2.3. Природноресурсові платежі у системі неподаткових доходів місцевих бюджетів

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.

Щороку посилюється вплив людини на довкілля, а обмеженість природних запасів вимагає раціонального їх використання. Платежі за спеціальне використання природних ресурсів (ресурсні платежі) та за забруднення навколишнього природного середовища (довкілля) встановлюються з метою економічного регулювання природокористування, стимулювання комплексного та раціонального використання різноманітних природних ресурсів, а також охорони навколишнього природного середовища, формування фондів коштів для охорони та відновлення природних ресурсів в умовах ринкової економіки.

Усі платежі, стягування яких пов’язане із взаємодією людини з природою, можна поділити на екологічні та природноресурсові платежі. Об’єктом перших (екологічних пла­тежів) є негативний вплив людини на навколишнє природне середовище (довкілля), наприклад, збір за забруднення навколишнього природного середовища (за Податковим кодексом РФ (ст. 13) до федеральних податків і зборів віднесено, зокрема, екологічний податок); об’єктом природноресурсових платежів є відносини з приводу використання різноманітних природних ресурсів (лісів, вод, надр тощо), а також результати такого використання.

У контексті розгляду даного питання важаємо за необхідне розглянути доктринальні підходи у визначенні правового регулювання аналізованих зазначених зборів чи платежів. Так, з позиції фінансового права і законодавства, очевидно, що відносини з приводу встановлення, сплати і стягнення цих платежів входять до предмета правового регулювання саме фінансового права. Такий підхід викладається, зокрема, у підручниках з фінансового права за редакцією Л.К. Воронової [315, с. 273 - 277], М.П. Кучерявенка [314, с. 207 - 214], О.П. Орлюк [273, с. 347 - 360]. Причому здебільшого різноманітні ресурсні платежі розглядаються в розрізі правового режиму саме неподаткових платежів до бюджету.

Проте серед представників науки екологічного права зустрічається думка про те, що „правове регулювання встановлення видів екологічних податкових платежів, їх розподілу між державним бюджетом усіх рівнів при мобілізації коштів частково врегульовані екологічним законодавством, а формування безпосередньої доходної та витратної частини – фінансовим законодавством” [374, с. 7]. Наведене твердження містить деякі неточності. По-перше, що мається на увазі під розподілом „між державним бюджетом усіх рівнів”, адже у Україні лише місцеві бюджети можуть бути різних рівнів, а державному бюджету відведено окрему ланку бюджетної системи. По-друге, у контексті бюджетного законодавства не зовсім коректно вести мову про витратну частину, оскільки бюджет має видаткову частину. По-третє, правове регулювання означає, що суспільні відносини вже врегульовані нормами права і набули ознак правовідносин (тобто правове регулювання встановлення видів екологічних податкових платежів, їх розподілу між бюджетами не може ще раз врегульовуватися законодавством).

Вчена Н.Ю. Пришва, досліджуючи питання правового регулювання зборів за використання природних ресурсів, визначила деякі характерні риси цих зборів [347, с.

Як слушно далі зазначає вчена, особливості правового регулювання та специфіка прояву окремих рис, дають можливість збір за спеціальне використання природних ресурсів відокремити від інших зборів та виділити в окрему групу обов’язкових платежів.

Отже, ми підтримуємо ту позицію, яка висловлена представниками науки фінансового права про те, що природноресурсові платежі належать до обов’язкових неподаткових бюджетних доходів. Норми, які регулюють відносини з приводу їх встановлення та справляння, об’єднуються в окремому фінансово-правовому інституті (субінституті) та є складовою правового інституту державних доходів.

В Україні правове регулювання платежів за використання природних ресурсів і плати за забруднення навколишнього природного середовища здійснюється переважно нормами Закону від 25 червня 1991 р.

Збір за погіршення якості природних ресурсів (зниження родючості ґрунтів, продуктивності лісів, рибопродуктивності водойм тощо) в результаті володіння і користування відповідно до ст. 45 Закону встановлюється на основі визначених Кабінетом Міністрів України нормативів. Збори підприємств, установ, організацій, а також громадян за погіршення якості природних ресурсів внаслідок володіння і користування ними здійснюються за рахунок прибутку, що залишається у їх розпорядженні.

