Теорія людського капіталу Теодора Шульца і Гері Беккера

Початок формування теорії людського капіталу припадає на 60-ті роки XX ст. Першовідкривачем терміна «людський капітал» вважається Т. Шульц — представник чиказької школи. Основні принципи своєї теорії він виклав у статтях «Формування капіталу освіти» (1960 р.) та «Інвестиції в людський капітал» (1961 p.).

Таблиця

Визначення поняття «людський капітал»

На Заході є немало відомих підручників з економіки, які містять окремі розділи на тему людського капіталу [1].

Концептуальні підходи до розуміння людського капіталу дістали ві­дображення в наукових працях вітчизняних учених. Характеристику люд­ського капіталу подано у працях В. Близнюка, Д. Богині, О. Грішнової, С. Дятлова, які розглядають людський капітал через якісні характеристики працівника, що ефективно використовуються з метою зростання продук­тивності праці та відповідно впливають на зростання доходів власника [2].

Аналіз визначень людського капіталу дозволяє зробити наступні ви­сновки.

По-перше, в одних акцент зроблено на самому факті володіння цим особливим видом нематеріального багатства, на його формуванні та витра­тах, які пов’язані з цим процесом, а також на результаті функціонування людського капіталу.

По-друге, в ряді визначень акцент зроблений на тому, що людський ка­пітал є штучно відтворюваним ресурсом, підкреслюється необхідність ці­леспрямованих зусиль для його створення. При цьому у багатьох визначен­нях, особливо сучасного періоду, прямо не говориться про вартісну приро­ду людського капіталу. Якщо раніше поняття людського капіталу розгляда­лося у вузькому значенні, то сьогодні більш популярним є широкий підхід: до складу людського капіталу включають широку сукупність особистих якостей, світоглядних установок, ціннісних орієнтацій, які можуть здійс­нювати побічний вплив на результати виробничої діяльності.

Теоретичним підгрунтям розвитку альтернативних концеп­цій людського капіталу, згідно з якими до цього поняття відно­сять не лише знання й уміння людини, а і її здатність до праці, пси­хологічні особливості, суспільні та культурні якості, стала теорія І. Фішера.

Деякі автори включають до складу людського капіталу соціальний ка­пітал, що втілений у відносинах між людьми. Слід зазначити, що Г. Беккер підтримував концепцію соціального капіталу, проте не змішував його з людським капіталом.

Аналогічно поступають і творці теорії соціального капіталу. Розріз­нення людського та соціального капіталу закріплено у відомій методології Світового банку, в якій вони класифікуються як окремі елементи світового багатства, що втілені в сукупних людських ресурсах.

Наприкінці 80-х на початку 90-х років минулого століття відбуваєть­ся активна розробка моделей економічного зростання з участю людського капіталу. Зокрема, виникли теорії ендогенного економічного зростання, в яких людський капітал займає ключову роль, так як його внесок у еконо­мічне зростання обумовлений не тільки вищою продуктивністю кваліфіко­ваних і досвідчених працівників. Головне — він виступає джерелом нових ідей та інновацій, а також фактором їх сприйняття і розповсюдження [3].

Попри окремі дискусійні суперечності щодо змісту поняття «людський капітал» професор І. Радіонова виокремлює наступні загальновизнані по­ложення [4]:

- людський капітал є віддзеркаленням запасу знань, навичок, здатно­стей і мотивів працівників до продуктивної діяльності;

- людський капітал може нагромаджуватися внаслідок інвестування в певні сфери; зокрема, до таких сфер належать фундаментальна освіта (нав­чання, що передує трудовій діяльності),система підвищення кваліфікації, медицина, виробнича інфраструктура в тій її частині, що забезпечує рух робочої сили, інформаційна інфраструктура, завдяки якій ринкові суб’єкти орієнтуються в цінах та доходах;

- мотивом інвестування в людський капітал, як для уряду (держави), так і для окремих осіб, слугує очікувана віддача — додатковий доход або інші вигоди в майбутніх періодах;

- серед інших вигод від нагромадження людського капіталу присут­ні такі зовнішні ефекти, як оволодіння новим знанням у процесі діяль­ності, швидке його поширення в усій економіці, створення сприятливих умов для приросту знань та їхнього застосування.

Сьогодні науковці особливий інтерес проявляють до проблеми виміру людського капіталу, так як будь-який із підходів, які для цього використо­вуються, не може врахувати всі важливі аспекти, а це призводить до неа­декватних оцінок.

Примітки

1. Долан Э.Дж., Линдсей Д.Е. Рынок: макроэкономическая модель. — СПб: Пе­чатный двор, 1992; Макконнелл К.Р.. Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. Т.2. — М.: Республика, 1992; Эренберг Р.Дж., Смит Р.С. Современная экономика труда. Теория и государственная политика. — М.: Изд-во МГУ, 1996.

2. Близнюк В. В. Людський капітал і ринок праці / В. Близнюк // Економічна теорія. -2008. — №2. — С. 75 — 89; Грішнова О. А. Людський капітал : формування в системі освіти і професійної підготовки. — К. : Т-во «Знання», 2001; Дятлов С. А. Основы теории человеческого капитала. — Спб, 1999.

3. Соболева И. Парадоксы измерения человеческого капитала // Вопросы эко­номики. — 2009. — №9. — С.51.

4. Радіонова І. Економічне зростання з участю людського капіталу // Економіка України. — 2009. — №1. — С. 19 -30.