пільг окремим підприємницьким структурам. їх сума у IMMB р, становила майже 12 млрд грн.

Дія тенденції до гальмування корпораціями науково-технічного прогресу та нагромадження капіталу значною мірою долається активним стимулюванням дер­жавою розвитку науково дослідних і дослідно-конструкторських розробок, про­веденням дієвої науково технічної політики.

Науково-технічна політика держави спирається на організаційне та ресурсне забезпечення ключових напрямів науково-технологічного прогресу. Для цього здійснюється розподіл державних ресурсів (між різними секторами сфери на­укових досліджень, приватним і державним, між державними лабораторіями, вузами та неприбутковими науковими центрами) і виконання досліджень та розробок у державних наукових центрах. Реалізації науково-технічної політи­ки держави служить державна контрактна система, за допомогою якої здійсню­ється фінансування науково-дослідних розробок і забезпечується гарантований ринок збуту для корпорацій. У системі факторів, що забезпечують реалізацію науково-технічної політики держави, важливе місце відводиться непрямому державному стимулюванню НДДКР у приватному секторі господарства через податкову, амортизаційну, патентну, антитрестівську та зовнішньоторговель­ну політику. Держава приділяє значну увагу створенню інноваційного клімату в економіці та інфраструктурі, фінансовому забезпеченню досліджень і розробок, розвитку національних служб науково-технічної інформації, стандартизації, ста­тистики, вивченню зарубіжного досвіду та міжнародного співробітництва. Цьо­му підпорядковане вдосконалення і фінансування системи освіти, підготовки і перепідготовки кадрів вищої кваліфікації.

Науково-технічна політика держави включає оцінку результатів її реалізації, можливих наслідків науково технічного прогресу, коригування самої політики у відповідності зі змінами, що відбуваються у науці та економіці. Водночас з пря­мим фінансуванням НДДКР держава за допомогою податкової, амортизаційної, кредитної політики стимулює збільшення витрат корпорацій і немонополізовано- го сектору на науково дослідні та дослідно конструкторські роботи. В EC у 1985 р. створено Асоціацію венчурного капі галу, метою якої є надання в межах цієї орга­нізації допомоги невеликим новаторським компаніям.

У системі державного регулювання економіки важливу роль відіграє аморти­заційна політика - політика прискореної амортизації. Так, у США в 1981 р. зако­нодавчо впроваджено нові строки амортизаційного списання машин і обладнан­ня: для транспортних засобів - 3, обладнання - 5, виробничих споруд - 15 років. Прискорена амортизація означає зростання частки амортизації у внутрішніх дже­релах нагромадження капіталу. У США з 1950 по 1988 р. ця частка зросла з 2/5 до 4/5, що забезпечує прискорення науково-технічного вдосконалення виробництва, збільшує джерела інвестицій у виробництво. Держава розробляє середньостроко- ві заходи з модернізації таких, нині вже традиційних, галузей промисловості, як вугільна, кораблебудівна, чорна металургія. Активізується участь держави у роз­витку окремих відсталих регіонів, у підвищенні ефективності та конкурентоспро­можності транснаціональних корпорацій. Вона надає їм пільгові кредити, подат­кові знижки, гарантії у разі непередбачуваних ситуацій.

Під впливом науково-технологічної революції відбуваються істотні структурні зміни в економіці розвинених країн, що знаходить вияв у переході від панування матеріального виробництва до панування сфери послуг, нематеріального вироб­ництва, у розвитку поряд з традиційними технологіями передових інформаційно- комунікаційних технологій.

Це потребує відповідних змін у системі фінансування економіки. У США на створення і використання інформаційних систем у 1990 р. було витрачено понад 80 млрд дол., на початку 2000-х років ці асигнування сягнули кількох сотень міль­ярдів доларів.

Відбуваються серйозні структурні зрушення між промисловістю і сільським господарством, всередині цих сфер економіки. Це зумовлює проведення довго­строкової державної структурної політики, яка б забезпечувала регулювання пропорцій і темпів зростання основних сфер і галузей економіки, відповідної ре­гіональної політики. Головні важелі регулювання структури економіки - це ор­ганізація, фінансування та стимулювання наукових досліджень, особливо фунда­ментальних, та прискорення їх використання у виробництві, підготовка кадрів інженерно-технічних, наукових, кваліфікованої робочої сили.

Державне регулювання економіки передбачає використання цін, що здійсню­ється через певні державні органи. І робиться це як прямо, так і опосередковано. Так, держава прямо встановлює ціни на акцизні товари, на продукцію базових га­лузей промисловості (вуї Ілля, електроенергію та ін.), які переважно є державною власністю, надає держанні субсидії, в тому числі цінові, встановлює договірні ціни

на товари і послуги військового призначення тощо. В межах ЄС наддержавні ор­гани встановлюють ціни на сільськогосподарську продукцію, здійснюють уніфіка­цію транспортних тарифів, гармонізують податки, соціальні виплати, що свідчить про пряме і опосередковане наднаціональне регулювання цін. Усередині країн опосередковане регулювання цін здійснюється через механізм прискореної амор­тизації, коли до витрат виробництва зараховують завищені амортизаційні відра­хування, встановлення податку на додану вартість, стимулювання експортної ді­яльності вітчизняних товаровиробників, надання їм пільгових кредитів тощо,

У діяльності держави зростає роль екологічної політики, захисту довкілля.

1 тут приймаються важливі рішення. Так, у США прийняті рішення про знижен­ня впродовж певного періоду питомої ваги шкідливих викидів автомобілів в ат­мосферу, що змушує автомобільні компанії вдосконалювати якість машин. Отже, економічне регулювання здійснюється за допомогою як прямих методів (держав­ні закупівлі товарів і послуг, державного цільового фінансування тощо), так і не­прямих методів (антициклічна, інвестиційна, грошово-кредитна політика та інші види політики). Антициклічне регулювання здійснюється за допомогою бюджет­ної і кредитної політики. Держава має враховувати кон’юнктуру. Якщо попит зни­жується, держава збільшує капіталовкладення і знижує податки та ін. І навпаки, якщо попит надмірний, то держава скорочує свої витрати і підвищує податки. Ма­невруючи своїми витратами і податками, держава змінює ситуацію, пожвавлює чи послаблює економічну кон’юнктуру.

16.2.