В Україні за порушення законодавства про охорону нав­колишнього природного середовища встановлено такі види відповідальності: дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну. Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону довкілля, в результаті якої до винної особи застосовано заходи дисцип­лінарної чи цивільної відповідальності, є джерелом доходів спеціального фонду місцевих бюджетів (код бюджетної класифікації 24061600 „Інші надходження до фондів охорони навколишнього природного середовища”). Адміністративна та кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення і злочини встановлюється відповідно до КпАП і КК України. У тому випадку, якщо формою покарання за порушення норм і правил охорони довкілля є штраф, який встановлюється відповідно до зазначених Кодексів, то такі грошові стягнення зараховуються до загального фонду державного бюджету на код бюджетної класифікації 23030300 „Адміністративні штрафи та інші санкції”.

Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303 з подальшими змінами та доповненнями. На виконання зазначеної постанови Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (нині – Міністерство охорони навколишнього природного середовища) та Державна податкова адміні­страція України прийняли спільний наказ від 19 липня 1999 р. № 162/379, яким затвердили Інструкцію про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища [99]. Інструкція визначає єдиний на території України порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також відповідальність платників за достовірність даних про обсяги викидів у атмосферне повітря забруднюючих речовин, скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти, розміщення відходів та за правильність обчислення, повноту і своєчасність сплати збору. Сплата означеного збору не звільняє його платників від сплати будь-яких обов’яз­кових платежів, якщо інше не встановлене законодавчими актами України та міжнародними угодами.

За цією Інструкцією обчислюються суми збору, який справляється за:

– викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

– скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти (установлення та стягнення плати, яка справляється за скиди промислових та інших стічних вод у системи каналізації, регулюється нормативно-правовими актами Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України);

– розміщення відходів.

Платники перераховують суми збору одним платіжним дорученням на рахунки, відкриті в територіальних органах Державного казначейства, які здійснюють розподіл цих коштів у відповідному співвідношенні. Кошти від цього збору розподіляються таким чином (ч. 4 ст. 46 Закону):

– між місцевими (сільськими, селищними, міськими), обласними та республіканським АРК, а також Державним фондами охорони навколишнього природного середовища у співвідношенні відповідно 20%, 50% і 30%;

– між Київським, Севастопольським міськими та Державним фондами охорони навколишнього природного середовища – у співвідношенні 70% і 30%.

Незважаючи на такий детальний розподіл відсотків від зазначених платежів, щороку він залишається недіючим. Йдеться про зупинення деяких положень ст. 47 Закону „Про охорону навколишнього природного середовища” в частині спрямування окремих грошових стягнень за порушення норм і правил охорони довкілля до республіканського АРК та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища (див., наприклад, п. 28 ст. 63 Закону „Про Державний бюджет України на 2003 рік”, п. 26 ст. 80 Закону „Про Державний бюджет України на 2004 рік”). Так, відповідними Законами визначено, що джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів у 2003 і 2004 рр. є, зокрема, 70% збору за забруднення навколишнього природного середовища і грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону довкілля внаслідок господарської та іншої діяльності (п. 5 ст. 50 Закону „Про Державний бюджет України на 2003 рік”, п. 5 ст. 70 Закону „Про Державний бюджет України на 2004 рік”).

Що стосується положень про місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища, то вони затверджуються місцевими радами. Платежі до цих фондів стягуються з підприємств незалежно від форм власності та відомчої належності. Зазначені платежі мають вилучатися з прибутку підприємств-забрудню­вачів у кратному розмірі відносно фіксованих платежів з лімітами викидів (скидів), що роблять економічно невигідним перевищення дозволених обсягів викидів (скидів), а вже після їх вилучення вони акумулюються в місцевих фондах охорони навколишнього природного середовища. Концентрація платежів у відповідних фондах дозволяє підвищити соціально-економічну ефективність інвестицій в охорону довкілля від забруднення. Ці кошти можуть використовуватись для фінансування будь-яких заходів, що мають економічне забарвлення, зокрема, на проведення науково-технічних конференцій і семінарів, організацію виставок, реклами, фестивалів, видання поліграфічної продукції з економічної тематики, поліпшення умов роботи та побуту фахівців екологічного профілю тощо. Стосовно таких напрямів використання цільових коштів Костицький В. зазначає, що вони не мають ніякого безпосереднього відношення до фінансування заходів, пов’язаних з ліквідацією і нейтралізацією наслідків забруднення, але передбачаються положеннями про ці фонди, що затверджуються місцевими радами [445, с. 38 - 41].

Недоліками спрямування коштів цих фондів є також те, що ніде не регламентується процедура прийняття рішень про надання коштів на здійснення природоохоронних заходів, порядок оформлення таких рішень, а також не вимагається звітності про використання цільових коштів, одержаних певними особами. Подібні прогалини в законодавстві в сукупності з іншими численними недоліками вітчизняних нормативно-правових актів сприяють „процвітанню” безконтрольності при розподілі та використанні коштів позабюджетних фондів.

Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації розробляли та затверджували порядок формування головного розділу місцевих бюджетів „Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека” і фінансування з них видатків на здійснення природоохоронних заходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 липня 1997 р. № 732 „Про порядок фінансування природоохоронних заходів з держав­ного та місцевих бюджетів” [93]. Проте після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2001 р. № 44 „Деякі питання фінансування природоохоронних заходів з державного бюджету” постанова від 9 липня 1997 р. № 732 втратила чинність.

Відповідно до рішення Київміськради від 27 квітня 2000 р. № 97/818 „Про фінансування з Київського міського фонду охорони навколишнього природного середовища робіт по проектуванню та будівництву спеціалізованого полігону для поводження з токсичними промисловими відходами”, починаючи з 2000 р., здійснюється щорічне спрямування 2,5% коштів Київського міського фонду охорони навколишнього природного середовища Державному комітету промислової політики України для фінансування робіт на період проектування і будівництва спеціалізованого полігону для поводження з токсичними промисловими відходами.

Неефективне використання бюджетних коштів, виявлене працівниками Рахункової палати в ході проведення перевірки формування та використання коштів Фонду охорони навколишнього природного середовища, стало можливим, зокрема, внаслідок прийняття необґрунтованих управ­лінських рішень [176]. Так, прийняття керівництвом Міністерства екології та природних ресурсів України і Фонду охорони навколишнього природного середовища України невиважених рішень призвело до неефективного використання коштів у сумі 28,3 млн грн. у 2000 р. За наявності напруженої екологічної ситуації в багатьох регіонах, запитів від міністерств, інших центральних і місцевих органів влади, підприємств та організацій на фінансування природоохоронних заходів на загальну суму 200 млн грн., Міністерством у 2000 р. не розподілені та не використані кошти Фонду охорони навколишнього природного середовища України на загальну суму 13,8 млн грн. Не використані і 13,5 млн грн. коштів збору за забруднення довкілля, що залишаються в розпорядженні підприємств гірничо-металургійного комплексу, які беруть участь в економічному експерименті. Зазначені кошти розміщувались у банках на розрахункових рахунках підприємств і використовувались, втрачаючи бюджетне походження, як обігові, внаслідок чого цілі, передбачені експериментом, не були досягнуті. У результаті перевірки зроблено висновки щодо недоцільності в подальшому проведення економічного експерименту в частині залишення підприємствам коштів Фонду охорони навколишнього природного середовища України.

Не всі розпорядники бюджетних коштів АРК ефективно та раціонально використовують бюджетні кошти. Так, незадовільним можна визнати стан використання коштів Республіканського фонду охорони навколишнього природного середовища на фінансування природоохоронних заходів Республіканським комітетом з екології та природних ресурсів. При гострій необхідності проведення термінових робіт з утилізації відходів і ліквідації забруднення довкілля залишок коштів на 7 серпня 2002 р. становив 1,2 млн грн. [407, с. 4].

Безперечно, що надходження від платежів за забруднення довкілля є одним із джерел формування фондів охорони навколишнього природного середовища, а цільове використання коштів цих фондів, як ми вже зазначали, нині є досить сумнівним. Деякі вчені, зокрема, С.В. Кузнєцова, виходячи з умов ефективності правового забезпечення діяльності зазначених фондів та аналізу зарубіжного законодавства, обґрунтовує недоцільність їх консолідації в межах бюджетів, оскільки це призводить до скорочення обсягів надходжень, втрати цільової спрямованості коштів цих фондів [374, с. 7, 14]. Для зміни негативної ситуації, на думку вченої, назрілою є необхідність прийняття законів про екологічний фонд, про податок на природні ресурси, які б врегулювали питання забезпечення формування та використання зборів за забруднення навколишнього природного середовища та інших джерел.

Сучасна система платежів за використання природних ресурсів складається з: плати за право користування природними ресурсами; плати за відновлення та охорону природних ресурсів (відшкодування витрат на відновлення відповідних ресурсів), яка являє собою оплату видатків спеціалізованих підприємств і організацій на відновлення природних ресурсів; штрафних платежів за понадлімітне використання природних ресурсів.

