4.2. ТЕХНОЛОГІЧНІ УКЛАДИ І ЦИКЛІЧНІСТЬ СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

У процесі розвитку технології виникають властиві їй поняття і терміни. На­самперед технологія як визначена послідовність виробничих операцій і проце­сів підпорядкована досягненню певного результату, тобто виготовленню певного продукту праці. Кожна технологія, розв’язуючи проблему виробництва окремо­го продукту, має певні технологічні межі, які характеризують можливості цієї тех­нології і зумовлюють перехід до досконаліших технологічних процесів. Причому виробництво одного й того ж продукту може здійснюватися за різними техноло­гіями. Інакше кажучи, в межах пануючої технології можна знайти кращі і гірші способи виробництва, що залежить від глибини знань цих процесів і вміння оби­рати найефективніший із них. Застосування і використання нової техніки і техно­логії дає змогу зменшувати індивідуальні витрати виробництва до рівня суспільно необхідних і досягати вищих, ніж середні, суспільних результатів виробництва. Але, як і все в житті, технологія має певну межу, тобто потенціал, закладений у ній, вичерпується, і вона виявляється неспроможною для подальшого прогресу.

Процес заміни існуючої технології досконалішою відбувається у часі. Якщо на­явна технологія досягла певної межі і проявляється її невідповідність новим умо­вам, а наступна технологія ще не розроблена або ще не довела переваги, такий час називається періодом технологічного розриву. Регулювання і стимулювання нау­кових досліджень і дослідно-конструкторських розробок має спиратися на ураху­вання технологічної межі і особливо технологічного розриву з метою максималь­ного його скорочення і прискорення процесу оновлення технології.

Ще істотнішим за значенням і дійовим засобом у пізнанні науково-технологіч­ного прогресу є поняття "технологічний уклад". Для розуміння його сутності і за­кономірностей розвитку дуже важливим є принцип історизму, тобто розгляд тех­нологічних процесів від їх виникнення, розвитку і до занепаду.

Як бачимо, перший технологічний уклад утворився під впливом промисло­вої революції. Його головним фактором були ткацькі машини, а ядром - водяний двигун, виплавка чавуну, обробка заліза, будівництво каналів.

Водночас у цьому укладі зароджується другий технологічний уклад у вигляді парових двигунів та машинобудування, що забезпечило створення паровозів, па­роплавів, а значить, будівництво залізниць, суднобудування, вугільної та металур­гійної промисловості.

У надрах другого технологічного укладу складається ядро третього укла­ду - виробництво сталі, електроенергії та неорганічної хімії. Ключовим факто­ром цього укладу став електродвигун, що зумовило розвиток електротехнічного і важкого машинобудування, виробництв неорганічної хімії. Головним фактором четвертого укладу став двигун внутрішнього згорання та нафтохімія. У цьому укладі утворюються автомобілебудування, кольорова металургія, авіаційна про-

мисловість, видобуток і переробка газу. Ключовим фактором п'ятого укладу стали мікроелектронні компоненти. Вони визначили розвиток таких галузей, як елек­троніка, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, ро- ботобудування, біотехнології. Отже, перші чотири технологічні уклади є формою індустріальної технології, розвитку машинного виробництва. П'ятий уклад ви­ражає вищий рівень технології, коли інформація і знання стали новим фактором виробництва. Він є матеріально-технологічним підґрунтям переходу людства до вищої стадії цивілізаційного прогресу - інформаційного постіндустріального сус­пільства. Як бачимо, п'ятий технологічний уклад триватиме до 2020 р. Незважаю­чи на це, в економічній літературі дедалі частіше йдеться про шостий технологіч­ний уклад, до якого належать біотехнології, ракетно-космічна техніка, тонка хімія та ін. Неважко помітити, що це досягається шляхом вилучення цих технологій із п’ятого технологічного укладу. На нашу думку, вони принципово не відрізняються від технологій п’ятого укладу. Тому для виокремлення їх у новий уклад, на нашу думку, немає підстав. Інша справа, що вчені у найближчі десятиліття прогнозують швидкий розвиток біотехнологій та генної інженерії, нанотехнологій, мембран­них та квантових технологій. Подорожчання і неминучий дефіцит вуглецеводне- вої сировини зумовлює пошук нових джерел енергії, передусім за допомогою вод­невих та термоядерних технологій. І хоча й тут мають місце біотехнології, як і в п’ятому укладі, але, напевно, ми перебуваємо на початковій стадії цього науково- технічного напряму і, безсумнівно, тут криються великі можливості.

