Тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі

1.1. Імпортне (ввізне) мито

Найпоширенішим способом обмеження торгівлі є імпортне мито — податок, який накладається на кожну одиницю товару, що завозиться до країни. При запровадженні митного податку вітчизняна ціна імпортного товару піднімається вище світової ціни.

Існує три основних види митних податків:

• адвалерне мито — запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару. При застосуванні адвалерного мита внутрішня ціна імпортного товару (P) складатиме:

• специфічне мито — визначається у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, обсягу і т.ін.). Наприклад, 0,2 ЕКЮ за 1 куб. см двигуна; 5 ЕКЮ за 100 штук. Внутрішня ціна імпортного товару (P_rf) післязастосування специфічного митного податку дорівнюватиме:

де T_s - ставка специфічного митного податку;

• комбіноване мито — визначається як поєднання ставок адвалерного та специфічного мита. Наприклад, 30%, але не менше ніж 6 ЕКЮ за 1 штуку; 20%, але не менше ніж 8 ЕКЮ за 1 кг.

Для того щоб зрозуміти економічний вплив імпортного мита на споживача, вітчизняного виробника, на добробут нації в цілому, застосуємо апарат кривих попиту і пропозиції.

Вплив імпортного мита на добробут споживачів. Підвищення цін на імпортні та вітчизняні товари. Скорочення виграшу споживачів.

Скористаємося вже відомим нам прикладом про Аргентину та Бразилію (див. тему 9). Розглянемо ринок цукру в Аргентині (мал. 10.1, де D_d — крива попиту на цукор, a S_d — крива внутрішньої пропозиції). Припустімо, що світова ціна на цукор P_w нижча за внутрішню рівноважну ціну, а тому Аргентині вигідно імпортувати цей продукт.

Де перебуватиме рівновага на ринку цукру в Аргентині за умов вільної зовнішньої торгівлі? В такій ситуації національні виробники зможуть забез­печити пропозицію цукру лише в розмірі S_g, тоді як величина попиту на нього виявляється набагато більшою і дорівнює D₀.

Припустімо тепер, що уряд Аргентини з метою захисту внутрішнього виробника від іноземної конкуренції запроваджує адвалерне імпортне мито в розмірі ґ=20%. Ціна імпортного цукру зростає на внутрішньому ринку на величину P_wt. В цих умовах споживачі, які раніше купували імпортний цукор за світовою ціною, зазнають втрат, оскільки за незмінного рівня до­ходів змушені купувати цього продукту менше і платити за нього дорожче. Імпорт скорочується, і, оскільки частина попиту на цукор залишається не- задоволеною, споживачі проявляють підвищений інтерес до вітчизняної продукції. Проте розширення виробництва і збуту пов’язане зі зростанням витрат, тому аргентинським виробникам буде вигідно збільшувати обсяги виробництва лише в тому випадку, коли зросте ціна на їхню продукцію.

Отже, паралельно з подорожчанням імпортного цукру, відбувається підви­щення цін і на цукор вітчизняного виробництва. Через певний час рівноважна (з урахуванням імпорту) ціна на внутрішньому ринку встановиться на вищому рівні: P_l=P,_v+P_v,t. Таким чином, запровадження імпортного мита і

пов’язане з ним наступне підвищення цін призводять до того, що:

а) вітчизняне виробництво цукру зростає (з S₀ до S_t одиниць);

б) внутрішнє споживання скорочується (з D_g до D₁ одиниць);

в) імпорт скорочується до величини M_r

Легко помітити, що від запровадження мита в першу чергу страждають споживачі, оскільки вони змушені тепер платити дорожче за весь цукор (вітчизняний та імпортний) і, відповідно, споживати його менше. Через те що внутрішня ціна товару піднімається з рівня P_w до рівня P_d, надлишок споживача як вимірник його вигод скорочується, і тоді чисті втрати спо­живачів від запровадження імпортного мита утворюють область (a+b+c+d).

Імпортне мито та інтереси виробників.

Запровадження митного податку на імпорт відповідає інтересам вітчизня­них виробників товарів, які конкурують з імпортом. З одного боку, вони можуть розширити обсяги реалізації, оскільки імпортні товари стають дорож­чими і споживачі “переорієнтовують” попит иа продукцію вітчизняного виробництва. З іншого боку, як це зазначалося раніше, зростання ціни на імпортні товари дає змогу вітчизняним виробникам теж підвищити ціни і отримати додатковий виграш.