Природноресурсові платежі включають у себе плату за водокористування, лісокористування, користування надрами. Так уже складається вітчизняна законодавча практика, що щорічними законами про Державний бюджет України зупиняється дія деяких статей актів екологічного та земельного законодавства у частині зарахування відповідних платежів до бюджетів (див., наприклад, ст. 60 Закону „Про Державний бюджет України на 2001 рік”, ст. 55 Закону „Про Державний бюджет України на 2002 рік”, ст. 63 Закону „Про Державний бюджет України на 2003 рік”, ст. 80 Закону „Про Державний бюджет України на 2004 рік”). Виникає логічне, на нашу думку, запитання: навіщо щороку зупиняти дію одних і тих самих статей законів? Видається за доцільне один раз внести зміни до відповідних поресурсових кодексів, щоб на майбутнє вже не виникало проблем із цими нормами.

Згідно зі ст. 43 Закону „Про охорону навколишнього природного середовища” збір за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів зборів і лімітів їх використання. Нормативи збору за використання природних ресурсів встановлюються Кабінетом Міністрів України та визначаються з урахуванням їх розповсюдженості, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки знешкодження і утилізації відходів та інших факторів. Ліміти використання природних ресурсів місцевого встановлюються в порядку, що визначається Верховною Радою АРК, обласними, міськими (міста загальнодержавного значення) радами. Ліміти використання природних ресурсів загальнодержавного значення встановлюються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Збори за використання природних ресурсів у межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітне використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

Розподіл зборів за використання природних ресурсів здійснюється на підставі ст. 46 Закону „Про охорону навколишнього природного середовища”. Так, збори за використання природних ресурсів надходять до місцевих бюджетів, бюджету АРК та Державного бюджету України і спрямовуються на виконання робіт з відтворення, підтримання цих ресурсів у належному стані. Збори за використання природних ресурсів місцевого значення надходять до бюджету АРК і місцевих бюджетів згідно з чинним законодавством.

У зв’язку з екологічними проблемами в світі в цілому, і в Україні зокрема, питання правового регулювання природноресурсових платежів набуло неабиякої актуальності. Розглянемо детальніше платежі за використання природних ресурсів, надходження від яких є доходним джерелом місцевих бюджетів.

Плата за водокористування регулюється гл. 7 Водного кодексу України від 6 червня 1995 р. [3], а також Законом від 25 червня 1991 р. з подальшими змінами та доповненнями „Про охорону навколишнього природного середовища”, де встановлено збір за спеціальне використання природних ресурсів, який включає в себе збір за спеціальне використання водних ресурсів і збір за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту. Плата за спеціальне водокористування справляється з метою забезпечення раціонального використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об’єктів та за скидання в них забруднюючих речовин. Розмір плати визначається на основі нормативів плати, фактичного обсягу скидів забруднюючих речовин і встанов­лених лімітів скиду. Платежі за забір води з водних об’єктів загальнодержавного значення зараховуються до державного бюджету в розмірі 80%, до бюджету АРК та бюджетів областей – у розмірі 20%. Платежі за забір води з водних об’єктів місцевого значення в повному обсязі зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Зазначені платежі спрямовуються на здійснення заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів і підтримання водних об’єктів у належному стані, а також на виконання робіт, пов’язаних із запобіганням шкідливій дії вод і ліквідації її наслідків.

До спеціальних фондів бюджетів зараховується 10% вартості питної води, яка подається через системи централізованого постачання з відхиленням від вимог стандартів. Порядок здійснення зазначених відрахувань затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2001 р. № 1282 [79]. Розрахунок сум, належних до сплати кош­тів, здійснюється суб’єктом підприємницької діяльності за встановленою формою. Використання коштів проводиться за рішенням відповідних місцевих рад виключно на фінансування заходів, пов’язаних з поліпшенням якості питної води.

Положення про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плаваючих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України затверджене наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 26 жовтня 1995 р. № 116. Відповідно до Положення в містах Києві та Севастополі зазначені 70% загальної суми збору спрямовуються до фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджетів міст Києва та Севастополя, на окремі рахунки.

Справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту регламентується спільним наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 1 жовтня 1999 р. № 231/539/118/219 з подальшими змінами „Про затверджен­ня Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту”, а також такими постановами Кабінету Міністрів України:

– від 18 травня 1999 р. № 836 „Про затвердження нормативів збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту” (з подальшими змінами та допов­неннями);

– від 16 серпня 1999 р. № 1494 „Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту”.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів і збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту місцевого значення та їх понадлімітне використання зараховуються платниками за їх місцем податкової реєстрації (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби) у розмірі 100% до місцевих бюджетів.