Отже, технологічні уклади - це комплекси, які відображають історичний рі­вень розвитку індустріального технологічного способу виробництва. Перехід від парового до електричного двигуна як досконалішого й ефективнішого визначив формування третього технологічного укладу, зміст якого полягав у перетворенні електроенергії в головну рушійну силу розвитку усієї економіки. Двигун внутріш­нього згорання став ключовим фактором розвитку четвертого технологічного укладу, представленого автомобілебудуванням, кольоровою металургією, нафто­хімією, утвердженням масового і серійного виробництв.

Паровий двигун, електричний двигун, двигун внутрішнього згорання - це ета­пи удосконалення енергетичної основи індустріального виробництва.

Інші справи з п’ятим технологічним укладом. Електронні вироби, комп'ютери, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації і багато іншо­го - це вже, по суті, не традиційна індустріальна техніка, не машини у звичному розумінні, а засоби нового типу, які працюють не механічно, а за командою люди­ни. Завдяки вмонтованому у цих засобах мікрокомп’ютеру з інтегральною схемою на напівпровідникових кварцових кристалах вони наділяються власною пам’яттю, що дає змогу здійснювати певні операції і управляти ними. Нова комп’ютерна тех­ніка, створена людиною, її розумом, набагато збільшує масштаби і обсяги викону­ваних операцій, що не під силу людині.

Прискорення науково-технічного прогресу, починаючи з другої половини XX CT., зумовило швидкі зміни у техніці і технології, поглиблення взаємодії і вза­ємопроникнення технологічних укладів, скорочення їх життєвого циклу до 40 ро­ків і менше.

Отже, технологічний уклад - це техніко-технологічний комплекс, який функ­ціонує на основі технології, яка є особливою у межах єдності технологічного спо­собу виробництва^[138]. Інакше кажучи, це комплекс галузей, споріднених єдиними технологічними принципами. Як бачимо із наведеної історії розвитку техноло­гічних укладів, цей процес характеризується певними особливостями. По-перше, логіка їх розвитку така: поряд з наявним першим укладом через десятиліття ви­никає другий, а потім третій і наступні уклади. Це не означає заперечення чи усу­нення попереднього укладу, а їх співіснування, взаємозв’язок і взаємодію, тобто технологічна багатоукладність є характерною рисою техніко-економічних систем. По-друге, це не простий, еволюційний процес нарощування кількості технологіч­них укладів, а поєднання еволюційного розвитку з революційними, стрибкоподіб­ними технологічними нововведеннями, які охоплюють різні галузі економіки, що неминуче приводить до поширення нових технологій, які підносять продуктив­ні сили країни, визначають утворення і зростання нового технологічного укладу. Інакше кажучи, у процесі розвитку технологічних укладів відбувається постійне розширення технологічних меж і усунення технологічних розривів, безперервний поступальний розвиток змінюється різкими стрибками, переходом до якісно но­вої технології, врешті-решт - до нового технологічного укладу.

По-третє, розвитку технологічних укладів властиве поступально-циклічне зростання, за якого кількісні зміни переходять у якісні, що відкриває нові мож­ливості кількісних змін з подальшим переходом у нову якість. Накопичення ка­піталу і зміна поколінь техніки і технології зумовлюють нерівномірний розвиток ринкової економіки, її циклічний характер, що зумовлює необхідність досягнення макроекономічної рівноваги. Тому розвиток технологічних укладів відбувається у відповідності з малими і великими хвилями, тобто великими і малими цикла­ми, що зовні проявляється у безперервному коливанні ринкової кон'юнктури, під­несенні і падінні ділової активності. Адже матеріальною основою промислового циклу є оновлення і розширення основного капіталу. Періодичні кризи, коли від­бувається спад виробництва, його депресія, а потім оновлення капіталу з поступо­вим наростанням, тобто застосування нової техніки і технології, визначають спо­чатку пожвавлення, а потім і піднесення економіки.