Так, у нашому прикладі внаслідок запровадження ввізного мита на цукор внутрішня ціна підвищується з P_w до P_d, що дає можливість аргентинським виробникам цукру збільшити обсяги виробництва і реалізації з 5₀до S_r Над­лишок виробників, який з економічної точки зору визначається як різниця між виручкою від реалізації товару та витратами на його виробництво, а з геоме­тричної точки зору є площею, що обмежена кривою внутрішньої пропозиції та лінією ціни, зростає. Розмір цього додаткового виграшу виробників у галузі, яка конкурує з імпортом, відповідає площі області а (мал. 10.1).

Таким чином, виграш вітчизняних виробників від запровадження ввізного мита (область а) є значно меншим, ніж втрати споживачів (область a+b+c+d). Причина проста: виробники виграють за рахунок підвищення цін лише на вітчизняні товари, а споживачі змушені платити однаково високу ціну за товари як вітчизняного, так і імпортного виробництва.

Імпортне мито як доход держави.

Крім того, що ввізне мито впливає на інтереси споживачів і виробників, воно також є важливим джерелом доходів для державного бюджету. Розмір цього доходу визначається як добуток ставки імпортного податку на обсяг імпорту, який підлягає оподаткуванню: tM_r Графічно це передається обла­стю с на мал. 10.1.

Важливо, проте, підкреслити, що ввізне мито буде лише тоді давати доход державі, коли воно є обмежувальним, тобто не настільки високим, щоб повністю перекрити дорогу імпортним товарам.

Потрібно пам’ятати, що, запроваджуючи імпортне мито, держава водночас і витрачає певні кошти, пов’язані з розробкою самого тарифу, оформленням відповідної документації, утриманням митної служби тощо. Іншими словами, доходи від мита частково “поглинаються” самою тарифною системою, а тому чистий ефект для держави буде дещо меншим від очікуваного.

Мал. 10.1. Наслідки запровадження імпорт­

ного мита.

Чистий ефект для країни від запровадження імпортного мита.

Проведений вище аналіз пока­зав, що внаслідок запровадження ввізного мита виграють виробни­ки та державний бюджет, а про­грають споживачі. Це означає, що імпортне мито призводить до пе­рерозподілу доходів від споживачів на користь державного бюджету та виробників у галузях, які конку­рують з імпортом.

Разом з тим ми бачимо (мал. 10.1), що сукупний виграш вироб­ників і держави, який дорівнює (а+с), насправді є меншим, аніж втрати споживачів (a+b+c+d).

Таким чином, імпортне мито приз-водить до чистих втрат добробуту нації, які геометрично визначаються площею області (b+d). Для того щоб кількісно оцінити ці чисті втрати, потрібно знати розмір ввізного мита, а також ско­рочення обсягу імпортних надходжень (AM=M_g-M₁) або цінову еластичність попиту на імпорт.

Втрачений із запровадженням імпортного мита виграш від вільної зовнішньої торгівлі складається з двох частин:

• область d, яка має назву “ефект споживачів”', це втрата, оскільки про­дукція стає дорожчою і споживачі змушені скорочувати обсяги її спожи­

вання;

• область Ь, яка називається “ефект виробників”: це також втрата, оскільки розширюються обсяги виробництва у недостатньо конкурентних вітчиз­няних фірм з вищим рівнем витрат, що негативно впливає на ефективність розподілу ресурсів.

Фактичний рівень митного захисту. Вплив митної системи на величину доданої вартості одиниці продукції.

Запровадження ввізного мита, як було показано вище, захищає інтереси виробників продукції, яка конкурує з імпортом. Проте, об’єктивно оцінюючи рівень такого захисту, потрібно пам’ятати, що різні виробництва можуть бути технологічно взаємопов’язаними. Це значить, що, захищаючи імпортним податком одну галузь, держава водночас захищає і пов’язані з нею галузі виробництва (наприклад, ті, які використовують її продукцію як сировину, напівфабрикат для подальшої обробки тощо). Тому фактичний рівень митного захисту, яким користується та чи інша галузь, може суттєво відрізнятися від того номінального рівня митного податку, який стягується з оподатковуваного імпорту.