Питання плати за лісокористування (використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду) регулюється гл. 17 Лісового кодексу України від 21 січня 1994 р. [5] Плата справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах. Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів загальнодержавного значення у розмірі 80% зараховуються до державного бюджету і 20% – відповідно до бюджету АРК і бюджетів областей. Плата за використання лісових ресурсів місцевого значення і користування земельними ділянками лісового фон­ду для потреб мисливського господарства, культурно-оздо­ровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт зараховується відповідно до бюджету АРК і місцевих бюджетів у повному обсязі. Ці платежі спрямовуються на виконання робіт щодо відтворення лісів, проведення лісогосподарських заходів та утримання лісів у належному санітарному стані.

Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 6 липня 1998 р. № 1012 „Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду”. Спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду є платними. Плата (збір) справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах. Розмір збору за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та для проведення науково-дослідних робіт встановлюється виходячи з лімітів їх використання і такс на лісову продукцію та послуги з урахуванням їх якості й доступності.

Такси (нормативи збору) на лісові ресурси державного значення затверджуються Кабінетом Міністрів України, а такси на лісові ресурси місцевого значення – Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Плата за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, крім земельних ділянок, зай­нятих виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у вигляді плати за використання лісових ресурсів.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів справляється з лісокористувачів, визначених у ст. 9 Лісового кодексу України, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду. Збір сплачується лісокористувачами щоквартально рівними частинами від суми, зазначеної в дозволі на використання цих ресурсів, протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку збору, за місцем розташування земельних ділянок лісового фонду, крім лісокористувачів, зазначених в абзацах другому і третьому п. 8 Порядку. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів вноситься на рахунки органів (організацій), що видали ці дозволи: громадянами – вся сума, зазначена у дозволі; підприємствами, установами й організаціями – якщо сума становить не більше п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Інші підприємства, установи та організації перераховують збір до бюджетів самостійно.

Збори за використання лісових ресурсів місцевого значення та користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздо­ровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт зараховуються відповідно до бюджетів АРК, областей, міст Києва та Севастополя за місцезнаходженням лісових ресурсів.

Інструкція про механізм справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду затверджено спільним наказом Державного комітету лісового господарства України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України від 15 жовтня 1999 № 91/241/129/236/565 з подальшими змінами.

Так, за користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, для потреб мисливського господарства та проведення науково-дослідних робіт нарахована сума збору вноситься до місцевих бюджетів. Органи та підприємства, які видають лісорубні квитки (ордери) та лісові квитки, до 1 лютого поточного року направляють органам державної податкової служби довідку про перелік лісокористувачів, яким надано лісорубні квитки (ордери) та лісові квитки за встановленою формою. На підставі переліку лісокористувачів органи державної податкової служби контролюють своєчасність подання зазначеними платниками розрахунків збору до органів державної податкової служби, правильність нарахованої суми збору за звітний період та повноту його надходження до бюджетів.

Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації за поданням державних органів лісового господарства можуть у межах сум, що надходять до бюджету АРК і місцевих бюджетів, знижувати такси на деревину залежно від утрат нею технічних якостей (сухостійна, пошкоджена пожежею, комахами, грибковими хворобами, а також унаслідок бурелому, вітровалу). У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів збір за них установлюється не нижче діючих такс. Розмір орендної плати визначається за узгодженням сторін у договорі оренди, але не нижче діючих такс. Плата за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земельних ділянок, зайнятих с/г угіддями, виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у складі збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду. Плата за земельні ділянки лісового фонду, зайняті сільськогосподарськими угіддями, відповідно до Закону „Про плату за землю” встановлюється у відсотках від їх грошової оцінки.

Незалежно від способу обліку деревини, що відпускається на пні (за площею, пеньками, приблизною кількістю), лісокористувачі, які допустили неповну вирубку лісу або взагалі не проводили заготівлі деревини, яка дозволена для вирубки за виписаними лісорубними квитками (ордерами), збір за спеціальне використання лісових ресурсів сплачують повністю до відповідних бюджетів за всю дозволену для заготівлі кількість деревини та другорядних лісових матеріалів, що зазначена в дозволі. Якщо заготівля деревини на лісовій ділянці здійснюється лісокористувачами з іншої області, то збір сплачується ними повністю до відповід­них бюджетів за місцем адміністративного розташування таких ділянок лісового фонду до видачі їм дозволу. Сума збору, що внесена в касу лісокористувача, зараховується до відповідних бюджетів 1, 10 та 20 числа кожного місяця.