Поряд з промисловими циклами набагато вагомішу роль відіграють великі або “довгі хвилі” М. Кондратьева, тобто великі цикли. На сьогодні вчені виокремлю­ють п’ять великих циклів (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Хронологія і тривалість великих циклів

Джерело: Близнюк Г, П. Теоретичні аспекти теорії "довгих хвиль” М. Кондратьева /1 Економіка промисловості. - 2005. - № 1 (27). - С. 13.

Наведена таблиця дає узагальнене середнє значення розрахунків М. Кондра­тьева, А. Шпітгофа, де Вольфа, Й. Шумпетера, Дж. М. Кларка, Дюпре, У. Ростоу, Манделя, ван Дайна, М. Рішоньє, С. Глазьева, У. Ліпсіца, А. Нещадіна, Н. Миро­ненко, О. Грицая, E Йоффе, А. Трейвіша.

З позицій сьогодення цілком логічно припустити, що "великі хвилі’! тобто великі цикли, сходяться з переходом суспільства до якісно нового технологіч­ного укладу. Тим більше, що сьогодні є можливість порівняти періоди “великих хвиль” з періодами панування певних технологічних укладів. Перша хвиля, тобто перший великий цикл, охоплює період 1782-1822 рр., а перший технологічний уклад - 1770-1830 рр.; друга хвиля і другий уклад - відповідно 1845-1878 рр. та 1840-1880 рр.; третя хвиля і третій уклад - 1894-1922 рр. та 1890-1930 рр.; чет­верта хвиля і четвертий уклад - 1937-1969 рр. та 1940-1980 рр.; п’ята хвиля і п’ятий уклад - 1977-2016 рр. та 1980-2020 рр. І це за умови, якщо середні показ­ники багатьох авторів ми порівнюємо з показниками часу існування технологіч­них укладів одного автора. Тому, на нашу думку, є всі підстави вважати, що “довгі хвилі” тобто великі цикли, відображають процеси виникнення і розвитку техно­логічних укладів.

Другим важливим висновком є й те, що, незалежно від того, чи ми обрахо­вуємо тривалість циклів від їх початку, чи за піками їх розвитку, ми бачимо, що тривалість циклів зменшується. У першому випадку - з 63 років до 39 (але остан­ня цифра не фактична, а прогнозна), а в другому - з 56 років до 40 (і теж остання цифра прогнозна). Це ще одне свідчення того, що науково-технічний прогрес при­скорюється і час домінування циклів скорочується.

Третім важливим висновком є те, що при всій відмінності технологічної та економічної сторін суспільного виробництва вони перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємодії, становлять важливі складові суспільного способу ви­робництва, тому вони єднаються між собою. На жаль, всупереч цьому глибокому зв’язку робляться спроби довести, начебто це різні процеси, яким притаманні різ- ні закономірності розвитку.

Деякі дослідники вважають, що "... технологічний прогрес... поступальний і не- зворотний, а економічне зростання... циклічне”¹. На нашу думку, це твердження суперечить позиції автора, який обґрунтовує, що "поступальна циклічність будь- якого еволюційного процесу виражає моменти внутрішнього взаємозв’язку кіль­кісних і якісних змін...”^{[139] [140]. Тому технологічний прогрес і економічне зростання відбу­ваються циклічно, тобто внаслідок взаємодії еволюційної та революційної форм руху. Науково-технічні революції є об'єктивно необхідною формою розвитку як технології, так і економіки.}

Висловлюється думка, що в індустріальну епоху "провідну роль в економіч­ному розвитку відігравали промислові кризи”, а в сучасну епоху "..найбільш зна­чущими стають довгі хвилі економічної кон’юнктури,...динаміка яких... пов’язана з життєвими циклами технологічних укладів,... вони поступово набувають вирі­шального домінуючого впливу на характер економічної динаміки”^[141].