Розглянемо для наочності такий приклад. Нехай в умовах вільної торгівлі ціна на цукор на внутрішньому ринку Аргентини дорівнює 300 дол. за 1 т, з яких 200 дол. складають матеріальні витрати (вартість сировини, облад­нання і т.ін.), а 100 дол. — це додана вартість, яка створюється власне при виробництві цукру. З метою захисту національних виробників Аргентина запроваджує ввізне мито, у відповідності з яким митні ставки на різні товари є різними. Припустімо, що імпорт цукру оподатковується 20%-им адвалер- ним митом, а податкова ставка на імпорт необхідних для виробництва цукру елементів матеріальних витрат складає лише 10%. Яким буде за таких умов фактичний рівень митного захисту виробників цукру?

Номінальний рівень митного захисту галузі складає 20%. Ціна на цукор на внутрішньому ринку піднімається до 360 дол. (світова ціна плюс мито), вартість матеріальних витрат збільшується на 10% і дорівнює 220 дол. на 1 т цукру. Це означає, що додана вартість (ціна мінус матеріальні витрати) складатиме тепер 140 дол. (360 дол. — 220 дол.). Таким чином, доход виробників цукру, який вони отримуватимуть від реалізації одиниці продукції, внаслідок функціонування всієї тарифної системи зростає зі 100 до 140 дол., тобто на 40%. Це і є фактичним рівнем митного захисту галузі.

Отже, фактичний рівень митного захисту окремої галузі визначається як величина (у відсотках), на яку зростає створена в цій галузі додана вартість одиниці продукції:

Фактичний рівень митного захисту тієї чи іншої галузі збігатиметься з номінальним рівнем митного податку тоді, коли в матеріальних витратах цієї галузі немає імпортних компонентів або коли ставка ввізного мита на кінцеву продукцію галузі і на компоненти матеріальних витрат однакова.

Фактичний рівень митного захисту перевищуватиме номінальний, коли ставка ввізного мита на кінцеву продукцію більша, ніж на імпортні компоненти матеріальних затрат.

Нарешті, варто підкреслити, що можлива ситуація, коли фактичний рівень митного захисту виявиться від’ємним, незважаючи на те що галузь захище­на ввізним митом. Це може трапитися тоді, коли податкові ставки на ком­поненти матеріальних витрат значно перевищуватимуть митну ставку на кінцеву продукцію.

1.2. Експортне (вивізне) мито

Митний податок, як правило, запроваджують для обмеження імпорту з метою захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Проте інколи держава йде на обмеження експорту. Запровадження вивізного мита може бути доцільним у тому випадку, коли ціна на якийсь продукт перебуває під адміністративним контролем держави і утримується на рівні, нижчому за світовий, завдяки тому, що виплачуються відповідні субсидії виробникам. У такому випадку обмеження експорту є необхідним заходом на підтримку достатнього рівня внутрішньої пропозиції і запобігання надлишкового екс­порту субсидійованого продукту. Звичайно, держава може бути зацікавленою в запровадженні вивізного мита і з точки зору збільшення надходжень до бюджету.

Вивізне мито використовують в основному країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою. Промислово розвинені країни викорис­товують його рідко, а в США оподаткування експорту взагалі заборонене конституцією.

Припустімо, що Бразилія є експортером цукру, але уряд країни прагне підтримати внутрішню ціну на цукор на рівні, нижчому за світовий, і з цією метою запроваджує вивізне мито. На мал. 10.2 зображено наслідки такої зовнішньоекономічної політики.

Мал. 10.2. Наслідки запровадження вивіз­ного (експортного) мита.

Коли внутрішня ціна дорівнює світовій (P_w), то обсяг експорту склада­тиме (S₀-D₀). Запровадження вивізного мита робить експорт цукру менш прибутковим, тому виробники збільшують обсяги реалізації на внутрішньому ринку. Це призводить до падіння внутрішньої ціни на величину вивізного мита, до рівня P_d. Зменшення внутрішньої ціни стимулює зростання внутрішнього споживання цукру з D_gRO D₁, але водночас вітчизняні вироб­ники скорочують обсяги виробниц­тва з 5₀до S_r Скорочуються і обся­ги експорту до величини X_l=S~D_r Який же вплив вивізного мита на добробут? Споживачі в Бразилії виграють від зниження цін і збільшення споживання цукру (область а + Ь). Виграє також і держава, отримуючи в бюджет доходи від експортного мита (область d). Проте бразильські ви­робники цукру, сплачуючи фак­тичний податок за експорт, заз­нають великих втрат (область a+b+c+d+e). В цілому чисті втрати країни від запровадження вивізно­го мита дорівнюють області (с+е). Таким чином, експортний податок є ніби дзеркальним відображенням імпортного мита, з тією лише відмінністю, що тут основні втрати мають не споживачі, а виробники.

2.