Заготовлена деревина, а також інші продукти лісу, від яких лісокористувачі відмовилися (не затребувані лісокористувачами), надходять у розпорядження лісогосподарського підприємства і реалізуються на загальних підставах. Кошти від їх реалізації (крім витрат, пов’язаних із зберіганням, транспортуванням і реалізацією) зараховуються до бюджету. Збори за спеціальне використання лісових ресурсів місцевого значення та користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт перераховуються платниками в розмірі 100% до бюджету АРК і місцевих бюджетів за місцем адміністративного розташування ділянок лісового фонду.

Плата за користування надрами регламентується, зокрема, главою 4 Кодексу України про надра від 27 липня 1994 р.) [4]. Плата за користування над­рами справляється в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони у вигляді: 1) платежів за користування надрами; 2) відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету України; 3) збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій); 4) акцизного збору. Платежі за користування надрами спрямовуються в держбюджет і до міс­цевих бюджетів у такому співвідношенні:

– за видобування корисних копалин загальнодержавного значення: у державний бюджет – 40%, у республіканський бюджет АРК, у бюджети областей, міст Києва і Севастополя – 60%;

– за видобування корисних копалин місцевого значення та за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин: у бюджети АРК, областей, міст Києва та Севастополя – 100%;

– за пошук і розвідку корисних копалин: у державний бюджет – 80%, у бюджети АРК, областей, міст Києва та Се­вастополя – 20%;

– за користування надрами континентального шельфу і в межах виключної (морської) економічної зони платежі у повному обсязі зараховуються до державного бюджету.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1996 р. № 899 „Про платежі за користування надрами” до платежів за користування надрами віднесено: 1) платежі за користування надрами для видобування корисних копалин; 2) платежі за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі для будівництва і експлуатації підземних споруд.

Базові нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин (далі – плата за користування надрами) затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1014 з подальшими змінами [92]. Так, розрахована за базовими нормативами плата за користування надрами для видобування корисних копалин є мінімальною величиною, яку користувачі надр сплачують незалежно від геологічних особливостей родовищ та умов їх експлуатації. Базові та диференційовані нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин можуть переглядатися у разі зміни умов господарювання, оподаткування, кон’юнктури ринку, враховуючи інфляційні процеси, та внаслідок вичерпання запасів надр. До платежів за користування надрами може застосовуватися знижка за вичерпання запасів надр.

Плата за обсяги видобутих корисних копалин та обсяги втрат у надрах, що не перевищують нормативні, віднесена до валових витрат виробництва та обігу і справляється з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств. Плата за обсяги наднормативних втрат корисних копалин, а також за обсяги їх видобування понад встановлені квоти (ліміти) справляється з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств. За користування надрами плата вноситься до бюджету протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку плати, за місцезнаходженням родовища корисних копалин, а за видобування корисних копалин у межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони – за місцем податкової реєстрації платника.

Нормативи плати за користування надрами встановлюються для кожного виду корисних копалин (групи корисних копалин, близьких за призначенням) як базові або диференційовані залежно від геологічних особливостей та умов експлуатації родовищ. На виконання зазначеної вище постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1014, а також постанови від 7 березня 2000 р. № 456 „Про затвердження диференційованих нормативів плати за користування надрами для видобування мінеральних підземних вод” спільним наказом Міністерства охорони нав­колишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету України по геології і використанню надр, Міністерства праці та соціальної політики України від 30 грудня 1997 р. № 207/472/51/157 (у редакції наказу від 13 червня 2000 р. № 51/128/307/128) затверджена Інструкція про порядок обчислення і справляння плати за користування надрами. Дана Інструкція встановлює єдиний порядок обчислення і справляння плати, складання розрахунків плати за користування надрами та їх подання до органів державної податкової служби. Сплата цієї плати не звільняє суб’єктів підприємницької діяльності від справляння відрахування за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, будь-яких податків і зборів (обов’яз­кових платежів), якщо інше не передбачене чинним законо­давством та міжнародними угодами України.

Платниками плати за користування надрами є всі суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, які здійснюють видобування корисних копалин, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями (далі – користувачі надр).

Розрахунки плати за користування надрами складаються користувачами надр та їх філіями, зазначеними в Інструкції, щокварталу, накопичувальним підсумком з початку року, і подаються до органів державної податкової служби за місцезнаходженням родовища корисних копалин до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом. Суб’єкт підприємницької діяльності, який обліковується в органі державної податкової служби іншого району (міста), ніж місцезнаходження родовища корисних копалин, додатково до 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом, подає копію розрахунку до органу державної податкової служби, у якому він зареєстрований, з відміткою органу державної податкової служби, яка прийняла оригінал розрахунку, а також копію платіжного документа. При видобуванні корисних копалин у межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони розрахунок плати подається до органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом. При розробці користувачами надр більше одного виду корисних копалин форми відповідного розрахунку плати складаються і подаються за кожний вид корисних копалин окремо. Розрахунок плати за користування надрами для видобування різного роду корисних копалин складається платником за формами, що наведені в додатках до Інструкції.