Справа, напевно, полягає в тому, що в індустріальну епоху і "довга хвиля”, і час панування певного технологічного укладу були довгостроковими (40-60 років), промислові цикли повторювалися кожні 8-11 років. Тому цілком зрозуміло, що осмислити хід “довгої хвилі”, тобто великого циклу, було досить важко, а промис­лові цикли нагадували про себе досить часто. У сучасну інформаційну епоху три­валість великого циклу скоротилася приблизно у півтора разу (з 63 років до 40). До речі, промислові цикли теж скоротилися, значною мірою змінилися їх характер і руйнівна сила. Очевидно, тут вагоме значення має розроблена державою анти- кризова політика. Тому цілком зрозуміло, що сучасні інформаційні цикли відігра­ють вирішальну роль в економічній динаміці. Вочевидь, справа в тому, що приско­рення темпів науково-технічного прогресу зумовлює пріоритет довгострокових економічних процесів порівняно з короткостроковими, оскільки саме перші, тоб­то довгострокові інтереси, визначають структурні зрушення і можливість задо­волення потреб не лише поточних, але й перспективних, тобто потреб близького чи віддаленого майбутнього. Аналіз свідчить, що технологічний уклад на першому етапі існування утверджується як втілення певних техніко-технологічних принци­пів, а в подальшому, коли встановлювалися адекватні виробничі відносини, спри­ятливі для сприйняття технологічних нововведень, останні перетворювалися в реальність, вони дедалі більше реалізовуються у господарській практиці.

Технологія як важливий складовий елемент продуктивних сил завжди існує у певній суспільно-економічній формі, яка визначається панівними виробничими відносинами. Тому за умови єдності технологічної і економічної сторін суспіль­ного виробництва між ними неминуче виникають невідповідності і суперечності. Накопичення капіталу і науково-технічний прогрес змінюють структуру капіталу, зростає технічна озброєність праці, а отже, перетворюється технічна і вартісна бу-

дова капіталу, що визначає тенденцію норми прибутку до зниження. На цій основі виведено закони спадної продуктивності капіталу та ін.

Отже, накопичення капіталу - це процес, що поєднує економічні і технологічні зміни. Оскільки технологічні процеси, технологічні уклади мають історично визна­чені межі і проходять цикли від наростання ролі у розвитку економіки до її затухання при наближенні до технологічної межі, то цим процесам відповідають процеси збіль­шення віддачі та її зменшення. Економічна сторона накопичення капіталу, що базу­ється на самозростанні вартості капіталу, з одного боку, не має меж, а з другого, - на­явність суперечності між виробництвом і споживанням, між зростанням потреб та їх задоволенням разом з технологічними закономірностями неминуче породжують циклічний характер розвитку економіки. Але й спад виробництва, і зниження про­дуктивності капіталу зумовлюються значною мірою розвитком науково-технічного прогресу та ступенем використання його надбань. Особливо гостро ці негативні про­цеси проявляються за незмінного технічного базису. І навпаки, науково-технічний прогрес, застосування нової техніки забезпечують зростаючу віддачу. Тому загаль­на суперечність розв’язується шляхом оновлення основного капіталу, підвищення ефективності економіки. Особливо загострюється суперечність тоді, коли той чи ін­ший технологічний уклад наближається до межі, коли вичерпуються його потенційні можливості. Подолання цієї технологічної межі досягається переходом до якісно но­вої технології, тобто до нового технологічного укладу. Поступально-циклічний роз­виток технології передбачає своєчасне введення в дію стабілізуючих і стимулюючих заходів, які б попереджали і усували можливе загострення суперечностей, забезпе­чували успішне просування шляхом цивілізаційного прогресу.

Особливо ці процеси проявляються у сучасному інформаційному господар­стві. Адже інформація і знання як новий виробничий ресурс, який знімає проб­лему обмеженості, забезпечує зростання віддачі, реалізує дію закону зростаючої продуктивності. Як зауважує Д. Белл: “Заміна робітників машинами приводить до економії не лише праці, але й інвестицій, тому що кожна наступна одиниця ка­піталу ефективніша і продуктивніша, ніж попередня, а значить, на одиницю про­дукції потрібно менше витрат...”¹. Стрімке поширення інформаційних технологій не лише зумовлює підвищення ефективності економіки, але й вносить істотні зміни в систему організації виробництва і праці. Так, вони “...прискорюють за­перечення поділу праці між сферами суспільного виробництва. Ця обставина відразу визначає якісну відмінність так званого інформаційного суспільства, що засноване на виробництві і споживанні інформації, від усіх попередніх, “доінфор- маційних” суспільств”^{[142] [143].}

