Поняття та роль людського капіталу в інформаційній економіці

«Джерелом всякого доходу може бути тільки одна людська праця, що виробляєрізнородні продукти».

(М. І. Туган-Барановський)

Людський капітал (human capital) - це економічна категорія, яка характеризує сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів свого власника та національного доходу.

Людський капітал — це система характеристик, які визначають здатність людини до творчої праці з метою створення товарів, послуг, доданої вартості, тобто якості робочої сили індивідуума, працівника підприємства, фірми, корпорації, країни, що знаходять прояв у процесі розширеного відтворення. Таким чином, чим більш досконалим є людський капітал, що виражається рівнем освіти, кваліфікацією, знаннями, досвідом працівника, тим більші можливості у нього виконувати продуктивну високоякісну роботу.

Вперше термін «людський капітал» використав Теодор Шульц, а його послідовники розвинули цю ідею, обґрунтувавши ефективність вкладень у людський капітал і сформулювавши економічний підхід до людської поведінки.

Спочатку під людським капіталом розумілася лише сукупність інвестицій в людину, що підвищує її здатність до праці - освіта і професійні навички. Сьогодні ж за умов нової економіки поняття людського капіталу істотно розширилося. У результаті людський капітал перетворився на складний інтенсивний фактор розвитку сучасної економіки - економіки знань. Останні розрахунки, зроблені експертами Світового банку, включають у нього споживчі витрати - витрати сімей на харчування, одяг, житла, освіту, охорону здоров'я, культуру, а також витрати держави на ці цілі.

У широкому сенсі людський капітал - це інтенсивний продуктивний чинник економічного розвитку, розвитку суспільства і сім'ї, що включає освічену частину трудових ресурсів, знання, інструментарій інтелектуальної і управлінської праці, місце існування і трудової діяльності, що забезпечують ефективне і раціональне функціонування людського капіталу як продуктивного чинника розвитку.

Людський капітал є головним фактором формування і розвитку нової економіки, а саме інноваційної економіки та економіки знань як наступного вищого етапу розвитку.

Використовують таку класифікацію людського капіталу:

1) Індивідуальний людський капітал.

2) Людський капітал фірми.

3) Національний людський капітал.

Людський капітал складається із двох компонентів:

1) загального;

2) професійного специфічного.

Гнучкість застосування людського капіталу залежить передусім від загального людського капіталу і меншою мірою - від професійно специфічного. При цьому частка специфічного людського капіталу в деяких професіях дуальної системи освіти може бути дуже високою (прикладами дуже спеціальних дуальних професій можуть бути професії гравірувальника дорогоцінних каменів і акустика слухових апаратів, тоді, як, наприклад, професію механіка установок і радіоінженера можна розглядати як професійну освіту з відносно гнучким застосуванням).

Такий відносно низький рівень гнучкості використання людського капіталу осіб, які мають професійну освіту, можна пояснити достатньо сильною диференційованою системою освіти і, як наслідок - високою часткою професійно специфічного людського капіталу. Натомість, більш гнучкими є особи без професійної освіти, що мають самостійний заробіток, оскільки саме вони здійснюють діяльність, навчання та підготовку, які не потребують тривалого періоду часу (як правило, мова йде про загальний людський капітал). Те ж саме стосується і випускників вищих навчальних закладів, оскільки вища освіта систематично спрямована на здобуття вміння гнучкого застосування знань у професійному житті. Зважаючи на такі високі вимоги до людського капіталу і до гнучкості професійних вмінь, можна стверджувати, що в найбільш вигідному становищі на ринку праці сьогодні перебувають випускники вищих навчальних закладів, в той час, як попит на осіб, які мають професійну освіту, стає все нижчим.

Інвестування в людський капітал має здійснюватися на 4 рівнях:

1) особистісному - для формування людського капіталу окремих осіб;

2) мікрорівні - для формування людського капіталу підприємств;

3) мезорівні - для формування людського капіталу регіонів і галузей;

4) макрорівні - для формування сукупного людського капіталу країни.

У національному багатстві людський капітал у розвинених країнах становить від 70 до 80%. В Україні цей показник значно нижчий.

Людський капітал є єдиним активним капіталом, тоді як всі інші капітали є пасивними, оскільки вони всі без винятку підпорядковуються людині й діють відповідно до її волі. З огляду на цю позицію інвестування в інші види капіталу, минаючи людський, виявляються не досить результативними. Інвестиції в людський капітал - джерело економічного зростання, при чому, не менш важливе, ніж капіталовкладення у матеріально-речові фактори виробництва та землю.

У порівнянні з інвестиціями в інші різні форми капіталу, інвестиції в людський капітал є найбільш вигідними як з точки зору окремої людини, так і всього суспільства, оскільки дають досить значний за обсягом, тривалий за часом й інтегральний за характером економічний і соціальний ефект.

Основні напрямки інвестицій в людський капітал:

≠ освіта;

≠ охорона здоров’я;

≠ професійна підготовка;

≠ пошук економічно значущої інформації;

≠ мобільність робочої сили;

≠ виховання і догляд за дітьми.

На даний час на базі теорії та практики людського капіталу формується і вдосконалюється успішна парадигма розвитку США і провідних європейських країн. Наприклад, на основі теорії людського капіталу колись відстала Швеція зуміла модернізувати свою економіку і повернула у 2000-х роках лідерські позиції у світовій економіці. Фінляндія за історично короткий період часу зуміла перейти від, в основному, сировинної економіки до інноваційної економіки і створити свої власні висококонкурентоспроможні технології, водночас не відмовляючись від переробки свого головного природного багатства - лісів.

Всі ці позитивні зрушення мали місце не тому, що теорія і практика людського капіталу реалізувала в собі якусь чарівну паличку, а тому, що стала відповіддю економічної теорії і практики на виклики часу, на виклики, що народжується в другій половині XX ст. нової інноваційної економіки (економіки знань) і венчурного науково-технічного бізнесу.

В умовах глобалізації світової економіки, вільного руху будь-якого капіталу, включаючи людський, з країни в країну, з регіону в регіон, з міста в місто в умовах гострої міжнародної конкуренції, прискореного розвитку високих технологій великі переваги у створенні стабільних умов для зростання якості життя, створення та розвитку економіки знань, інформаційного суспільства, розвитку громадянського суспільства мають країни з накопиченим якісним людським капіталом, тобто країни з освіченим, здоровим і оптимістичним населенням, конкурентоспроможними професіоналами світового рівня у всіх видах економічної діяльності, в освіті, науці, в управлінні та інших сферах.

Ядром людського капіталу, звичайно, була і залишається людина, але сьогодні це людина освічена, творча та ініціативна, яка володіє високим рівнем професіоналізму. Сам же людський капітал в новій економіці визначає основну частку національного багатства країн, регіонів, муніципальних утворень і організацій. У той же час частка некваліфікованої праці у ВВП розвинених і країн, що розвиваються, включаючи Україну, стає все меншою, а в технологічно передових країнах вона вже дуже мала. Тому поділ праці на некваліфіковану працю та працю, що вимагає освіти, особливих навичок і знань, поступово втрачає свій початковий зміст і економічний зміст при визначенні людського капіталу, адже людський капітал за умов нової економіки асоціюється виключно з освіченими людьми і з їх накопиченими знаннями та досвідом.

Отже, поняття людського капіталу як економічної категорії постійно розширюється разом з розвитком нової економіки.

2.