Плата за користування надрами до бюджетів сплачується за місцезнаходженням родовища корисних копалин щокварталу до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом, а за видобуток корисних копалин у межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони – за місцезнаходженням платника. Підприємство, яке сплачує плату за включені до його складу гірничодобувні підрозділи (шахти, рудники, кар’єри тощо), у тому числі при експлуатації декількох родовищ, здійснює облік видобутих (погашених) запасів корисних копалин, нарахованих і сплачених сум плати за користування надрами для видобування корисних копалин у розрізі цих підрозділів, родовищ і відповідні розрахунки подає до органів державної податкової служби згід­но з вимогами пунктів 6.1 – 6.4 Інструкції. Нарахована сума пла­ти за наднормативні втрати корисних копалин, а також за видобування понад установлені квоти (ліміти) справляється з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення перераховуються плат­никами в розмірі 40% до державного бюджету і 60% – до бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя за місцезнаходженням родовища корисних копалин на бюджетні рахунки, відкриті відповідно до кодів бюджетної класифікації України (такий самий розподіл надходжень встановлено і в Кодексі України про надра). Плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення перераховується платником до бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя за місцезнаходженням родовища корисних копалин у розмірі 100% на бюджетний рахунок, відкритий відповідно до коду бюджетної класифікації України. Кошти плати за користування надрами для видобування корисних копалин, що надходять до зазначених бюджетів, розподіляються між місцевими бюджетами різних рівнів у співвідношенні, визначеному відповідно Верховною Радою АРК, облас­ними, Київською і Севастопольською міськими радами.

Контроль за правильністю обчислення, своєчасністю та повнотою сплати до бюджетів плати за користування надрами для видобування корисних копалин здійснюється органами державної податкової служби. Перевірка правильності обчислення, повноти і своєчасності перерахування до відповідних бюджетів плати за користування надрами здійснюється органом державної податкової служби за місцезнаходженням родовища корисних копалин.

Перелік корисних копалин України місцевого значення згідно з Указом Президента України від 30 квітня 1992 р. „Про управління в галузі використання і охорони надр України” затверджений наказом Державного комітету Укра­їни по геології і використанню надр від 9 червня 1994 р. № 63. Міститься цей перелік і в Інструкції від 13 червня 2000 р.

Нормативи плати за користування надрами в цілях, не по­в’я­заних з видобуванням корисних копалин, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1682. Цією постановою встановлено, що плата вноситься відповідно до бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя за місцезнаходженням ділянки надр протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку плати. Суб’єкт господарської діяльності, зареєстрований як платник податків і зборів (обов’язкових платежів) в органі державної податкової служ­би іншого району (міста), ніж місцезнаходження ділянки надр, протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку плати, додат­ково подає (надсилає) до органу державної податкової служби, в якому він зареєстрований, копію платіжного документа про її внесення. Плата включається до складу валових витрат виробництва та обігу.

На виконання положень даної постанови наказом Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Міністерства праці та соціальної політики України 8 лютого 2001 р. № 37/45/73/44 затверджена Інструкція про порядок обчислення і справляння плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин. Платниками плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, є юридичні та фізичні особи – суб’єкти господарської діяльності усіх форм власності, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, нерезиденти та їх постійні представництва в Україні, які користуються у межах території України ділянкою надр в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, для зберігання природного газу та газоподібних продуктів у пористих чи тріщинуватих геологічних утвореннях (пластах-колекторах), нафти та інших рідких нафтопродуктів, для витримування виноматеріалів, виробництва і зберігання винопродукції, вирощування грибів, овочів, квітів та інших рослин, зберігання харчових продуктів, промислових та інших товарів, речовин і матеріалів, провадження інших видів господарської діяльності в спеціально створених та існуючих гірничих виробках (відпрацьованих і пристосованих), а також природних порожнинах (печерах). Річні нормативи плати встановлюються окремо для кожного виду користування надрами в гривнях до одиниці виміру залежно від корисних властивостей надр і ступеня екологічної безпеки під час їх використання.