Сучасне інформаційне (постіндустріальне) суспільство, інформація і знання як якісно новий фактор виробництва вносять істотні зміни у характер техноло­гічного і економічного розвитку. Індустріальній економіці властивий не лише за­кон спадної продуктивності капіталу, але й зростання ентропії при використанні речовини і енергії. Але це можливо за умови, якщо техніко-технологічний рівень виробництва залишається незмінним. Якісно нові технології вирізняються тим, що забезпечують раціональніше та ефективніше використання речовини і енер­гії, тому радикальні технологічні зрушення зумовлюють ресурсозбереження і тим самим зменшують ентропію виробничих систем. Водночас це забезпечує значне зростання норми прибутку, хоча надалі знову може відбуватися поступове зни­ження норми прибутку упродовж відносно тривалого періоду.

Інформаційна економіка та її головний фактор - інформація і знання, їх широ­ке використання у виробництві служить важливим фактором зменшення ентро­пії, підвищення рівня організації і функціонування економічних систем.

Але це зовсім не означає, що процес зростання ефективності інформації і знань відбувається безперервно. Аналіз вказує на коливання віддачі від інвестицій в ін­формацію та знання, періоди її зростання і спаду змінюють один одного. Інакше ка­жучи, поступально-циклічний характер розвитку виявляється і тут, оскільки з ча­сом відбувається моральне старіння нововведень, зменшення їхньої ефективності.

Поширення інформаційних технологій, використання комп’ютерів як особли­вих, якісно нових знарядь праці забезпечують накопичення, обробку і використан­ня інформації та незмірно переважають засоби праці з обробки речовини і енергії природи, чим істотно змінюють умови і характер праці, становище людини на ви­робництві і в суспільстві. Отже, інформаційне суспільство - це якісно нове суспіль­ство, яке істотно відрізняється від усіх попередніх. Йому властиві інформаційні ци­кли^[144], які сходяться з “довгими хвилями’! з циклами існування технологічних укладів, з циклами оновлення суспільного сукупного знання. Вони не заперечують ні про­мислових, ні аграрних циклів, існують поряд з ними, але дедалі більше відіграють вирішальну роль у розвитку економічних і технологічних процесів, у розвитку еко­номіки і суспільства.

Вчення про технологічні уклади має не лише теоретичне, але й вагоме прак­тичне значення, значно поглиблюючи розуміння структури економіки, тенденцій її розвитку шляхом врахування змін співвідношення між технологічними укладами. Як відомо, до останнього часу у нас вирізнялися поділ економіки на основні сфери, галузева структура промисловості і сільського господарства та ін. Особлива увага приділялася структурі економіки за формами власності. Безперечно, дуже важли­во точно знати співвідношення матеріального виробництва і сфери послуг, галузей промисловості, сільського господарства і сфери послуг. Не менш важлива структу­ра економіки за формами власності, вона дає її соціально-економічний зріз.

Аналіз свідчить, що технологічна структура економіки - це необхідна умова фор­мування економічної політики, визначення її пріоритетів. Так, експертна оцінка техно­логічної структури економіки України дала такі результати. На частку п’ятого укладу припадає 4,7 % (військово-космічна техніка, засоби зв’язку). Четвертий уклад стано­вить близько 42,4 % і третій — 52,8 %. На жаль, в економіці зберігаються ще й елементи реліктових укладів (першого і другого). Як бачимо, технологічна структура дуже чітко характеризує рівень розвитку економіки, її техніко-технологічну відповідність сучас-

ності. У нас переважають третій і четвертий технологічні уклади, тобто уклади, які ба­зуються на електродвигуні та двигуні внутрішнього згорання. Частка цих укладів ста­новить 95 % загального обсягу виробництва. Водночас частка п'ятого технологічного укладу - до 5 % загального обсягу. Це дає змогу чітко визначити, що економіка залиша­ється на індустріальній стадії, а тому відстає від розвинених країн на цілу технологічну епоху. Економічна криза найсильніше вдарила по високотехнологічних галузях еконо­міки. Це - електронна промисловість, радіопромисловість та ін. Незважаючи на те, що вже чимало часу відбувається економічне зростання, воно здійснюється головним чином не в передових, високотехнологічних галузях, а, навпаки, в галузях, які належать до третього і меншою мірою - четвертого технологічного укладу. В результаті нинішня структура не поліпшилася, а погіршилася. Підприємства електронної і радіопромис­ловості перебувають у занепаді і, по суті, особливого руху у напрямі пожвавлення ви­робництва не помітно. Водночас досить різко зросла частка металургійної та хімічної промисловості в загальних обсягах виробництва промислової продукції і ще більше - в експортному виробництві. На цій підставі досить чітко постають нагальні завдан­ня щодо переходу економіки на інноваційний тип розвитку: всебічно удосконалюва­ти третій і особливо четвертий технологічні уклади, прискорено розвивати п'ятий та створювати шостий технологічний уклад.

Технологічна структура економіки - це надійне підґрунтя спрямування інвес­тицій, забезпечення розвитку економіки шляхом прогресивних зрушень, послідов­ного підвищення науково-технічного рівня економіки, поступового нарощування елементів інформаційної економіки, економіки знань. Відставання у питаннях роз­робки теорії технологічних укладів, невикористання її у процесі державного прог­нозування та управління призвели до очевидних викривлень у структурній полі­тиці. За даними Інституту економічного прогнозування HAH України, сьогодні в Україні 75 % інвестицій вкладається в підприємства третього технологічного укла­ду, до яких належать виробництво будівельних матеріалів, чорної металургії, мета­ло- та деревообробка, судо- і верстатобудування. Ще 20 % інвестицій спрямовуєть­ся у підприємства вищого, четвертого технологічного укладу. Інакше кажучи, 95 % інвестицій надходять у третій і четвертий, тобто в індустріальні технологічні укла­ди. Причому левова частка інвестицій припадає саме на нижчий, третій уклад. Як бачимо, інвестиційна політика держави спрямована, по суті, на консервацію наяв­ної структури економіки і, на жаль, на її погіршення. Якщо більшість інвестицій за­лучається навіть не у четвертий, а у третій технологічний уклад, то це сприяє підви­щенню його питомої ваги в економіці. Четвертий технологічний уклад, при якому питома вага у виробництві промислової продукції становить 42,4 %, отримує лише 20 % інвестицій, що неминуче стримує його розвиток, зумовлює зменшення його питомої ваги у загальних обсягах виробництва. Внаслідок цього відставання не лише не зменшується, а навпаки, посилюється. Цей висновок стає ще переконли­вішим, якщо врахувати, що замість пріоритетного інвестування розвитку п’ятого технологічного укладу обсяги його фінансування пропорційні його питомій вазі у виробництві продукції і тому його стан залишається незмінним. Для прогресивно­го розвитку економіки необхідно, щоб питома вага п’ятого технологічного укладу в інвестиціях перевищувала його частку в структурі економіки.

Отже, така структура інвестицій призводить до посилення суперечностей. При цьому основні фонди дедалі більше застарівають, структурна недосконалість "консервується”, техніко-технологічний рівень знижується. І якщо цей процес не зупинити, не повернути його у зворотний бік динамічного зростання, якщо не за­стосовувати високі технології, то відставання призводитиме до ще більшого від­чуження України від європейської і світової спільноти.

Нинішня інвестиційна політика не відповідає потребам глибоких структурних зрушень як однієї з головних умов просування країни шляхом прогресивного роз­витку, підвищення ефективності економіки і розв’язання болючих економічних і соціальних проблем. Більше того, така політика не відповідає можливостям еко­номіки України, яка багато втратила за роки глибокої і тривалої кризи, але ще має досить солідний науковий і виробничий потенціал для створення і використання високих технологій (аерокосмічна галузь, ядерна енергетика, нові матеріали, озбро­єння). Тому стратегія розвитку має сприяти науково-технологічному удосконален­ню третього і четвертого технологічних укладів та пріоритетному забезпеченню інвестиціями п’ятого технологічного укладу, який передбачає поширення найпере- довіших і найефективніших інформаційно-телекомунікаційних технологій. Водно­час мають здійснюватися наукові та організаційно-економічні заходи зі створення і розвитку найвищого - шостого технологічного укладу.