Сума плати визначається платниками самостійно і обчислюється щороку. Базовий податковий (звітний) період для плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, дорівнює календарному кварталу. Розрахунок плати за користування надрами в цілях, не пов’я­заних з видобуванням корисних копалин, скла­дається і подається платниками до органів державної податкової служби за місцезнаходженням ділянки надр протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу. У разі використання підземного простору (ділянки) надр виключно у цілях, визначених п. 3.2 цієї Інструкції, розрахунок плати за таке використання не складається і до органів державної податкової служби не подається. Плата за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, вноситься платниками в розмірі 100% відповідно до бюджетів АРК, областей, міст Києва та Севастополя за місцезнаходженням ділянки надр щокварталу протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання розрахунку плати (тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу). Контроль за правильністю визначення обсягів використання надр у цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, здійснюють органи державного гірничого нагляду в установленому порядку, а за правильністю обчислення, своєчасністю і повнотою внесення до бюджетів плати – органи державної податкової служби.

Підсумовуючи викладений у цьому підрозділі матеріал, можна констатувати, що нормативно-правова база з питань платежів за використання та користування природними ресурсами досить розгалужена (у даній праці ми поверхово використовуємо ці акти, оскільки основним предметом нашого дослідження визначені дещо інші питання). Одним із головних принципів охорони навколишнього середовища є стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погір­шення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Можна говорити про те, що означені платежі стали платежами загальнодержавного значення. До подібних змін слід ставитися досить обережно, оскільки вони можуть призвести до того, що лише певна частина надходжень від аналізованих платежів буде зараховуватися до доходів місцевих бюджетів у вигляді, наприклад, відсоткових відрахувань, а від цього, звичайно, досить стрімко почне знижуватися їхня питома вага в місцевих бюджетах.

Ми вже згадували про те, що кошти за спеціальне використання природних ресурсів і за забруднення навколишнього природного середовища мають акумулюються на рахунках відповідних фондів, що існують у складі місцевих бюджетів. Власне для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються республіканський і місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища, що передбачено Законом від 25 червня 1991 р. „Про охорону навколишнього природного середовища”. Місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі бюджету АРК та відповідного місцевого бюджету і формуються за рахунок: а) зборів за забруднення навколишнього природного середовища; б) частини грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності згідно з чинним законодавством; в) цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій і громадян.

Розподіл зборів, що надходять до зазначених фондів, здійснюється Верховною Радою АРК, відповідними обласними, міськими (міста загальнодержавного значення) радами за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Частина відрахувань з місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, розмір яких визначається Верховною Радою України, надходить до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища. Кошти місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватись виключно на цільове фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень з цих питань, а також заходів для зниження впливу забруднення навколиш­нього природного середовища на здоров’я населення.

Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики в Україні від 19 лютого 2002 р. № 37 затверджені Інструкція про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів і Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України.

Підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі – підприємства), сплачують відповідну плату згідно з розрахунками комунальних підприємств водопровідно-каналіза­цій­ного господарства міст і селищ України та інших підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі – водоканали). У разі прострочення платежів з підприємств стягується пеня згідно з умовами договору. Підприємства скидають стічні води в системи комунальної чи відомчої каналізації та сплачують певні кошти за послуги водовідведення відповідно до договорів із водоканалами. Договори укладають на підставі місцевих Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації міста (далі – місцеві Правила), Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 1 липня 1994 р. № 65, та цієї Інструкції.

Підприємства повинні повністю покривати всі витрати водоканалу, пов’язані з транспортуванням і очищенням стіч­них вод та справлянням збору за забруднення навколишнього природного середовища. При недотриманні вимог договору та місцевих Правил підприємства мають перерахувати водоканалу кошти за скиди понаднормативних забруднень, а також відшкодувати збитки, заподіяні через порушення режиму скиду та гранично допустимих концент­рацій забруднюючих речовин у стічних водах.

Плата за скид понаднормативних забруднень розподіляється таким чином: 20% перераховуються водоканалом до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворені в складі сільських, селищних, міських бюджетів; 80% залишаються у розпорядженні водоканалу і використовуються на відшкодування збитків водоканалу, викликаних цими скидами, на ремонт і поліпшення експлуатації каналізаційної мережі та очисних споруд, а також на розвиток каналізаційного господарства населеного пункту.

Підводячи підсумок, зазначимо, що надходження від природноресурсових платежів в Україні зростають. На жаль, таке збільшення пов’язано, у першу чергу, із збільшенням надходжень від платежів за забруднення навколишнього природного середовища (про це див. Додаток - табл. 3). Забруднення довкілля певною мірою сприяє збільшенню доходів місцевих бюджетів, водночас це свідчить про постійне погіршення нашого довкілля.