Аналіз вчення про технологічні уклади, їхню роль і місце в економічній історії та у сучасній економіці держави дає змогу дійти певних висновків. По-перше, струк- туризація економіки за її сферами, за системою галузей, тобто виявлення техніко- економічної її структури, а також структуризація економіки за формами власності на засоби виробництва, яка дає соціально-економічний зріз економіки, відіграють важливу роль і в теорії, і в економічній практиці. Розробка технологічної струк­тури на основі визначення технологічних укладів збагачує і поглиблює системно- структурний аналіз як економічної історії, так і економіки кожної держави, у тому числі й України. По-друге, вчення про технологічні уклади значно конкретизує про­блему переходу до інноваційного типу розвитку. Це не просто запровадження будь- яких інновацій в будь-яких галузях, що само по собі непогано, а визначення пріори­тетів, реалізації яких має приділятися першорядна увага. Порівняння видів техніки і технології стосовно їх відношення до вищих і нижчих укладів дає змогу приймати рішення не лише обґрунтовані, але й найефективніші.

По-третє, вчення про технологічні уклади підвищує роль економічної теорії як наукового підґрунтя економічної політики держави, дає змогу науково обґрун­тувати випереджальний розвиток вітчизняної економіки на основі поєднання ви­соких темпів її зростання з переходом на інноваційний тип розвитку. Для цього необхідні модернізація і підвищення науково-технологічного рівня четвертого і третього технологічних укладів за умови пріоритетного розвитку п’ятого та як­найшвидшого створення і зростання шостого технологічного укладу.

Оскільки Україна перебуває на індустріальній стадії і далеко не вичерпа­ла її можливості, вона повинна широко використовувати передові індустріаль­ні технології для модернізації підприємств третього і четвертого укладів. При цьому важливо підвищувати науково-технологічний рівень підприємств і галузей, де все ще зберігаються застарілі технології, досягати їх переходу на рівень вищих технологічних укладів індустріальної, а де для цього є можливості - й постінду- стріальної стадії, тобто забезпечувати розвиток і використання інформаційно- телекомунікаційних технологій, властивих постіндустріальному суспільству. Інакше кажучи, це й високі технології п'ятого і шостого технологічних укладів, які створюють підґрунтя для розвитку таких галузей, як аерокосмічна, електронна, комп’ютерна техніка, фармацевтична, хімічна, автомобільна промисловість та ін­струментальне виробництво. Стратегія випереджального розвитку - це іннова­ційний розвиток, який поєднує інновації п’ятого і шостого технологічних укладів, притаманних постіндустріальній економіці, з науково-технологічною модерніза­цією підприємств четвертого і третього укладів, властивих індустріальній стадії.

Розкриття сутності і закономірностей розвитку технологічних укладів ставить питання про співвідношення соціально-економічних і технологічних укладів. Як відомо, до останнього часу в економічній теорії досить широко використовувала­ся концепція соціально-економічних укладів, які базувалися на формах власності на засоби виробництва.

Співвідношення укладів дає чітке уявлення про соціально-економічну структуру економіки і суспільства, а певна зміна співвідношення характеризує тенденції соці­ального та економічного розвитку країни. Отже, концепція соціально-економічних укладів відігравала і відіграє важливу роль при аналізі соціально-економічної си­туації в країні і шляхів її перетворення. Розробка концепції технологічних укладів відкриває можливості для поглиблення пізнання взаємодії економічних і техноло­гічних складових суспільного виробництва, соціально-економічних і технологічних укладів суспільства. Не протиставлення економічного і технологічного, не нехту­вання тим чи іншим, а глибоке розкриття взаємозв’язку економіки і технології, еко­номічного і технологічного дає змогу не лише повніше розкрити сутність процесів, але й збагачує методологію пізнання економіки та механізмів її функціонування і розвитку. І навпаки, недооцінка технології неминуче збіднює сам аналіз і ступінь обґрунтованості висновків і пропозицій. Як зазначалося, концепція технологічних укладів не лише розкриває технологічну структуру економіки, але й свідчить про ступінь її прогресивності, характеризує науково-технологічний рівень економіки країни, шляхи удосконалення її структури.